10 цікавих метроїдваній, які ви могли пропустити

Якщо ви фанат страждати в іграх — цей список метроїдваній точно для вас. У цьому жанрі можна знайти як багато готичних і релігійних тайтлів, так і яскравих або кумедних.

У цьому переліку не буде Hollow Khight або Ori, бо вони дуже популярні та не стануть новинкою для багатьох. Хоча якщо ви раніше не чули і про них — раджу розпочати знайомство з цим жанром саме з першої гри.

А щодо списку нижче: мені було важливо підібрати проєкти з цікавим і приємним візуалом, який доповнюють атмосферні саундтреки. І зрозуміло геймплейні можливості не залишаються осторонь — гра не має бути кострубатою та сірою, від якої хочеться заснути. Тому пропоную список 10 цікавих метроїдваній, які вишукувала на просторах інтернету і потім сама тестила.

Aeterna Noctis

Ця стильна 2D Metroidvania розповідає про Короля Темряви, який через прокляття вічно воює з Королевою Світла. Але все не так просто. Вони не вороги, а жертви однієї проблеми, яку створив бог Хаосу. Тож замість банального “добро проти зла” — маємо історію про дві сторони однієї трагедії. Героям доводиться шукати як зняти з себе прокляття, а паралельно пробиратися крізь великий світ з купою зон, секретів і боїв.

Геймплей — це мікс боїв і платформінгу. Є мечі, луки, щити, критичні удари і навіть вампіризм. Тут присутні класичні елементи хардкорного платформінгу — стрибки, доджі та лазіння. Є дерево навичок, яке можна перебудовувати, і система каменів для кастомізації стилю гри.

Гра не коротка: основна кампанія займає десь 30 годин, а разом з секретами можна витратити до 50+ годин. Візуальний стиль виконано похмуро з плавною анімацією. Плюс розробники з Aeternum Game Studios казали, що весь візуальний контент — від персонажів до фонів — створений вручну. Хоча мені не подобалося, як інколи зі сторони в сторону хитається головний персонаж — решта рухів виглядала нормально.

The Last Faith

Історія про Еріка — це темна 2D Metroidvania з вайбом Soulslike. Головний герой прокидається в соборі  з дивною хворобою, яка роз’їдає його розум, і без пам’яті. Світ навколо має вигляд готичного кошмару з богами, прокляттями і релігійними фанатиками.

Для метроїдваній тут не типово обирати клас персонажа на початку: мечник, стрілок або маг. Надалі персонажа можна буде кастомізувати через основні характеристики, амулети, кільця, пасивні бонуси та різні типи зброї. Тож в арсеналі є мечі, коси, дробовики, магія, а також добивання і стаміна.

Кампанія займає десь 12–15 годин, але якщо хочеш пройти все і ще раз у New Game+ — то 25+. Деякі порівнюють атмосферу готичного піксель-арту з Bloodborne: навколо замки, засніжені гори тощо.

Blasphemous + Blasphemous 2

Сюжет гри розгортається в Кастодії — глибоко релігійний світ, де поклоняються Чуду, що не має логіки та не підкоряється моралі. На початку гри розповідається, що Чудо проявляється іноді у формі благословення та милості, іноді — як покарання і скверна. Ця гра про страждання, але не тільки головного героя The Penitent One — а й про ваші. Тут досить заплутаний сюжет, який розкривається через NPC, опис предметів та катсцени. Та навіть ті подані в релігійному стилі. Але якщо в ньому розібратися він зачаровує своєю жорстокістю та глибиною, де кожен NPC важливий для світу.

Скриншоти з Blasphemous 1

У першій частині The Penitent One має один меч Mea Culpa, який можна прокачувати протягом гри. У другій частині доступні вже три типи зброї, які потрібні для проходження локацій — і це мене відверто дратувало. Тут немає подвійних стрибків, що деякі критикують, але решта можливостей доступна: доджі, парування тощо. Blasphemous 2 вважається складнішою частиною, хоча Blasphemous 1 теж готова витріпати вам нерви. Особливо, якщо хочете вийти на істинну кінцівку.

Скриншоти з Blasphemous 2

Візуальний стиль — дуже гарний і пропрацьований готичний піксель-арт як монстрів і босів, так і локацій з заднім фоном. Саундтреки змушують зануритися в ігровий світ. Проходження першої частини займе до 30 годин з секретами та побічними завданнями, а в Blasphemous 2 — до 25-26 годин. Хоча в мене виходило і більше.

