80 років від капітуляції Японії: роль ядерної зброї та участь українців у цьому етапі Другої світової війни

15 серпня 1945 року о 12:00 за місцевим часом імператор Японії Хірохіто вперше виступив по радіо, безпосередньо звернувшись до японської нації. Більшість його підданих вперше почули голос свого імператора, якого в країні вранішнього сонця возвеличують як "живого Бога". Проте причина звернення та його зміст наврядчи порадували підданих династії, яка безперервно править країною майже три тисячі років. Адже Хірохіто у своїй промові проголосив готовність погодитися із Потсдамською декларацією, прийнятою на території окупованої Німеччини менш як за місяць до цієї події, тобто беззастережну капітуляцію країни вранішнього сонця. Фокус розбирався із ситуацією та контекстом, на тлі якого японський імператор зробив цю історичну заяву.

Такий безпрецедентний крок божественного імператора шокував японську армію. Більшість японських військових були збиті з пантелику. З однієї сторони капітуляція вважалася найбільшою ганьбою для військових цієї країни, з іншого боку – вірна служба імператору та беззастережне виконання його волі було для вихованих на самурайських традиціях військових сенсом їхнього життя. Частина офіцерів на чолі з майором Кеньї Хатанакою навіть здійснила заколот, спробувавши перехопити запис звернення (він був зроблений заздалегідь) на шляху до радіостанції. Проте значна частина армії все ж в умовах неминучої поразки вирішила підкоритися імператору та погодилася на капітуляцію.

Райдужні плани, зруйновані реальністю

Японія вступила у війну зі США у грудні 1941 року, здійснивши напад на їх військову базу Перл-Харбор, що була розташована на Гавайських островах. Ще перші роки після Першої світової війни продемонстрували як демократичні уряди ставляться до життя своїх громадян. Висока цінність життя солдатів зумовили відступи країн-переможців у Туреччині, на Близькому сході, та що особливо важливо для Японії – на руїнах Російської імперії. Арабські армії, війська Ататюрка та більшовиків здавалося б у безвихідному становищі змогли відбитися від могутніх держав Антанти просто через те, що вони не хотіли, щоб їх солдати гинули у далеких країнах, тому вивели свої війська у виграшних позиціях.

Важливо Друга світова війна по той бік планети: як воювали Китай, Японія, США й СРСР у Азії

Ще кілька десятиліть тому таке було важко уявити. Але у середині XX століття такий стан речей став об’єктивною реальністю. Тож японці надіялися, що зможуть просто залякати Вашингтон та заставлять США вийти із західної частини Тихого океану, яку в Токіо вважали зоною своїх життєвих інтересів. Це був найоптимістичніший політичний сценарій акції у Перл-Харборі. Проте запущений був найпесимістичніший варіант розвитку подій для імперії вранішнього сонця.

Коли Японія нападала на США, у їхньому генеральному штабі розуміли, що промислова база у їх противника сильніша і витримати довготривалу війну імперії вранішнього сонця не вийде. Тому розрахунок був окрім згаданого вище найкращого варіанту був ще на таке:

• США будуть нести занадто великі військові втрати й все одно погодяться на вигідний мир.
• Німеччина завдасть у Європі остаточної поразки Великій Британії й у Вашингтоні зрозуміють, що краще погоджуватися на мир на японських умовах, ніж опинитися самим у протистоянні із цілою Віссю Берлін-Рим-Токіо (угода була укладена у серпні 1940 року).

Цікаво, що попри укладену угоду із європейськими союзниками Японія уклала із СРСР у квітні 1941 року пакт про нейтралітет на п’ять років. І дотримувалася його попри наступ військ її союзників на Москву восени того ж року. Це дозволило Кремлю перекинути на захист своєї столиці війська із далекого сходу. Можливо ці рішення Токіо і зіграли вирішальну роль у перебігу Другої світової війни.

Уже у січні 1943 року на конференції у Касабланці лідери Великої Британії та США, відповідно Вінстон Черчилль та Франклін Рузвельт заявили про беззастережну капітуляцію країн Осі як кінцеву мету війни. А у листопаді того ж року в Тегерані сторони домовилися з диктатором СРСР Йосипом Сталіном про вступ його країни у війну проти Японії не чекаючи завершення дії пакту про нейтралітет між цими державами. Тож з політичної точки зору долю імперії вранішнього сонця було вирішено – проти неї об’єдналися усі наймогутніші держави того часу, які вже отримували перемоги на фронтах війни. Але між політичним рішенням та настанням реального факту перемоги лежали ще мільйони людських життів.

