Кінець свавіллю? Чи обмежить новий закон невідкладні обшуки в Україні

Тема так званих невідкладних обшуків в Україні давно вийшла за рамки суто юридичної дискусії. Йдеться про ситуації, коли слідчий чи прокурор проникає до житла або іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Конституція допускає це лише у виключних випадках: для порятунку життя та майна або при безпосередньому переслідуванні підозрюваного. На практиці ж ця процедура давно перестала бути винятком. За останні роки невідкладні обшуки перетворилися на повсякденну інструментальну практику правоохоронців. Бізнес-спільнота та правозахисники неодноразово наголошували: така тенденція не лише порушує баланс між інтересами слідства та правами громадян, а й створює значний простір для зловживань.

Від перших спроб до нового підходу

Спроби обмежити цей інструмент уже були. Скандальний закон №4555-IX, який обмежував незалежність Національного антикорупційного бюро та Спеціальної антикорупційної прокуратури, також містив зміни до Кримінального процесуального кодексу України і передбачав, що невідкладні обшуки можна проводити лише у справах, де об’єктом посягання є життя, здоров’я чи статева недоторканість. Проте закон мав суттєві недоліки в цій частині, а після суспільного резонансу його положення щодо обмежень були скасовані, — попередню редакцію статті 233 КПК повернув закон №4560-IX.

Тепер у Верховній Раді з’явився новий документ — законопроєкт №13599, який, на мою думку, є більш зваженим і логічним, хоча й не позбавленим недоліків.

Що змінюється

Законопроєкт пропонує чітко визначити перелік злочинів, у межах яких можливі невідкладні обшуки. Це тяжкі кримінальні правопорушення проти життя, здоров’я та статевої свободи: статті Кримінального кодексу України 115–118, 121, 127, 146, 147, 149, 152, 153, 155, 156-1, 258, 258-1, 259 (вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування, терористичні акти тощо). Така логіка законодавця видається зрозумілою та послідовною, адже Конституція України серед підстав для проникнення без ухвали слідчого судді прямо визначає саме загрозу життю та здоров’ю людини.

Варто зазначити, що повністю прибрати у правоохоронців можливість проводити обшуки без ухвали слідчого судді неможливо, оскільки таке повноваження їм надано статтею 30 Конституції України. Згідно з нею, «у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку».

Автори законопроєкту також пропонують доповнити цей перелік статтями 368 та 369 ККУ (одержання неправомірної вигоди та надання неправомірної вигоди). Додавання корупційних злочинів виглядає виправданим: такі правопорушення часто фіксуються «на гарячому», і спрогнозувати місце передачі коштів заздалегідь неможливо. У таких випадках швидкість дій є критичною.

Процесуальні гарантії

Важливо, що законопроєкт містить і низку процесуальних гарантій для захисту прав людини:

1) змагальність сторін — клопотання про обшук після його проведення розглядатиметься за участі особи, в якої він відбувся, та її адвоката. Це дозволить слідчому судді почути обидві сторони та дасть змогу оперативно реагувати на зловживання;

2) право на оскарження ухвали слідчого судді про дозвіл на обшук — додатковий механізм стримування від безпідставних рішень, що також однозначно знизить кількість невідкладних обшуків і запобігатиме безпідставній їхній подальшій «легалізації» слідчими суддями;

3) оцінка доцільності вилучення майна — законопроєкт передбачає обов’язок слідчого судді під час розгляду питання про невідкладний обшук окремо оцінювати доцільність вилучення кожної речі. Це є позитивною зміною, адже на практиці правоохоронці нерідко замість «порятунку» майна вилучають усе, що потенційно може становити процесуальний чи доказовий інтерес. У разі ухвалення закону в запропонованій редакції можна очікувати зменшення кількості як безпідставно проведених обшуків, так і необґрунтованого вилучення майна.

Очікуваний ефект

Реалізація цих змін здатна зменшити кількість безпідставних обшуків та обмежити практику «легалізації» вже проведених слідчих дій через формальне затвердження судом. Для бізнесу це означатиме менше необґрунтованих втручань у діяльність, для громадян — більший захист приватного життя та майна.

Ключовий недолік

Водночас законопроєкт не розв’язує однієї суттєвої проблеми: він не містить вимоги для слідчого чи прокурора на місці проведення обшуку винести постанову із конкретним переліком майна або доказів, які планується «врятувати». Відповідно до статті 110 КПК, будь-яке процесуальне рішення оформлюється постановою, і ця норма могла б стати дієвим запобіжником від свавільних дій.

Така вимога дала б змогу слідчому судді співставити заявлені під час обшуку підстави з його фактичними результатами, а також убезпечила б учасників процесу від зловживань.

***

Законопроєкт №13599 — це крок у правильному напрямку. Він демонструє розуміння законодавцем того, що інструмент невідкладних обшуків потребує чітких меж і процесуальних гарантій. Проте для реального балансу між інтересами слідства та правами людини необхідно посилити вимоги до фіксації підстав і цілей обшуку без ухвали суду.

Лише тоді ми зможемо говорити про те, що цей інструмент повернеться у своє конституційне русло — винятку, а не повсякденної практики.