Багаті пенсіонери проти бідних: як соціальна несправедливість руйнує Україну

Дві пенсійні України: хроніка кастової держави

Ми звикли пояснювати власну бідність статистикою. Середня пенсія — шість тисяч із гаком, "типова" — між трьома й п’ятьма, мінімальна — дві з половиною. Звикли приймати це як клімат: ну така погода, така географія, така історія. Але в той самий час у тій самій державі діє інша метеорологія: там, де щомісяця капає триста, а інколи й майже чотириста тисяч гривень "довічного утримання"; де "несуддівська" пенсійна верхівка злітає до чверті мільйона; де сама ідея стелі — того здорового глузду в бетоні — виявляється декорацією. І в цій розломній зоні, між 3 340 грн і 390 184 грн, між зубним болем, відкладеним "до кращих часів", і рясним, мов весняний паводок, перерахунком "за статусом", — там і лежить правда про державу. Не про конкретний уряд чи "реформу", навіть не про війну. Про державу як спільний дім — або як кастову фортецю.

Коли кажуть: "Щоб суддя не брав, держава має платити багато і гарантовано", — це звучить раціонально рівно до моменту, поки не побачиш механіку. Бо в нас платять не "багато" — в нас платять безмежно. Формула довічного утримання так і задумана: половина винагороди чинного судді відповідної ланки — як база; за кожен рік понад двадцять — ще два відсотки (до 80–90%); головне ж — автоматичний перерахунок щоразу, коли зростають оклади тим, хто залишився в мантії. Індексація не до інфляції, не до середньої по економіці, а до внутрішнього термометра елітної групи. Звідси — суми у двісті, триста, чотириста тисяч, які з "скандалу" перетворюються на "логіку системи". "Гарантія незалежності" підмінена "ліцензією на відрив": від людей, від економіки, від відчуття міри.

У прокуратурі — інша арифметика, але та сама логіка. Шістдесят відсотків від чинної місячної зарплати на момент звернення — не від середнього за кар’єру, не від історичної бази, а саме від вершини, яку держава сьогодні платить на посаді. Додайте "вислугу", часто без жорсткої вікової планки, — і отримаєте мультиплікатор, що зносить будь-які обмеження. Спроба поставити межу впирається в судову практику: стелю знімають позовами, прецедент множиться, бюджет слухняно додає нулі. Солідарна система — крихка конструкція спільного ризику — перетворюється на сервіс персональних рент, тільки називається це шляхетно: "право".

Є ще один коридор, яким течуть гроші — тихо, без заголовків, але з тією ж моральною логікою. Індустрія інвалідностей. Там, де висока посадова зарплата вчора, там сьогодні знаходиться довідка; завтра — гарантованих 60% від "чинної"; післязавтра — стабільний чек на роки. Найцинічніше тут не підроблені довідки (хоч і вони траплялися), а сама конструкція стимулів: система платить не за реальну втрату працездатності, а за колишнє місце на зарплатній піраміді. Докори сумління та стандарти перевірки відступають перед магією формули. І поки країна збирає на протези й фронтову медицину, держава утримує акуратний механізм сірого достатку — для "своїх".

Та навіть це — не вся географія розриву. Є ще винагороди верхніх поверхів держкомпаній. Держава, що банківським дротом підпирає соціальні видатки, одночасно платить своїм топменеджерам суми, які важко пояснити навіть у мирний час, а у воєнний звучать як провокація. Керівник державної пошти декларує близько 11,7 млн грн на рік — грубо ~970 тис. грн/міс "грязними". Група державного газового гіганта — 25+ млн грн/рік тільки зарплати (понад 2 млн/міс). Очільник державних нафтових активів — ~26,7 млн грн/рік (у середньому 2,2–2,3 млн/міс). Системний оператор енергомереж — сотні тисяч базово плюс щедрі бонусні "піки"; навіть там, де літаки не літають, аеропортова вертикаль уміє рахувати мільйони для начальства. "Золоті парашути" — ті самі до шести окладів при звільненні — спокійно чекають свого часу. Формально — аргумент "про ринок і таланти". По суті — право на комфорт чужим коштом: для когось воєнний час — режим економії, для когось — просто інший тип контракту.

Важливо Пільги для українських пенсіонерів на 2025 рік: повний список

Картина розриву: числа, що печуть

• найвища пенсійна виплата: 390 184 грн/міс (довічне грошове утримання судді у відставці);
• "несуддівський" максимум: ~246 000 грн/міс;
• середня пенсія (літо 2025): ~6 410 грн, більшість — у коридорі 3–5 тис, мінімальна де-факто: 2 361 грн;
• середня зарплата (I кв. 2025): ~23 460 грн/міс;
• для "звичайних" пенсій діє стеля 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних (23 610 грн). Для "каст" — або не діє, або легко обминається.

Математика контрасту:

• 390 184 грн = 61× середньої пенсії; ~17× середньої зарплати; ~165× мінімальної пенсії;
• 246 000 грн = ~38× середньої пенсії; ~10,5× середньої зарплати; ~104× мінімальної.

