Колишній військовополонений поділився спогадами про Дмитра Хилюка та розповів про умови в колонії, де його утримують

Колишній військовополонений, морпіх Влад, який бачив журналіста УНІАН Дмитра Хилюка на початку травня 2025 року у виправній колонії №7 у селищі Пакіно Владимирської області незадовго до свого обміну, розповів, що журналіст був дуже худим та мав плями від корости по всьому тілу. Про це йдеться в матеріалі журналіста Стаса Козлюка для ІМІ. 

Побачивши фото Дмитра, військовий підтвердив, що в серпні 2023 року був з ним у камері, хоча зауважив, що журналіст здавався вдвічі худішим. Особисто Влад із Хилюком ніколи не говорив, а деталі про нього знає зі слів інших полонених.

На один день у серпні 2023 року Влада перевели до третього корпусу суворого режиму. У камері №8 підлога була коричневого кольору, там стояв стіл, в який треба було ховати посуд, та п’ять двоярусних ліжок. Всередині було шестеро людей. Серед них Влад пригадує Дмитра Хилюка. Вони не спілкувалися, але військовий знав, що Дмитро — відомий в Україні журналіст. Одного разу охорона також обмовилася, що знає про це і що Україна хоче його визволити. За словами Влада, інші полонені описували Дмитра як «жорстку» в хорошому сенсі людину.

«Дмитро, як і всі того дня, то ходив, то сидів у камері. І здебільшого мовчав. Збоку не було помітно, що журналіста хтось бив. Принаймні в момент, коли Влад його побачив. Проте плями від корости в Дмитра були по всьому тілу, як і в інших полонених. На око він важив 45–50 кілограмів, був дуже худим: риси обличчя журналіста загострилися, якщо порівнювати з фото», — розповів Стас Козлюк. 

Наступного дня Влада перевели до першого корпусу звичайного режиму. Наприкінці 2024 року в них у камері опинився полонений, який розповідав, що Дмитро оголошував протести в камері, заявляв, що не планує виходити на перевірки, не вставатиме з ліжка і протестує проти знущання з беззахисних людей у полоні. Влад не знає, коли саме це сталося, але відомо, що наступного дня Дмитра викликав оперуповноважений, і певний час журналіста не займали.

Вдруге Влад побачив Хилюка за кілька тижнів до свого обміну, у травні 2025 року, коли той проходив повз камеру до медичної частини. Там журналіст, як і інші полонені, отримав свій тюбик з маззю для лікування корости, і його повели назад. Як зауважив військовий, порівняно з 2023 роком Дмитро дещо набрав ваги, але вона все одно була замалою. За три тижні після того Влада обміняли. Дмитро, ймовірно, досі лишається в Пакіні.

Як пригадує Влад, у Пакіні полоненим забороняли спілкуватися українською, їх також змушували співати російські пісні, а в камерах весь день з колонок звучала російська пропаганда.

«Влад досі пам’ятає один з голосів: це був американський блогер Патрік Ланкастер, який нібито приїхав “допомагати донецьким людям”. Сюжети розповідали, як російські війська прийшли “рятувати” мирний народ України. Серед іншого траплялись і старі сюжети, наприклад один з них розповідав, як американське посольство “возило гроші” на Майдан під час Революції гідності. Були сюжети про “перемоги”, наприклад про те, що на окупованих територіях Запоріжжя та Херсонщини провели “референдуми”, чи про те, що в Маріуполі знову запустили завод ім. Ілліча», — йдеться в матеріалі.

За словами військового, людей годували тричі на день, але погано. Наприклад, давали суп у вигляді води з приправою без овочів, сублімовану або гнилу картоплю. З таким харчуванням люди швидко втрачали вагу, Влад важив не більш 55 кг. Іноді полонених зважували, але незадовго до цього давали більші порції їжі, а на самі ваги ставили невелику гирю. Також бракувало питної води, а та, що текла з крана, сильно смерділа.

Полонені хворіли на коросту, яка супроводжується свербінням та висипом на тілі. Гнійні висипи на тілі полоненим лікували зеленкою, могли видавати мазь чи таблетки. Іноді охорона виводила полонених голими надвір, щоб вони «засмагали» й у такий спосіб «лікували» хворобу, а для «профілактики» сонячних ударів змушували вдягати на голови власні труси.

У камерах було заборонено сидіти й лежати впродовж дня, ходити доводилося по черзі, оскільки було мало місця. Росіяни змушували полонених повзати на животі й спині під ліжками, а якщо після того на тілі бачили якийсь пил, змушували присідати чи відтискатися від підлоги по кілька сотень разів та прибирати камеру ще раз. Крім того, в камерах не гасло світло, що дуже заважало спати. Через виснаження люди могли засинати вдень, за що тюремники били або змушували присідати.

У липні 2023-го «Репортери без кордонів» встановили, що Дмитро живий і утримувався в СІЗО №2 у Новозибкові Брянської області Росії, перебуває в одній із в’язниць Владимирської області.

Наприкінці травня 2024-го Дмитро Хилюк передав із полону вітання своїм рідним. Звістку привіз один з українських військових, якого в межах обміну полоненими повернули на підконтрольну Україні територію.

Журналістка й колега Дмитра Наталія Богута розповіла, що в російському полоні окупанти нацьковують на Дмитра Хилюка службових собак, ламають йому ребра та відмовляють у наданні медичної допомоги. 

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець заявив, що він особисто тримає на контролі питання щодо визволення Дмитра Хилюка з російського полону. У червні 2024-го представник омбудсмана повідомив, що Росія досі не надала Україні інформацію про місце перебування Дмитра Хилюка на території РФ. Згодом Дмитро Лубінець повідомив, що Україна все ж має неофіційні дані, де росіяни утримують викраденого журналіста Хилюка.

Улітку 2024 року міжнародна організація «Репортери без кордонів» повідомила, що Дмитро сильно схуд і важить не більш ніж 45 кілограмів.

У червні 2025 року нещодавно звільнений з російського полону український військовий Влад (солдат 36-ї бригади морської піхоти) також розповів, що востаннє бачив журналіста на початку травня 2025 року у виправній колонії №7 у Пакіно Владимирської області. Згідно зі свідченнями Влада, камера Дмитра №8 була розташована в третьому блоці. 

• Читайте також: Залякування, викрадення родичів, тортури. Як росіяни переслідують і тримають у полоні українських журналістів

Фото: Дмитро Хилюк / фейсбук