Що в Україні не зрозуміли про Трампа і навіщо Києву потрібний свій Пашинян

У цьому матеріалі тези ефіру Юрія Романенка з Тамерланом Вагабовим про альянси, коридори та ризики для України на тлі майбутньої зустрічі Трампа і Путіна на Алясці. Ми пройдемо від дипломатії «довгої канви» Азербайджану до реального стану справ в українській економіці та обороні, щоб зрозуміти, чому Україна не повинна ставитися до міжнародної політики як до серії спалахів, а вчитися будувати системну державну стратегію. Бесіду можна подивитися на відео нижче.

Чому зустріч на Алясці важлива для України

Завтра — зустріч Трампа і Путіна на Алясці. Для України ключові ризики тут дві групи:

територіальні переговори, де Київ може фактично втратити контроль над частинами території або бути поставленим перед фактом;
можливість того, що важливі домовленості щодо європейського порядку та безпеки обговорюватимуться без участі України та без її інтересів.

Тому занепокоєння і тривога у нас зрозумілі: міжнародні процеси йдуть на кількох рівнях, і Україна може опинитися «поза грою», якщо її еліта не вміє формувати канву відносин заздалегідь.

Азербайджан як приклад успішної дипломатії — не спалах, а канва

Історія з запрошенням Алієва та Пашиняна до Білого дому — результат багаторічної роботи, особистих зв'язків і правильної геополітичної кон'юнктури. Це не лише красива картинка для прес-релізів: за нею — підготовка інфраструктури, економічні проекти та культурні зв'язки.

Ключові елементи «успішної дипломатії» Азербайджану:

довга стратегічна робота (сімейні та ділові зв'язки з західними лідерами, лобі);
готовність лідерів визнати реальність і робити непопулярні кроки (Пашинян чесно визнав поразку і став шукати вихід);
прагматичні кроки після Білого дому: розпуск організацій з реваншистськими претензіями, робота щодо зміни Конституції Вірменії та інші практичні заходи.

«Карабах для нас — це валіза без ручки» — слова, які ілюструють волю визнати реальність і рухатися далі.

Зангезурський коридор і «середній коридор»: що це дає світу і кому вигідно

Відкриття Зангезурського коридору перетворює Південний Кавказ на логістичний вузол між Європою, Центральною Азією, Індією та Китаєм. Романенко детально розповідає, що це — не лише 30–40 км шляху, а величезна інфраструктурна мережа: порти, перевалочні станції, елеватори, логістичні парки, складські потужності та супутні сервіси.

Звідси випливають геополітичні наслідки:

зростання значимості маршруту «серединного коридору» (Eurasian middle corridor) як альтернативи північному (через Росію) та південному (через Іран/Афганістан);
можливість економічної присутності США та Туреччини в регіоні через інфраструктуру — інструмент політичного впливу;
тиск на Іран і Росію: контроль над коридорами — це важелі, які можна використовувати в спірних ситуаціях.

Романенко говорить про це не абстрактно: він керував об'єднаним транзитним оператором Азербайджану і особисто брав участь у підготовці проекту коридору — від «очищення» корупційних бар'єрів до створення модульних бізнесів уздовж маршруту (фумігація, мийки, елеватори, тягачі тощо).

Порядок денний Аляски ширший за Україну

Зустріч Трампа і Путіна торкнеться не лише України: Іран, БРІКС, рідкоземельні елементи, енергетика та питання Близького Сходу — все це в одному порядку денному. Формат переговорів і склад делегацій вказують на широкий спектр тем.

Важливо розуміти: США не вирішуватимуть українську проблему «на користь» України будь-якою ціною. Будь-які компроміси враховуватимуться з урахуванням інтересів США, Туреччини, регіональних проектів і власної геополітики Росії.

Що не так в Україні — внутрішні слабкості, які оберталися зовнішніми втратами

Головна думка — Україна системно опинилася у вразливій позиції. Причини перераховуються точно і грубо:

недостача особового складу в армії (десятки тисяч);
економічна нестабільність і залежність бюджету від зовнішнього фінансування (велика частка бюджету покривається зовнішніми коштами);
корупція та слабке управління в держкомпаніях — довіру інвесторів підірвано;
неефективна мобілізація промисловості та неполадки у виконанні держоборонзамовлень (збої в трансфері технологій, затримки запуску виробництв);
волонтерські збори та фонди рятують ситуацію, але це сигнал слабкості держави;
кадрова проблема в держапараті: призначення людей без профільних компетенцій, нехтування інституціональною пам'яттю та стратегічним плануванням.

Романенко підкреслює реальні приклади: провали трансферів, довгі очікування запуску виробництв, затримки з локалізації збирання зброї. Все це знижує здатність України вести тривалу війну та відстоювати національні інтереси за столом переговорів.