Розподіл тягаря: понад половина пенсіонерів живе до 5 тисяч; менш ніж 15% мають понад 10 тисяч. На цьому тлі будь-яка виплата у 200–400 тис. звучить як системна провокація.

Архітектура ренти: як працює машина винятків

Судді. Довічне грошове утримання — 50% винагороди чинного судді +2% за кожний рік понад 20 (до 80–90%). Автоматичний перерахунок до окладів діючих суддів. Індексація до внутрішніх окладів, а не до інфляції чи середніх в економіці — результатом стають "астрономічні" суми.

Прокурори. Спецформула: 60% від чинної місячної зарплати (а не історичної) + "вислуга". Спроби обмежити верх часто розбиваються об судову практику. Через позови "стелю" знімають, прецедент множиться — бюджет платить.

Силовики. Грошове забезпечення перетворюється на пенсійний мультиплікатор. Право на "особливе" з винятку стає правилом.

Спільний дефект: прив’язка до чинних зарплат і відсутність універсальної стелі. Саме це народжує 200–400 тис. на місяць.

"Інвалідність як індустрія"

Висока посадова зарплата → статус інвалідності → 60% від "чинної" — і гарантований високий чек. Без єдиного реєстру рішень, перехресної звірки з реєстрами зайнятості/доходів, повторних оглядів у незалежних комісіях це лишається прибутковою індустрією, а не соціальним захистом.

Паралельна реальність зарплат: керівники держкомпаній і топчиновники

• "Держпошта": ~11,7 млн грн/рік (≈ 970 тис./міс);
• "Нафтогаз": 25+ млн/рік (понад 2 млн/міс);
• "Укрнафта"/"Укртатнафта": ~26,7 млн/рік (≈ 2,2–2,3 млн/міс);
• "Укренерго": сотні тисяч базово + бонусні піки;
• Аеропорти (без перельотів): мільйонні річні винагороди керівників;
• "Укрзалізниця": уривчаста прозорість, "мільйони на рік" для топів на тлі кратно нижчих зарплат рядових;
• "Золоті парашути": до 6 окладів при звільненні — без прив’язки до воєнної економії.

Важливо Пенсія чи соціальна допомога: що вигідніше отримувати в Україні

Психологія приниження: як це відчувається "знизу"

Пенсіонерка із 4 200 грн: два прийоми лікаря, пігулки від тиску, квитанції — і місяць уже "в мінусі". Тим часом держава перераховує 300–400 тис. "за статус". Це не просто арифметика — це публічна педагогіка цинізму: урок, який вчать щомісяця, без перерв і канікул.

Чому це руйнує державу (вісім ризиків):

1. Ерозія соціального контракту: формула без довіри штовхає людей у тінь.
2. Мобілізаційна слабкість: держава воює легітимністю не менше, ніж снарядами.
3. Моральний ризик: "60% від чинної" + "довічне" + "інвалідність" = інструкція полювання на статус.
4. Фіскальний перекіс: "каставиплати" витісняють індексацію "низів", реабілітацію, відбудову.
5. Інституційна корупція: замкнений контур самозбереження "суд — прокуратура — парламент".
6. Демографічні ножиці: один працюючий — один пенсіонер; "безмежні" формули = нові податки або борг.
7. Нормалізація несправедливості: прецедент надпереваг породжує апетити інших груп.
8. Гнів як ресурс ворогів і демагогів: абсурдні розриви легко монетизуються проти нас.

Міфи та відповіді

• "Без щедрих гарантій судді стануть зговірливими". Гарантії — так; автопілот ренти — ні. Незалежність — захист від тиску, а не ліцензія на безмежність.
• "Частка цих витрат мізерна". Для бухгалтерії — можливо. Для політики — це лакмусовий папірець справедливості: символіка б’є по довірі сильніше за цифри.
• "Все в межах закону". Закон — це договір. Коли договір руйнує баланс, його переписують, інакше це легалізований цинізм.

Європейський ракурс без самозаспокоєння

У ЄС спеціальні гарантії для суддів і прокурорів існують, але індексація зазвичай прив’язана до інфляції, діють реальні стелі, а розриви у 60–100 разів між верхом і середньою пенсією — радше екзотика, ніж норма. Питання не у факті гарантій — питання в дизайні: де закінчується захист незалежності й починається монетизована недоторканність.

Післямова

Коли на верхніх поверхах давно порозбирали перегородки, а на нижніх — люди підпирають стелю плечима, будинок рятують не молитви про "європейську інтеграцію", а правила. Одні для всіх. Якщо наша війна — про право бути собою, державою зі спільним відчуттям міри, то тут проходить її червона риска: між повагою до важких професій і правом на безмежність; між захистом незалежності та культом недоторканності; між державою громадян і державою статусів. А довіра — той ресурс, який не купиш ні за двадцять п’ять мільйонів на рік, ні за чотириста тисяч на місяць.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Джерело

Важливо Пенсії в Україні можуть зрости: як змінилися зарплати для розрахунку виплат