Реформа без міністерства. Як об'єднане Мінекономіки має долати проблему управління відходами

Те, що під час переформатування уряду Мінекономіки поглинуло два інших міністерства – з питань довкілля та сільського господарства, викликало чимале занепокоєння щодо майбутнього екологічної державної політики.

Але за належної уваги до сфери управління відходами Мінекономіки може довести на конкретному прикладі, що інтеграція економічних та екологічних підходів здатна принести позитивний результат.

У тому числі – допомогти у наближенні законодавства України у сфері довкілля до права ЄС та дати поштовх економічному розвитку цієї нової для України сфери.

Відходи як політичний та економічний тест для нового міністерства.

Останнє укрупнення урядових структур в Україні – об’єднання Міністерства економіки, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів і Міністерства аграрної політики та продовольства – стало однією з найбільш суперечливих реформ у системі державного управлення за останні місяці.

Побоювання екологічної спільноти базуються на тому, що у новій структурі економічний (ресурсний) блок може переважити екологічний, а питання довкілля можуть якщо не зовсім зникнути з пріоритетів об’єднаного міністерства, то принаймні "загубитися" у багатозадачності департаментів та у внутрішньому документообігу.

Для сфери управління відходами це особливо чутливо, оскільки тут реформування лише починається.

На шляху до вступу в ЄС Україна перебуває на початковому етапі наближення законодавства України до acquis (права ЄС) у цій сфері.

Разом з тим інтеграція економічної та екологічної політики в одному відомстві може відкрити нові можливості.

Якщо об’єднане міністерство використає цей трек як інструмент для переосмислення підходів до управління відходами – з точки зору ресурсоефективності, інвестицій, ринкових механізмів та, врешті-решт, уваги до побудови належної інфраструктури для переробки відходів, – ми отримаємо шанс реалізувати свої євроінтеграційні зобов’язання у сфері управління відходами у реально дієвій формі.

Що потрібно зробити вже зараз.

Оперативно запустити систему обліку за потоками відходів.

Достовірні вихідні дані – основа будь-якої державної політики та планування.

Потрібно розгорнути функціональну систему, яка збирає дані про обсяги та види відходів, що утворюються, щоб мати дані для обчислення можливості виконання вимог ЄС щодо рециклінгу, вірно розраховувати потреби в додатковій інфраструктурі з урахуванням наступних кроків, мати інформацію, достатню для здійснення ефективного екологічного контролю у сфері управління відходами.

Розпочати та провести аудит наявної інфраструктури у сфері управління відходами.

Необхідно провести аудит існуючих потужностей для збирання, сортування та переробки відходів за потоками та визначити (принаймні орієнтовно) потребу в додаткових потужностях, базуючись, зокрема, на реальних запитах від кожного міста, кожної громади.

Це дозволить визначити пріоритетні напрями спрямування інвестицій у цю сферу та розрахувати строки (та обсяг необхідних капіталовкладень) для створення достатньої інфраструктури для управління відходами.

Готувати обґрунтування до перехідних періодів у переговорах з ЄС.

Україні, безумовно, знадобиться значний час для повної імплементації вимог ЄС у цій сфері.

Утім, перехідні періоди, про які буде запитувати Україна, треба чітко обґрунтувати та комунікувати як з європейськими партнерами, так і з бізнесом, і з громадськістю.

Об’єднаному міністерству це буде зробити простіше та складніше одночасно.

Часу для попередньої підготовки в цій частині не так вже й багато, адже звіт Європейської комісії за результатами двосторонніх переговорів щодо вступу до ЄС за кластером 4, до якого належать і питання управління відходами, Україна очікує вже у вересні, після чого перед міністерством постане завдання з підготовки переговорної позиції.

Сприяти інвестуванню у сферу управління відходами.

Важливо створити реальні спеціальні стимули для розвитку та функціонування інфраструктури з управління відходами.

Зокрема, необхідно зробити існуючі інструменти сприяння інвестиціям (зокрема, "інвест-няні", публічно-приватне партнерство) такими, що дієво працюють у сфері управління відходами.

Потрібні також гарантії для бізнесу, який заходить у сферу управління відходів навіть за умов воєнних ризиків.

Здійснити належну передачу регуляторних напрацювань новому міністерству та довести роботи до завершення.

Важливо, щоб усі напрацювання колишнього Міндовкілля у сфері управління відходами були не просто передані, а й стали пріоритетом для завершення.

Окрім невиконання запланованих (можливо, в чомусь надамбітних) заходів, передбачених минулорічним звітом ЄК про розширення – а за цим документом уряд мав би до серпня подати у ВР низку секторальних законопроєктів у сфері управління відходами, треба зазначити, що до виконання заходів відповідно до встановлених у Національному плані управління відходами строків вже потрібно почати підготовку.

Забезпечити інституційну спроможність держави у сфері управління відходами.

Якими б не були позитивні наміри держави, реформи рухають та реалізовують люди.

Отже, забезпечення нового міністерства належною кількістю кадрів для формування державної політики у сфері управління відходами, а за існуючих умов – ще й для її реалізації, є надактуальним.

Здійснювати системний моніторинг законодавства ЄС та спрямовувати наявні ресурси програм міжнародно-технічної допомоги на реальні нормотворчі та практичні напрямки.

Це дозволить своєчасно враховувати тренди під час адаптації національного законодавства до acquis ЄС, уникаючи розроблення державної політики за неактуальними вихідними даними.

Чому не можна чекати кращих часів.

Тези, що лунають час від часу – мовляв, під час війни питання реформ, що належать до довкіллєвого блоку, можна віднести до таких, що можуть бути відкладені, – варто сприймати критично.

Економічний розвиток нашої держави, тим більше в умовах війни, має бути глибоко розрахований та закладати життєздатні формати майбутнього.

Досвід європейських держав показує, що держави, які приділили увагу організації ефективної системи управління відходами, – зменшили навантаження на довкілля, підвищили енергоефективність, знайшли додаткове джерело надходжень до держбюджету і створили десятки тисяч нових робочих місць.

Отже, для України дієва система управління відходами – це не абстрактна перспектива, а реальний інструмент економічної стійкості та крок до підготовки національної економіки до членства в ЄС.

До того ж інтеграція економічних та екологічних підходів до управління відходами може стати одним із найбільш успішних прикладів того, як реформи довкіллєвого блоку здатні працювати на економічний розвиток.

Усе це можливо, якщо об’єднане міністерство зверне належну увагу на це питання в умовах свого переформатування.

За системно вибудованої системи управління відходами вони перестають бути проблемою, а стають ресурсом.

Це стосується не лише побутових чи промислових відходів, а й будівельних, у тому числі відходів руйнації, обсяг яких зростатиме у період відновлення.

Ухваливши три роки тому Закон України "Про управління відходами", наша держава розпочала свій шлях у цій сфері відповідно до європейських вимог.

Але попереду значна кількість великих та малих кроків, які ще потрібно зробити, аби створити дієві правила та практичні ланцюги управління відходами.

І важливо не припиняти йти цим шляхом.

Матеріал підготовлений за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду "Відродження" в рамках спільної ініціативи "Вступаємо в ЄС разом".

Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду "Відродження".

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору авторів.