Японці ніколи не були підкореними

Як вже згадувалося, керівна династія править Японією майже двадцять сім століть. Жодній іншій династії не вдавалося правити будь-якою країною на світі й тисячу років. Для порівняння Габсбурги – одна з найвідоміших династій Європи правили своїми країнами менш як сім століть, а США не мають і трьохсот років історії державності. Тобто Японія – це нація, яка веде майже трьохсотлітню неперервну історію державності.

Засновник династії імператор Дзімму вважався нащадком богині сонця. На японському архіпелазі сповідують Синтоїзм, який є національною релігією. Тож японці вважають імператора не намісником Бога на землі, як у Європі свого часу ставилися до монархів, а живим втіленням Божества. Ніхто собі ніколи не міг уявити, що хтось може підкорити Японію. Свого часу на архіпелазі склався кодекс Бусідо, який сповідували місцеві воїни-самураї. В епоху модернізації Японії він перекочував до її нової армії. За ним для воїна було краще покінчити життя самогубством (відоме у маскультурі харакірі або сіпоку), ніж здатися ворогу. Усе це означало, що японці за свої острови будуть опиратися з таким завзяттям, якого ще не бачив світ.

І коли американські війська взимку 1945 року наблизилися до власне материнської японської території, вони переконалися у вірності своїх прогнозів. Битва за Іводзіму стала справжнім пеклом для американських військових.

Йосип Сталін, який повідомив Японію про денонсацію пакту про нейтралітет (на рік раніше завершення терміну його дії) очевидно був готовий кинути виклик японській жазі до свободи. Кремлівський диктатор вже у війні з Німеччиною показав, що готовий не рахуватися із втратами власних військ. В американських штабах прогнозували, що бойові дії на Японських островах могли затягнутися до 1947 року. Радянська армія ціною великих жертв могла б просуватися швидше. Японські генерали розрахували, що зазнавши величезних страт американці зрештою могли б погодитися на переговори, проте чи спонукав би цей фактор піти на переговори Сталіна?

Таким чином результатом Другої світової війни могла б стати перемога саме СРСР на обох фронтах, що суттєво змінило б баланс сил по завершенні війни на користь Москви. У Вашингтоні вирішили, що засобом впливу на японську армію могли б стати нищівні удари по тилу Японії, що нищило б її військову інфраструктуру та вселяло б жах у серця мирного населення.

Знищити тил будь-якою ціною

Бомбардування Токіо 10 березня 1945 року стало наймасштабнішою такою акцією. Тоді американські літаки скинули на столицю імперії вранішнього сонця понад півтори тисячі тонн запалювальних бомб. В результаті атаки загинули близько ста тисяч мешканців мегаполіса. Загалом в результаті неядерних американських бомбардувань було знищено 40% забудованих територій шестидесяти шести японських міст; 30% населення залишилося без своїх домівок. Японські пілоти відповідали атакою камікадзе на американські кораблі та інші досяжні військові об’єкти. Війна ставала дедалі кривавішою. Японці були готові боротися до кінця. В той час після розгрому Німеччини Радянський Союз почав перекидати свої війська на далекий схід. Планувалося відкрити фронт проти Японії у серпні 1945 року. Основним напрямком удару мала стати Квантунська армія, яка знаходилася в Маньчжурії уже чотирнадцять років.

Ще до вступу США у війну в середовищі вчених фізиків-ядерників зрозуміли, що у нацистській Німеччині готують створення нової зброї на основі енергії, що утворюється через маніпуляції із ядрами атомів деяких речовин – нові на той час дослідження. Хоча британські вчені у цьому напрямку були більш успішні, лідерами в даному напрямку стали США. Вони натисли на своїх союзників, яким надавали військову допомогу й отримавши результати британських досліджень розвинули їх в рамках надтаємної військово-наукової операції, яка отримала кодове найменування "Манхеттенський проект".

Важливо Безпека чи загроза: чи боїться Азія ядерної зброї через 80 років після Хіросіми

У 1945 році уже було зрозуміло, що США розроблять атомну бомбу. Але важливо було зробити це якомога швидше. У Білому домі хотіли вже володіти такою зброєю на момент чергової зустрічі зі Сталіном. Випробування атомної бомби відбулися якраз під час Потсдамської конференції за результатами якої й було прийнято згадану вище однойменну декларацію, яка по суті стала ультиматумом Японії. Це була остання спроба знайти вихід із ситуації не застосовуючи таку смертоносну зброю.

