Сотні тисяч років тому акули розділилися на три групи і більше не спілкувалися: ніхто не знає, чому

Океан покриває понад половину поверхні планети і є домівкою для великої кількості видів, зокрема одного з найгрізніших хижаків планети — великої білої акули. Понад 20 років тому вчені вперше розпочали розшифровку ДНК великої білої акули (Carcharodon carcharias), але їхні відкриття породили більше запитань, ніж відповідей, пише Science Alert.

У Фокус. Технології з'явився свій Telegram-канал. Підписуйтесь, щоб не пропускати найсвіжіші та найзахопливіші новини зі світу науки!

Загадка ДНК великих білих акул

У 2024 році вчені вже підтвердили, що всупереч поширеній думці, ці люті хижаки зовсім не належать до єдиного глобального виду. Насправді як виявилося, існують три окремі групи хижаків, що походять від спільної популяції, яка існувала 10 000 років тому — до того, як останній льодовиковий період істотно скоротив чисельність тварин.

Таким чином, сьогодні в океані мешкають три сучасні групи, а саме:

• група, що мешкає в північній частині Тихого океану;
• група, що мешкає в південній частині Тихого та Індійського океанів;
• група, що мешкає в північній частині Атлантичного океану і Середземномор'я.

Як би дослідники не намагалися пояснити ці групи за допомогою еволюційного моделювання, вони продовжують заходити в глухий кут за глухим кутом. За словами старшого автора дослідження, директора Флоридської програми з дослідження акул при Музеї природної історії Флориди Гевіна Нейлора, правда в тому, що науковці "поняття не мають, чому це так".

Таємниця еволюції великих білих акул

Дані вказують на те, що ядерна ДНК усіх трьох сучасних груп великих білих акул здебільшого однакова, їхня мітохондріальна ДНК напрочуд різниться.

Зазначимо, що ядерна ДНК упакована всередині ядра клітини, а мітохондріальна ДНК (мтДНК) упакована всередині мітохондрій, які виробляють енергію для клітини. На відміну від ядерної, яка успадковується від обох батьків, мітохондріальна у більшості видів, зокрема й акул, успадковується від матері.

Оскільки мітохондріальна ДНК дає змогу простежити материнську лінію, біологи десятиліттями використовували її для визначення меж популяцій і шляхів міграції. Тепер дані вказують, що цей метод не спрацює для великих білих акул. Навіть після використання одного з найбільших у світі наборів даних щодо великих білих акул дослідники не виявили жодних результатів.

Жіноча філопатрія у великих білих акул

Раніше вчені вважали, що зміни в мітахондріальній ДНК пов'язані з поверненням самок акул до місць свого народження для розмноження. Зазначимо, що ця концепція відома як "жіноча філопатрія" і припускає, що самці та самки акул можуть подорожувати на великі відстані, проте останні завжди повертаються додому, коли приходить час завести потомство.

У новому дослідженні Нейлор з колегами провели цю теорію і дійшли висновку, що вона не здатна пояснити групи мітахондріальних ДНК. Вчені секвенували гени 150 великих білих акул, але не змогли виявити жодних свідчень жіночої філопатрії.

Навіть коли команда провела еволюційне моделювання, показавши, як акули могли розділитися на три групи після їхнього останнього спільного предка, гіпотеза жіночої філопатрії не підтвердилася. Вчені також не змогли пояснити генетичні відмінності трьох сучасних груп акул, що живуть сьогодні на планеті.

Раніше Фокус писав про те, що 200 000 років тому білі акули розійшлися по різних океанах і ніколи не схрещувалися.