До речі, нещодавно розробники випустили нову гру — Ninja Gaiden: Ragebound. The Game Kitchen знову повернулися в жанр метроїдванії, але з новим сеттінгом про ніндзя, який захищає село Хаябуса від демонічної навали. Будемо вважати цю гру бонусною в цьому списку.

Dead Cells

Після готичних і похмурих метроїдваній — треба розбавити барви чимось яскравим і веселим. Саме такий досвід принесе Dead Cells, яка розпочинається на зараженому острові. Гравець бере роль аморфної істоти (я називала її Жижа) — В’язень, що раз за разом оживає в тілі страченого солдата. Тут немає пошуків покаяння, вилікування від хвороби або прокляття — це про нескінченні спроби втечі, де смерть — не кінець, а початок нового циклу. У гнилому світі.

Зрозуміти сюжет тут важко, хоча і не настільки як в Blasphemous. Dead Cells немає чіткої розповіді — треба шукати уривки, загадкові написи, локації та предмети. Загалом кожна деталь має значення, якщо навчитися читати між рядками.

Найбільше мені сподобався тут геймплей — це коктейль roguelike та Metroidvania, де кожен забіг може перетворитися на фестиваль вбивств. На початку Жижа має базову зброю, але згодом відкриваються мечі, луки, щити, магія… і сковорідка. Битися нею особливо кумедно. Класично тут треба пам’ятати про доджі, стрибки, парування тощо. Після смерті ви втрачаєте все, крім постійних покращень, які ви купили за клітини (така валюта).

Проходження базової гри займає близько 15–20 годин, але з усіма DLC, секретами та високими рівнями складності — легко можна зависнути на 60+. Це гра, яка не має чіткого фіналу, якщо ви не вирішите зупинитися самі. Візуальний стиль — динамічний і дуже насичений кольорами піксель-арт. Саундтрек — енергійний та епічний.

Nine Sols

Тут атмосфера інша — гарна і для споглядання. Історія гри розгортається в світі New Kunlun — останньому притулку Соларіанців, древньої інопланетної раси. Їм довелося тікати з рідної планети через смертельний вірус, а щоб врятувати свій розум створили спеціальну симуляцію. Вони не вигадали нічого краще, ніж викрадати людей і робити з них свій біоматеріал. Наш головний герой Yi походить з цієї раси, але його зрадили і намагалися вбити. Якось він вижив і повернувся для помсти. Його мета — зруйнувати систему.

Деякі гравці порівнюють бойову систему з Sekiro, де все побудовано навколо парирування. Тут треба чекати моменту для контратаки та потужних ударів. З часом відкривається більше можливостей, але не будемо спойлерити яких саме. Просто скажемо, що прокачуватися треба через систему навичок з активними та пасивними здібностями.

Візуально гра нагадує комфортно промальоване аніме, яке доповнює електроніка змішана зі східними мотивами. Протягом гри гравець занурюється в храми, лабораторії, органічні кораблі — все там має свій унікальний стиль. Кампанія триває близько 21 години, але якщо проходити все — до 33. Але це метроїдванія — тут цікавіше винюхати кожен куточок.

Afterimage + Trial of Soul

Якщо вище згадали стиль манґи, то тепер аніме. Головна героїня Рене втратила пам’ять і намагається знайти свою наставницю, аби розкрити таємниці Енгардину. Цей фентезійний світ пережив катастрофу, що змінив його назавжди. Плюс тут є режим Trial of Soul, де персонаж прокидається в дивному храмі, де душі проходять випробування. Фактично це окрема пригода у світі Afterimage, яка кидає тебе в нову історію з новими механіками.

Візуально гра виглядає приємно, але більше для любителів аніме стилю. Все це супроводжується ніжною грою на фортепіано. Щодо геймплею, то він приносить систему душ. Їх треба збирати для відкриття нових здібностей, тобто прокачування відбувається не просто через досвід.

Сюжет основної гри триває від 20 до 45 годин, залежно від того, чи будете ви проходити на 100%. Режим випробування подарує ще годин шість.