СРСР розуміючи для чого це все відбувається навіть пришвидшив на кілька днів свій напад на Квантунську армію. Проте американці все ж скинули свою першу атомну бомбу на Хіросіму на два дні раніше – 6 серпня 1945 року.

Ціна перемоги

Вже через три дні американці скинули ще одну атомну бомбу на місто Нагасакі. Повідомлялося, що бомбардування продовжаться, якщо Японія і далі відмовлятиметься капітулювати. Керівник Манхеттенського проекту генерал Леслі Гровз повідомляв президента США Гаррі Трумена, що наступна атомна бомба буде готовою уже 17 або 18 серпня. Тим часом на засідання Японською Військової ради – вищого керівного органу, на якому формально головував імператор думки членів щодо реакції на ультиматум розділилися порівну — три проти трьох. За таких обставин імператор Хірохіто вирішив застосувати свій вирішальний голос, вперше втрутившись у процедуру прийняття рішень. Він погодився на беззастережну капітуляцію, щоправда, лише з однією умовою – його статус мав залишатися беззмінним.Про це рішення дипломатичними каналами було повідомлено американців, а щоб уникнути бунту в армії, Хірохіто вирішив напряму звернутися до нації через радіо.

Через кільк днів завершилася капітуляція японських військ, зокрема й Квантунської армії й розпочалися підготування до процедури підписання капітуляції, яка відбулася 2 вересня 1945 року на крейсері Міссурі, який був одним із тих кораблів, що воював проти Японії увесь цей час та частиною флоту з якого здійснювалася висадка американських солдатів на острови японського архіпелагу. Японія вперше у своїй історії була окупована. Для цього знадобилося застосування зброї, якої раніше не бачив світ.

Імператор залишився

Статус імператора було збережено, проте він залишався символічною фігурою, а реальна влада зосередилася в руках американської окупаційної адміністрації. Її очолив генерал Дуглас Макартур, який і приймав капітуляцію.

Уже у 1947 році у Вашингтоні вирішили відновити суверенітет Японії й укласти з нею мирний договір, який було підписано у 1951 році. СРСР відмовився його підписувати, тож Японія формально залишалася з ним у стані війни до самого розпаду країни рад – ось такий парадокс, виходить, що Японія пережила окупацію, але її державність в особі керівної династії не була перервана, тож вона пережила Радянський Cоюз.

США сповідували до Японії схожу політику як і до Західної Німеччини. З нею було укладено двосторонній договір про гарантії безпеки. На островах залишилися американські війська тепер уже як захисники, натомість сама Японія зобов’язувалася більше не відновлювати своєї армії, обмежившись силами оборони, що було записано у її конституції. Щоправда, бюджет цих сил оборони перевищує воєнні бюджети більшості країн світу, а її сили оборони володіють найсучаснішим озброєнням на кшталт літаків F-35.

Японія та Україна

Фактично ядерне бомбардування японських міст зберегло життя сотням тисяч українців, які воювали у складі радянських військ що виступили проти Квантунської армії. Ніхто не знає скільки ще було б мобілізовано людей з УРСР, якби війна проти Японії затягнулася б і радянські війська б понесли суттєві втрати, які потрібно було поповнити. Але ця історія, що трапилася за тисячі кілометрів від України торкнулася нашої Батьківщини й іншими цікавими аспектами.

Важливо Козаки у Маньчжурії: хто i як будував українську державу під протекторатом японського імператора

Від імені СРСР капітуляцію Японії приймав генерал Кузьма Дерев'янко, якого Сталін несподівано призначив представляти радянську армію перед союзниками на Тихому океані. Згодом він став делегатом від Радянського Союзу у Далекосхідній Раді — органі, що координував роботу союзників на звільнених територіях в Азії. Щоправда, для генерала таке кар'єрне зростання обійшлося дорогою ціною. Він за своїми службовими обов'язками відвідував місця ядерного бомбардування, де ймовірно отримав несумісні з життям опромінення. Генерал не прожив і десяти років після капітуляції Японії, померши у віці сорока дев'яти років.

Інший момент зв'язку України із далекосхідною кампанією — це утримування на території УРСР упродовж 1946-1949 років кілька сотень японських військовополонених, частина з яких назавжди залишилися в українській землі, не витримавши жорстоких умов ставлення до військовополонених у радянській табірній системі. Це при тому, що відповідно до домовленостей усіх військових які потрапили в полон мали бути інтерновані до Японії й після перевірок на вчинення ними воєнних злочинів відпущені. Проте Сталін вирішив інакше.