У Путіна може бути "щось у рукаві", але лестощів для Трампа буде недостатньо, - психологиня проаналізувала перемовини на Алясці

Вже 15 серпня 2025 року на Алясці президент США Дональд Трампможе зустрітися з російським диктатором Володимиром Путіним. Це буде перша їхня особиста зустріч з 2018 року.

Публічно заявлена тема — мирне врегулювання війни. Фактично ж, вони зустрінуться, щоб зіграти ще одну партію у свою улюблену гру з нульовою сумою, де перемога одного неминуче означає поразку іншого.

Про психологічну пастку, в яку кожен з них уже потрапив, і про те, чи подіють цього разу лестощі Путіна на Трампа, "Телеграфу" розповіла політична психологиня Світлана Чуніхіна.

"Перемога одного означає поразку іншого"

— Як особисті риси Трампа та Путіна можуть визначити динаміку їхньої зустрічі 15 серпня? Чи є у них спільні особливості характеру, які можуть як об'єднати, так і створити конфлікт?

— Коли Трамп тільки почав свою другу каденцію, між ними ще не було чіткого обміну позиціями. Більшу роль відігравали особисті очікування, настанови, ілюзії та фантазії, а не реальність.

Зараз обидва ці лідери, маючи за плечима досвід п’ятимісячних переговорів, більше відштовхуються від об’єктивних обмежень і умов. Мені здається, нині саме об’єктивні умови та підґрунтя цього конфлікту мають більше значення, ніж особистісні риси. Але в другій частині вашого питання є сенс: у них справді є спільне в характері. У соціальній психології це називають орієнтацією на соціальне домінування.

Це один зі способів опису різноманіття особистостей. Орієнтація на соціальне домінування означає, що люди з такою рисою сприймають усе в людському світі через призму категорій "сильніші – слабші", "хто зверху". І, звісно, вони прагнуть бути тими, хто зверху, хто сильніший.

Зазвичай, вони грають у гру з нульовою сумою: якщо я виграв — ти програв, і навпаки. Обидва прагнуть взяти гору, але проблема в тому, що сама ця "гора" для них виглядає по-різному.

Трамп здебільшого змагається з ліберальними елітами, з якими має свої рахунки, або, можливо, з Китаєм чи іншими суперниками. Для нього війна, яку Путін розпочав в Україні, знаходиться осторонь його особистих воєн, які він веде в американській політиці і світовій торгівлі.

Для Путіна ж навпаки: цією війною він кидає виклик Заходу та американській гегемонії.

Україна, на переконання самого Путіна, є полем битви за долю світу. Він позиціює її саме так: тут вирішується, чи зможе Росія, як колись, на правах супердержави разом із США поділити світ навпіл. Але щоб зараз Росія поділила світ навпіл із США, Сполучені Штати мали б відмовитися від значної частини своїх здобутків часів холодної війни.

У цьому й полягає структурна нерозв’язність ситуації — потужне обмеження, яке заважає їм остаточно домовитися про поділ або здачу України.Тому для Путіна виграш у цій переговорній битві означає програш для Трампа. І Трамп це розуміє.

— Трамп відомий своїм прагненням до швидких результатів і "великих угод", тоді як Путін традиційно грає в довгострокову стратегію. Чи може ця різниця темпераментів вплинути на хід зустрічі і як?

— Путін не проти закінчити війну вже зараз, якщо це вдасться зробити на його умовах. Тоді він погодиться. Він не воює лише заради самого процесу війни — я так не вважаю. Перемога дасть йому більше бонусів, ніж нескінченна війна.

У чому проблема? Трамп опинився у пастці. Вони обидва перебувають у певних пастках. Але пастка Трампа полягає в тому, що йому психологічно приємніше і комфортніше вважати, що Путін зрештою все ж таки піде на якусь угоду.

