Фашизм на порозі: як змінилася Польща і що загрожує її демократії

6 серпня Кароль Навроцький склав присягу як новий президент Польщі.

Як маловідомий кандидат із сумнівним минулим, він здобув перемогу над очевидним фаворитом – мером Варшави Рафалом Тшасковським, що стало серйозним ударом для ліберальної коаліції Дональда Туска.

Коментуючи його інавгурацію, один із журналістів видання Krytyka Polityczna зазначив, що виборці лівого та центристського спрямування поводяться так, ніби хтось помер.

І це – лише часткове перебільшення.

Адже над польською демократією нависла смертельна загроза.

"Сильний лідер, який може порушувати правила".

На відміну від попереднього президента Анджея Дуди, Навроцький не буде просто пасивним виконавцем волі лідера партії "Право і справедливість" (ПіС) Ярослава Качинського.

Навпаки, попри підтримку з боку "ПіС", він цілком може стати новим обличчям крайньої правиці і однією з рушійних сил трансформації політичного ландшафту Польщі.

Вже зараз видно, що партія "Конфедерація" під лідерством Славоміра Менцена може витіснити "ПіС" як головну політичну силу правого флангу.

А якщо це станеться, то дуополія (двовладдя) Дональд Туск – Ярослав Качинський, яка домінувала у Польщі з 2005 року, може поступитися місцем новій дуополії – між крайньою правицею (партією "Конфедерація") та крайньою лівицею (партія "Разом" на чолі з Адріаном Зандбергом).

Саме такого висновку дійшло недавнє соціологічне дослідження, яке я провів разом із Пшемиславом Садурою з Варшавського університету (воно викликало жваві дебати в Польщі).

Перемога Навроцького стала можливою завдяки масовій консолідації правих виборців навколо спільного кандидата.

Ключову роль у його успіху відіграла передача голосів виборців "Конфедерації": 34% голосів за Навроцького у другому турі надійшли від тих, хто в першому турі голосував за Менцена (14%) або Гжегожа Брауна (6%) – відверто антисемітського експолітика з тієї ж "Конфедерації".

Згідно з одним із показників, усі виборці правих кандидатів набрали понад 4 бали з 5 можливих за шкалою радикалізації, і навіть прихильники Тшасковського та інших лівих кандидатів отримали високі оцінки.

Зросло загальне сприйняття "радикальних політиків" і невдоволення браком "автентичних" лідерів.

Але праві набагато ефективніше спрямували ці настрої на свою користь, ніж центр чи ліві.

Також помітно зросла готовність суспільства до авторитаризму.

Усі групи виборців зараз підтримують ідею "сильного лідера, який може порушувати правила".

Навіть прихильники Тшасковського отримали 3,28 бала за цією шкалою (вище за нейтральний рівень).

Цінування демократії в Польщі знизилося, й антисистемні настрої стали майже універсальними.

Незалежно від політичної орієнтації, більшість погоджується з твердженням: "поточна політична система настільки дисфункціональна, що її неможливо реформувати".

Рішення, які пропонують виборці, різняться, але інтенсивність обурення – однакова.

Це частково пояснює, як Навроцькому вдалося пережити численні скандали під час кампанії, включно зі звинуваченнями у шахрайстві щодо квартири літньої людини та участі у фанатських заворушеннях на футболі.

Парадоксально, але ліберальні ЗМІ, висвітлюючи ці скандали, лише посилили його образ "справжнього" антисистемного кандидата.

У підсумку він став символом народного спротиву елітам.

Коментатори та прихильники Тшасковського відверто висловлювали зневагу до Навроцького та його виборців, і ця класова зверхність ще більше мобілізувала тих, хто ніколи не зможе себе ототожнити з "салонною Польщею".

І якщо ліберали подали вибори як битву між поляками та ідіотами, то праві представили її як боротьбу між патріотами та зрадниками.

Тепер ми знаємо, який наратив спрацював краще.

Нове обличчя правої Польщі.

Первинне джерело політичної поляризації в Польщі сягає ще феодальних часів, у нерозв’язаному конфлікті між міськими елітами та сільськими жителями.

Будь-який ліберальний уряд, який не зможе відновити довіру цих "периферійних" груп через масштабні соціальні реформи, неминуче зазнає краху.

Саме тому польська політика вже два десятиліття коливається між лібералізмом Туска і націонал-популізмом Качинського.

Але нову правицю Польщі веде не провінція, а молоді, освічені чоловіки з міст.

Близько 47% виборців Менцена – це люди віком від 18 до 34 років, 64% – чоловіки, 29% мають вищу освіту, а 23% живуть у великих містах.

Важко назвати їх маргіналами з периферії.

Здавалося б, саме вони мали становити ядро ліберально-демократичного центру, але натомість вони обрали радикальний правопопулізм.

Нова правиця внутрішньо поділена на три фракції.

Існують лібертаріанці (45%), яких мотивує бачення радикальної економічної трансформації; націоналісти (35%), які акцентують на питаннях ідентичності та суверенітету; та радикальні антисистемники (20%).

Кожна з цих груп має різні мотиви, але їх об'єднує розчарування існуючим станом речей.

Ця різнорідність може бути як силою, так і слабкістю.

"Конфедерація" зовсім не обов’язково захоче утворити коаліцію з "ПіС" після загальних виборів 2027 року (згідно з поточними опитуваннями, праві партії мають очевидну перевагу).

І хоча 81% прихильників "ПіС" підтримують коаліцію з "Конфедерацією", 63% виборців "Громадянської платформи" Туска готові прийняти союз із "Конфедерацією", аби лише не допустити повернення "ПіС" до влади.

Серед самих виборців "Конфедерації" 35% підтримують коаліцію з "ПіС", 17% – з "Громадянською платформою", а 48% вважають за краще "струснути систему" і домогтися дострокових виборів.

Ці настрої свідчать про можливу перебудову польського політичного ландшафту.

Завдяки явній перевазі в потенційних коаліційних комбінаціях, нова правиця цілком може стати домінуючою силою в польській політиці на десятиліття вперед.

Якщо не станеться якогось дива, важко уявити, як Туск зможе змінити нинішню тенденцію.

До недавнього часу він припускав, що Тшасковський виграє президентські вибори, що дозволило б уряду нарешті виправити шкоду, завдану судовій системі та державним медіа за попереднього правління "ПіС".

Але цього не сталося.

Натомість Навроцький уже оголосив про свій намір повалити "найгірший уряд в історії Польщі".

Майбутнє польської демократії нині опинилося під великим знаком питання.

Автор: Славомір Сераковський,.

засновник руху Krytyka Polityczna, стипендіат фонду Mercator.

Стаття початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.