Super Roboy

Або те, що візуально нагадало мені Hollow Knight. Сюжет розгортається в постапокаліптичному світі, де маленький робот вирушає на пошуки свого зниклого батька. На початку його наставляє штучний інтелект Вірджил, який буде вести гравця за руку лише під час вступу. Спочатку робот не розуміє, що відбувається, але зрештою ми відкриваємо минуле Робоя, досліджуємо світ і знайомимося з його мешканцями.

Щодо керування у мене залишилися деякі сумніви. Я грала на геймпаді і було не зручно стріляти з пістолета навскіс. Бій поєднує елементи RPG: комбінація атак, накладення ефектів тощо. На початку герой може тільки швидко перекатуватися, але блокування як окрема кнопка відсутня. Подвійний стрибок відкривається пізніше, але навіть звичайний можу похвалити як динамічний. Прокачуватися можна через спеціальні кристали.

Геймплей — це класична Metroidvania з відкритим світом, яка триває всього 10-14 годин, залежно від стилю гри і бажання досліджувати всі закутки. Окремо можу похвалити візуальний стиль, який вручну створив тату-майстер Вінсент Пеннінг. Світ виглядає дуже яскраво і насичено, попри його похмуру атмосферу. Саундтреки тут мають нотки ретро-футуризму з невеликою краплею меланхолії.

Gestalt Steam & Cinder

Серед цього списку ця гра має унікальну атмосферу — місто Канан по факту є стімпанковим мегаполісом, де приховалися старі змови, легендарні і забути технології, а також загроза знищення світу. Наша головна героїня — Алетея, яка є елітною найманкою, що просто прийшла виконати завдання. На початку гри стається випадок, який перетворює для неї все на особисту місію.

Сюжет розгортається через діалоги (яких принаймні на старті багато), катсцени та дослідження. Тут не релігійна тематика, а скоріш технократична і змовницька, де зрештою обертається людською трагедією. Що мене здивувало в геймплеї — можливість брати завдання на дошці оголошень. Хоча Алетея найманка, тому це можна логічно пояснити. В іншому тут акцент на ближню зброю, яку можна заряджати для дальніх атак. Дерево навичок дозволить кастомізувати стиль гри.

Кампанія триває близько 12–15 годин, залежно від того, наскільки глибоко ви зануритесь у світ Канану. Візуально гра — це ретро-піксель-арт, але з сучасною деталізацією. А музика тут атмосферна, з індустріальними мотивами, що підкреслюють стімпанкову естетику.

Death’s Gambit

Тут зав’язка сюжету знайома для класичних метроїдваній — зруйноване королівство. Там смерть втратила свою владу, а безсмертні істоти блукають у пошуках сенсу. У світі Сірадон наш герой — це агент смерті, який уклав угоду для виконання місії. Пізніше вона стає для нього особистою історією про життя, смерть і ціну безсмертя. Повністю сюжет розкривається через діалоги, катсцени, опис предметів і навіть через босів, які мають власні трагедії.

Стосовно геймплею тут також незвично пропонують обрати клас, де треба прокачувати навички, користуватися різною зброєю та здібностями. Після перемоги над босами можна повернутися в “героїчний режим”, де вони стають ще жорсткішими.

Проходження Death’s Gambit: Afterlife займає близько 20–25 годин. Візуально — це готичний арт з деталізованими локаціями, а музика — атмосферна, меланхолійна і інколи дещо епічна.

Crypt Custodian

І наостанок — киця. Сюжет розгортається в потойбічному світі, де головний герой Плутоній — мертвий кіт, якого засудили вічного прибирання в ролі прибиральника загробного царства. Не заздримо йому. Ізометричний світ навколо наповнений привидами, які ховають свої трагічні історії та застрягають між світами. Тут так само треба поступово вивчати історію світу через діалоги.

Геймплей відбувається з акцентом на дослідження, бої з босами і розв’язання головоломок. Бойова система нагадує Hades під час руху та Hollow Knight у складності — швидка, точна, з великою увагою до таймінгу. Проте бувають рівні, де стрибати по платформах — окреме коло пекла. Якщо будете грати, то зрозумієте про який рівень я кажу.

Сюжет триває близько 20 годин, якщо не поспішати, а з усіма секретами — ще більше. Візуально гра — це затишний ізометричний стиль з приємною анімацією, а музика — атмосферна, спокійна та з нотками чарівності.