Йому хочеться вірити, що це буде прийнятна угода, яка не виглядатиме як гра з нульовою сумою, де Путін отримав усе, а Трамп усе втратив. Тому він постійно дає собі надію, що домовленість можлива. Для нього це єдиний прийнятний і найменш болісний вихід із тієї пастки, в яку він сам себе загнав, взявши на себе відповідальність за завершення війни.

Водночас структура цього конфлікту, про яку я вже говорила, підштовхує до того, що домовитися на прийнятних для Трампа умовах неможливо, бо їхні інтереси кардинально розходяться. Перемога одного означає поразку іншого.

Трампу залишаються варіанти, які для нього психологічно дуже неприємні. Це означає, що йому доведеться ухвалювати важкі рішення: тиснути на Росію, визнати, що Путін пошив його в дурні, і що його стратегія "закінчити війну за один-два кроки" зазнала фіаско.

Це болісно. Тому вірити, що Путін все ж таки погодиться, для нього комфортніше й простіше. І це психологічний гачок, на який Трамп підвісив себе сам. Це пояснює, чому ми постійно спостерігаємо, як він робить "крок вперед і два назад".

Він раз по раз повертається до психологічно зручної надії, що Путін зробить йому "послугу" і вони зможуть обміняти перемогу на перемогу.

— Я згадую як у квітні 2025 року після масованого удару Росії по Києву Трамп вперше написав у соцмережі "Володимире, зупинись!". Чи помічаєте в поведінці Трампа ознаки того, що він зрештою розчарується в Путіні?

— Можливо. Це варто аналізувати, адже і Трамп, і Путін — яскраві особистості, й їхні особистісні риси є потужним чинником розвитку подій. Але структурні підвалини цього конфлікту — більш тверда річ, яку неможливо змінити.

Особистість це лише фільтр, але реальність сильніша. Саме тому малоймовірно, що вони зможуть подолати глибинні суперечності цього конфлікту. Бо вони лежать не лише між інтересами України та Росії.

Росія зацікавлена в тому, щоб Україна припинила існувати. Україна, навпаки, хоче продовжити своє існування. Але й між США та Росією є нерозв’язні суперечності. Вони не такі очевидні чи легко формульовані, але вони такі ж глибокі й вкорінені в реальність. Їх неможливо зламати жодними волюнтаристськими рішеннями чи особистими симпатіями.

Скільки б Путін не намагався "гіпнотизувати" Трампа (а він це вміє) — не можна загіпнотизувати всіх. Дехто, з огляду на свої повноваження або особисті риси, все одно бачитиме реальність такою, яка вона є, і бачитиме момент нездоланного конфлікту, де одна сторона має перемогти, а інша — програти.

І цього неможливо не помітити чи проігнорувати. Тому це впливатиме на перебіг переговорів. Саме тому я не вважаю, що доля України вже вирішена.

"Одними лестощами Путіну Трампа вже не взяти"

— Путін має минуле офіцера КДБ і це привело його до керівних посад. Що треба зробити Трампу, щоб не потрапити в у ці пастки Путіна?

— Ми бачимо, що він вже потрапляє. Це як гіпноз, який не триває постійно. Він потрапляє під цей гіпноз, а потім від нього відходить.

Ми бачимо, що Трамп загалом піддається впливу різних співрозмовників. Якщо з ним говорить Путін — він слухає Путіна. Якщо з ним розмовляє прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер — він слухає його.

Тобто в цьому сенсі Трамп не вербується остаточно. Якщо людина не зруйнована психічно, якщо вона не є психотично дезінтегрованою особистістю, якщо не перебуває в ситуації екстремальної загрози своєму життю чи не позбавлена волі, то не існує жодних інструментів, технік чи прийомів, які могли б змусити її забути власні базові інтереси й почати стабільно діяти собі на шкоду.

— Путін раніше успішно використовував лестощі для впливу на Трампа. На вашу думку, Трамп все ще з легкістю "купиться" на компліменти?

