Зінченко про найгірший сезон у кар’єрі: Гравець, який не грає, — ніщо

Рік тому Олександр Зінченко розпочав стартовий матч сезону-2024/25 у складі Арсенала проти Вулверхемптона. Він брав участь у комбінації, яка завершилася голом Кая Гаверца: віддав пас Букайо Сака, а той зробив навіс на німця, який забив. Коли на 69-й хвилині Зінченка замінили під оплески, він і не підозрював, що вже наступного тижня втратить місце в основі. Наступний вихід у стартовому складі АПЛ стався лише у грудні.

"На відміну від попереднього року, цього разу причиною не були травми, — пише Зінченко у новому розділі оновленої автобіографії Believe. — Невелика проблема з литкою вибила мене з гри у вересні. Дрібниці неприємності. Але загалом я був у строю більшу частину сезону".

Щоб подолати проблеми з травмами, Зінченко працював із фахівцем, який розробив індивідуальну програму для зміцнення литкового м’яза. "Він провів зі мною кілька занять і склав план тренувань у залі, який справді допоміг, — пише 28-річний футболіст. — Різниця була величезною".

Однак навіть із поліпшеною фізичною формою Зінченко часто залишався на лаві, вийшовши у старті лише п’ять разів у матчах Прем’єр-ліги минулого сезону.

"Я фактично випав зі стартового складу, якщо не рахувати кількох поодиноких матчів, — пише Зінченко. — У особистому плані це був безперечно найгірший сезон у моїй професійній кар’єрі".

Раніше він був ключовим гравцем у планах Мікеля Артети, але тепер змушений був змиритися з втратою свого статусу.

"Гравець, який не грає, — ніщо, — пише він. — Одне діло, коли тебе підводить тіло — таке трапляється. Але коли з постійного гравця основи ти стаєш запасним, це набагато важче. Відчуття, що тренер більше в тебе не вірить, може вибити з колії навіть найбільш стійку людину.

Сидіти на лаві запасних у Прем’єр-лізі, отримуючи солідну зарплату, — все одно привілей, на який мільярди людей на планеті проміняли б своє важке життя без вагань. Повірте, як українець, я це чудово розумію. Кожну хвилину.

Але кожен футболіст починав грати, бо любить цю гру. Без неї з життя зникає величезна частина сенсу. Уявіть собі хлопчика, який присвятив усе життя, щоб стати майстром у своїй справі, а в 28 років раптом дізнається, що він більше не потрібен, що є інші, хто може виконати його роботу. Це неприємне відчуття".

Відсутність Зінченка в основі вплинула і на його близьких — зокрема, на дружину Владу. "Вона не хоче показувати, що переживає, аби не засмучувати мене ще більше, — пише він. — Але інколи маска спадає".

Якось Влада привела двох маленьких доньок Зінченка на матч на Емірейтс. "Єва, старша, якій три з половиною роки, каже Лєї: “Дивись, ось тато!”. Лєя дивиться по всьому полю, але не може мене знайти. І тоді Єва додає: “Ні, він не грає. Він на лаві запасних”.

"Почути це було боляче. Я відчув сором. Я вдячний, що дівчатка ще не в тому віці, коли вони сидять у соцмережах і читають гидоту про свого тата, який більше не потрапляє до складу Арсенала".

Головна причина відсутності Зінченка у старті — конкуренція. Влітку 2024 року Арсенал заплатив £42 мільйони за захисника збірної Італії Ріккардо Калафьорі. Але ще важливішим стало стрімке зростання вихованця академії Майлза Льюїса-Скеллі, який швидко закріпився в основі на лівому фланзі оборони.

"Він прийшов і зробив цю позицію своєю, — каже Зінченко про 18-річного Льюїса-Скеллі. — У нього особливий талант. Дуже сильний гравець. Те, що він зробив, — це справді неймовірно".

Попри розчарування, Зінченко намагався підтримувати молодого футболіста. Коли у березні того вперше викликали до збірної Англії, він особисто привітав його. "Я сказав йому: “У тебе є все. З твоїми здібностями ти гратимеш на найвищому рівні наступні десять років і більше. Ти станеш одним із найкращих гравців у світі — не лише в клубі, але й у збірній”.

"Я чув історії про те, як старші гравці тиснуть на молодих, аби зберегти свої позиції, як у документалках про тварин. Я ніколи, жодного разу не буду підривати впевненість свого партнера по команді. Це не про мене".

Така щедрість характерна для ставлення Зінченка після втрати місця в складі.

"Я професіонал, і моя робота — продовжувати працювати, — пише він. — У Арсеналі мало егоїзму, всі розуміють свої ролі, обов’язки та відповідальність. Я не той, хто заходить у роздягальню з кислим обличчям і псує атмосферу. Я намагаюся жартами підняти настрій і змусити людей усміхатися. Усередині я намагався залишатися максимально позитивним.

Я робив усе, що від мене вимагали, і був готовий зіграти на будь-якій позиції у складі дублерів, які на тренуваннях імітують наступного суперника. Можливо, хтось сприйняв би це як образу — мовляв, навіщо крайній нападник має прикидатися центральним захисником чи навпаки.

Але не я. Мене це зовсім не зачіпає. Я бачу в цьому шанс навчитися новому та показати, що готовий робити все необхідне, аби допомогти команді".

Зінченко сприймає прорив Льюїса-Скеллі як виклик, який треба подолати.

"Так, він грає на тій самій позиції, що й я, — каже Зінченко. — Але я все одно маю визнати його талант, підтримати та, бодай трохи, допомогти йому розкрити свій потенціал".

"Він мотивує мене ставати кращою версією себе і розвиватися далі. На цьому рівні так і має бути: якщо хтось сильніший за тебе, ти сядеш у запас. Єдиний варіант — зберігати холодну голову та дивитися вперед".

Українського півзахисника цього літа пов’язують із можливим відходом з Арсенала, але поки що трансфер не відбувся. У нього залишається один рік за контрактом у Північному Лондоні, і він готовий розглянути правильну пропозицію — чи зараз, чи через 12 місяців як вільний агент.

Попри професіоналізм, Зінченко рано чи пізно муситиме поставити інтереси своєї кар’єри на перше місце.
"Я ніколи не був гравцем, який біжить до тренера зі скаргами чи засипає його запитаннями, — пояснює Зінченко у своїй книзі. — Звинувачувати можу лише себе. Якщо я не граю, значить, я недостатньо працював, зробив замало, грав недостатньо добре.

Подивимось, що принесе час. Адже я все ще хочу грати у футбол. Хочу насолоджуватися грою і повертатися додому з усмішкою на обличчі".

The Athletic