Економічні проблеми та фіскальна політика

Крім військових ризиків є глибокі економічні проблеми:

податкові рішення та зростання фіскального навантаження (наприклад, підвищення податку на прибуток банків) тиснуть на кредитування малого та середнього бізнесу;
основний експорт — зерно та металургія — вразливі; оборонна індустрія не самостійна повною мірою;
велика частина зовнішнього фінансування — кредити, а не гранти; обслуговування боргу та доступ до нових ринків — під питанням;
провали в реформуванні держкомпаній, низька довіра до емісій облігацій і проблемні приватизації.

Підсумок: у держави мало «маневрів» в економіці та багато точок тиску з боку кредиторів і зовнішніх гравців.

Уроки Пашиняна і Алієва, і що Україні потрібно засвоїти

Чому Вірменія змогла «переломити» ситуацію? Тому що Пашинян зміг зібрати еліту, визнати реальність, донести повідомлення до суспільства та почати структурні кроки. Алієв вів системну зовнішню політику десятиліттями, створюючи щільну сітку особистих і економічних зв'язків.

Висновки для України:

знадобиться політична воля та нова еліта, здатна думати на роки вперед і діяти системно;
потрібна чесна комунікація з суспільством про реальний стан справ і про необхідні непопулярні рішення;
потрібна інституціональна пам'ять і професійний держапарат, який підготує «канву» взаємодій із зовнішніми акторами;
необхідно використовувати діаспори, лобі та економічні важелі, а не покладатися виключно на зовнішні «спалахи» політики.

Реконструкція після війни: рахунок з майбутнього

Реконструкція потребуватиме величезних грошей: ексгумація, виплати компенсацій, відновлення інфраструктури — це десятки та сотні мільярдів доларів. Романенко підкреслює: хвиля колапсів можлива, якщо одразу не почати підготовку економічних та інституційних механізмів.

Європа зараз теж у складній фазі — стагнація, внутрішні проблеми та падіння глобального впливу — отже, розраховувати лише на європейську допомогу не можна. Україна повинна посилити власну здатність управляти процесом відновлення.

Політична реальність: чому «диво» не прийде ззовні

Навіть якщо буде зовнішній «коридор» або мирні ініціативи — без внутрішньої перебудови Україна залишиться периферією: полігоном і місцем постійних криз. Будь-які зовнішні кроки можуть лише посилити або ослабити тиск, але не замінити внутрішні реформи.

Романенко та його співрозмовник сходяться в тому, що Україні потрібні:

нові державники та технократи;
чітка дорожня карта реформ і мобілізації ресурсів;
чесна гра з суспільством і готовність приймати непопулярні, але необхідні рішення.

Коротко про зустріч США—Росія: чого очікувати

Формат бесіди покаже, наскільки широкий спектр питань вони мають намір вирішити — від України до Ірану та рідкоземельних ресурсів.
Символіка зустрічей у Білому домі та на Алясці важлива: США можуть спробувати «легітимізувати» регіональні рішення, користуючись своїм впливом.
Але рішення щодо України не прийматиметься виключно в інтересах Києва — великі держави торгують компромісами.

Висновки та практичні рекомендації

Дипломатія вигідна тим, хто вміє будувати «канву» — довгі особисті зв'язки, економічні проекти та інституціональну пам'ять. Україна повинна перестати реагувати спалахами і почати системно вибудовувати зовнішню політику.
Необхідно терміново зміцнювати інститути: професійний держапарат, реформа оборонних закупівель, прозорість держоборонзамовлення, локалізація виробництва та контроль ланцюжків постачань.
Економічна політика зобов'язана враховувати мобілізаційні потреби: стимули для кредитування реального сектору, підтримка малого та середнього бізнесу, реструктуризація боргів і покращення довіри інвесторів.
Політична еліта повинна навчитися чесно інформувати суспільство і приймати непопулярні, але стратегічні рішення — тоді шанси на успішне відновлення та вибудовування зовнішніх альянсів суттєво підвищаться.

Заключення

Зустріч на Алясці буде важливим епізодом, але вирішуватися на ній будуть питання набагато ширші, ніж Україна. Ключ до вигідного результату для нас — не покладатися на зовнішніх благодійників, а посилити власну державність: кадрово, інституційно та економічно. Тільки тоді Україна зможе гідно представити свої інтереси і не опинитися «поза грою».

Якщо ви хочете почути детальну розмову цілком — рекомендую подивитися ефір Юрія Романенка з Тамерланом Вагабовим і підписатися на його канали для регулярного аналізу міжнародної та внутрішньої політики.