— Навіть якщо він і "купиться", зараз ця війна для Трампа коштує набагато дорожче, ніж на початку його каденції.

Тепер він дуже багато інвестував у неї. Він уже не може говорити, що це "війна Байдена" — тепер очевидно, що це війна Трампа, його особиста війна, принаймні та, яку він хоче завершити. І тому, у міру зростання ціни для Трампа, має зростати й сила того впливу, який Путін умовно міг би чинити на нього маніпулятивно.

Одними лестощами вже не обійтися, все буде не так просто. Ми бачимо, що Путін постійно щось вигадує, його вербувальні операції не припиняються, і часто вони успішні. Трамп регулярно відступає назад: здається, що він уже зайняв остаточну, жорстку позицію, але Путін знаходить спосіб переконати його відкласти або пом’якшити свої рішення.

Чи зможе Путін переконати Трампа цього разу? Поки що я так не думаю. Для цього у Путіна має бути щось "у рукаві" значно сильніше, ніж лестощі чи вербування — можливо, шантаж. Про це ходять міські легенди та конспірологічні теорії, припущення й відчуття, що в Кремля або російських спецслужб є на Трампа якийсь компромат. Це мало б бути щось нищівне.

Зараз Трамп перебуває під загрозою викриття дуже неприємних для нього відомостей про його ймовірну участь чи ступінь участі в оборудках Джеффрі Епштейна — того самого, хто торгував неповнолітніми дівчатами й будував політичний капітал, пропонуючи їх впливовим людям як об’єкти сексуальної експлуатації. Є підстави вважати, що Трамп був у це залучений, і зараз він знаходиться за один крок від гучного викриття. Це для нього небезпечно, але, вочевидь, не знищує його остаточно.

Я не знаю, що конкретно Путін може мати на Трампа, зважаючи на те, що репутація Трампа й так жахлива. Тому не вірю, що у Путіна є дуже сильний механізм впливу на нього саме в цій ситуації.

"Трамп боїться лякати Путіна, хоча саме це могло б спрацювати"

— Зустріч може відбутися в Алясці — території, яку Росія колись продала США. Хто з них буде мати психологічну перевагу на цій території, і чому?

— Все ж таки Аляска — це американська територія, і зазвичай перевага на боці приймаючої сторони. Те, що у росіян є якісь фантазії про те, ніби Аляска їхня територія, можливо, й правда, але це лише їхні фантазії.

Фактично вони будуть у гостях, і Путін буде у гостях.

— Деякі ЗМІ повідомляють, що ініціатива провести саміт виходить саме від Росії. Що це свідчить про стратегічні плани і психологічний стан Путіна?

— Не можна сказати, що Путін точно хоче завершити війну, бо у нього немає гострої потреби. Він лише не проти. У Трампа ж потреба завершити війну значно сильніша. В цьому сенсі, з точки зору переговорної позиції, позиції Трампа слабші.

Але чи є слабкість у переговорній позиції Путіна? Потенційно так, але лише в одному випадку: якщо позиція Сполучених Штатів буде чіткою, однозначною, невідворотною і орієнтованою на використання всього доступного арсеналу тиску, щоб змусити Путіна до поступливості в перемовинах. Це програма-мінімум. Програма-максимум — домогтися його стратегічної поразки.

Однак ми бачимо, що такої позиції в Трампа немає, і тому перемовини почнуться на іншій ноті — з небажання Трампа лякати чи відштовхувати Путіна загрозою жорстких санкцій. Хоча саме це могло б спрацювати, адже ми не знаємо, наскільки насправді виснажені російська економіка і суспільство. Зовні виглядає так, ніби вони не виснажені.

Путін нібито впевнений, що Росія може воювати значно довше, ніж Україна, і що воювати довго, ймовірно, не доведеться — адже Україна, на його думку, ось-ось капітулює. Ситуація на фронті для України і справді дуже важка, і в Росії очікують, що ми програємо. А навіть якщо цього не станеться найближчим часом, вони переконані, що мають ресурс воювати довше.

З їхньої точки зору, та й ззовні, російська економіка не виглядає критично підірваною ударами України. Шкода, якої завдають українські війська, наразі не виглядає такою, що може обвалити російську економіку.

Отже, ми не бачимо явної потреби Путіна в негайному завершенні війни. Якщо її можна закінчити на його умовах зараз — він буде радий. Якщо ж ні — його влаштовує і "план Б".

Це те, що видно ззовні. А от як насправді — невідомо. Можливо, Путін веде операцію прикриття, щоб не показати критичність становища. Можливо, він сам знає, наскільки ситуація складна, а можливо ні.

Я б не була надто оптимістичною щодо того, що Путіну конче потрібно завершити війну якомога швидше. Я б на це не розраховувала. Але, чесно кажучи, цього ніхто достеменно не знає.

— Які психологічні чи політичні чинники можуть впливати на рішення Трампа залучити президента України до цієї зустрічі?

— Психологічних чинників тут особливо не бачу. Єдине, якщо Україна продемонструє на фронті шалену зухвалість рівня масштабної військової операції "Павутина" буквально зараз (сьогодні, завтра чи напередодні зустрічі), тоді Трамп знову вразиться і визнає за Україною сильну позицію. Адже, знову ж таки, Трамп — людина, орієнтована на соціальне домінування.

Жодні емпатія, совість, мораль чи докори сумління, якщо хтось розраховує на ці психологічні чинники, для нього не є мотивуючими факторами.

Політично також має статися щось вагоме. Зараз, виходячи з поточної диспозиції, цього немає. Він навіть легко відмовився від власних слів і пішов на умови Путіна.

Не хочеш зустрічатися із Зеленським? Добре, не будеш. Хоча на початку позиція американської сторони була такою: зустріч Трампа з Путіним можлива лише за умови зустрічі Путіна із Зеленським. Тепер цього немає на столі переговорів.

Він легко відмовився від цієї вимоги, і наразі немає причин, щоб він жорстко наполягав на ній. Путін утримує перед ним обіцянку єдиного комфортного для Трампа виходу з ситуації: якась угода, що не виглядатиме як ганьба і поразка Америки. Поки ця обіцянка експлуатується, Трамп буде на цьому гачку й не зможе з нього зірватися.

— Чи може Зеленський психологічно змінити "правила гри", простою присутністю на зустрічі?

— Ми бачили, як Зеленський уміє змінювати правила гри, принаймні в ситуації в Овальному кабінеті. Та зустріч була скандальною, жахливою, вона налякала всіх, включно з учасниками. Але це був яскравий приклад того, як Зеленський, свідомо чи несвідомо, різко змінює правила гри та сценарій.

Чи це майстерність, чи щирість, чи недосвідченість — я не знаю. Але ми бачили, що він здатен на таке.

Він міг би й зараз, але що про це говорити, якщо цього поки що не відбувається.

— Як ви оцінюєте ймовірність, що після зустрічі Трамп може створити умови, небезпечні або суперечливі для інтересів України?

— Ця небезпека завжди існує, і ми завжди маємо з нею справу. Адже, знову ж таки, Трамп дуже багато інвестував у цю війну, і для нього найбільш прийнятний варіант — завершити її швидко. А зробити це зараз може допомогти лише Путін. Україна не може допомогти в цьому. Тому ця загроза для нас завжди була, є і залишається.

Я не впевнена, що вона стала більш виразною. Можливо, так здається лише тому, що з’явився певний дедлайн, коли це може статися. Але з точки зору психологічних, структурних чи інших чинників — нічого не змінилося. Ситуація така ж, як і на початку цієї війни.

Вона залишилася незмінною навіть попри те, що у Сполучених Штатах зараз інший президент. Конфлікт залишається тим самим, яким був від самого початку.