Петар Мічін: Минулий сезон у Зорі став найкращим у моїй кар’єрі

Луганська Зоря — один з небагатьох клубів в УПЛ, хто вміє працювати із закордоними ринками футболістів. Практично щосезону у складі цієї команди розкриваються різноманітні гравці і часто це результат вдалої роботи селекціонерів.

Петар Мічін — футболіст із цікавою долею. У 20-річному віці він опинився в Удінезе і навіть встиг дебютувати за першу команду. Щоправда, в свій італійський період кар’єри Петар зіграв лише два матчі: у сезоні 2018/2019 проти Кальярі, а у сезоні 2020/2021 – проти Наполі. І все ж, він отримав безцінний досвід роботи поруч із топовими європейськими футболістами, а з 2023-го року виступає у складі Зорі.

В ексклюзивному інтерв’ю Football.ua Петар розповів про персональні успіхи минулого сезону, перші матчі нового чемпіонату, італійський період кар’єри та зіркових партнерів по Удінезе, протистояння із Лоренцо Інсіньє та Дрісом Мертенсом, а ще — про роботу із Віктором Скрипником, Младеном Бартуловичем та Юрієм Ковалем.

"Віктор Скрипник дає нам свободу думки на полі"

— Петар, позаду два матчі в УПЛ, проти ЛНЗ та Кудрівки. Як оціниш їх для себе та для команди?

— Перший матч сезону завжди важкий. В нас, звичайно, не нова команда, але пару нових гравців є. Звісно, ми провели збори, але ще треба награти наш стиль. Відтак, перший матч був непростим, але добре, що не пропустили, зіграли 0:0, набрали одне очко.

А от другий матч проти Кудрівки – вже краще. Завжди, коли граєш проти нової команди, у них є багато нових емоцій, тим паче, що вони виграли першу гру проти Олександрії. Кудрівка мала впевненість та хороші емоції. Але слава Богу, виграли, взяли три очки вперше цього сезону. Сподіваюся, так і продовжимо. Якщо ж резюмувати, то 4 очки в двох матчах – нормальний результат. 

— Наскільки інтенсивними були тренувальні збори? І наскільки важко тобі входити в ігровий цикл на тлі навантажень?

— Чесно, не було такого, що прямо дуже важко. Класичні збори, які нічим не відрізнялися від тих, що було раніше. Просто з м’ячем було більше роботи, ніж бігової. Так, пару разів бігали без м’яча, але решта часу – це були тренування через ігри. 

— У матчі з Кудрівкою гол забив Роман Саленко. Як оціниш потенціал цього хлопця?

— Хороший, молодий хлопець, прийшов в нашу команду десь місяць тому і вже грає в основному складі. І добре грає — перший м’яч прийшов. Видно, що він має хороші фізичні дані. Роман набирається досвіду, тому від гри до гри він буде грати ще краще й краще. Я дуже радий за нього, за його перший м’яч у Зорі. Тільки треба продовжувати працювати. 

— Минулого сезону ти був одним із найкращих футболістів Зорі: 29 матчів, 9 голів. Це був найкращий сезон у твоїй кар'єрі?

— Так, якщо рахувати повний сезон, то цей точно найкращий. У мене був ще хороший відрізок, коли я починав кар’єру у клубі Чукарички, але там я відіграв півроку, навіть чотири місяці. Забив п’ять м’ячів та віддав пару гольових передач. Але знову ж таки, якщо аналізувати повний сезон, то саме попередній для мене був найкращим: 9 голів та три асисти. Сподіваюся, цей буде ще кращим.

— Вимоги Віктора Скрипника дуже відрізняються від Младена Бартуловича?

— Поки не сказав би, що сильно відрізняються. Віктор теж, як і Младен, дає нам волю гри. Звісно, є свої вимоги до кожної з позицій, це нормально. Але чогось особливого такого немає. Віктор Скрипник дає нам свободу думки на полі, любить грати з м’ячем, каже кожному, де треба перебувати у своїй позиції в тій чи іншій ситуації. Але він не змушує нас робити щось, що нам не до смаку. Навпаки, знаходить для кожного можливість показати свої найкращі якості. 

— Як вважаєш, Зорі в цьому чемпіонаті під силу боротися за місця для єврокубків?

— А чому ні? Зоря завжди претендує на ці місця. Так, останні два роки ми не змогли дотиснути цей результат, але чому ні? У нас хороша команда, усі ключові гравці, які грали тут, залишилися у команді. Зараз прийшли ще молоді хлопці, з Динамо, плюс Андрія Яніч, тому я думаю, що ми знаємо всі один одного і ставатимемо ще кращими, ніж ми є. 

"Бехрамі одразу сказав мені: "Якщо щось потрібно – я допоможу"

— Свого часу ти мав невеликий досвід виступів за Удінезе. У сезоні 2018/2019 ти зіграв у серії А проти Кальярі, а в сезоні 20/21 проти Наполі. Які емоції залишились від цих матчів?

— О, ну це було досить давно… Проти Кальярі були великі емоції, адже як може бути інакше,  коли граєш свій перший матч в такому чемпіонаті, як Серія А? То був останній матч в сезоні, я пішов у відпустку, але емоції від того матчу тримали мене ще місяць! Я був ще молодий пацан, ну і ми виграли той матч (2:1), отримали премію. Тому, звісно, великі емоції були.

А другий матч, проти Наполі… Ну що сказати: грати на такому стадіоні — це завжди захоплююче. Це був великий досвід, я грав проти гравців, які і до того, і після того грали в топових клубах. Інсіньє, звичайно, легенда Наполі. Проти мене в центрі грав Фабіан Руїс, який зараз грає в ПСЖ та виграв Лігу чемпіонів минулого сезону. Хороші емоції, з радістю згадую ті матчі. Для мене це був важливий момент. Напевно, коли програєш 1:5 – це поганий результат, але для мене це була історична гра. Шкода, що я не пограв в Італії довше.

— Окрім Фабіана Руїса та Інсіньє, у тому ж матчі проти тебе грали Віктор Осімген та Дріс Мертенс. Про що ти думав, коли грав проти них?

— Мертенс тоді грав чи то останній, чи передостанній сезон в Італії. За пару років до того він був одним з найкращих гравців Серії А та і у Європі. От Інсіньє та Мертенс мали невисокий зріст, але на полі у них неможливо забрати м’яч. Вони дуже швидкі. У Мертенса ще відзначу футбольний інтелект, він неймовірно бачить поле. Певно, тому у нього і склалася така кар’єра, це топ-рівень.

— В Удінезе ти грав із Лукашем Теодорчиком, який також грав у Динамо. Ви з ним обговорювали чемпіонат України колись? Що він казав?

— Так, у нас з Лукашем були хороші взаємини. Ми дружили і в Італії, і після цього періоду. Він мені розповідав, що грав за Динамо. А коли я перейшов у Зорю, він мені писав в інстаграмі, питав: “Де ти будеш жити? Де грає команда?”. Я йому розповів, що у Києві, будемо грати на стадіоні Динамо. Він сказав: “О, супер, я там грав 3-4 роки, це класно”. Потім він мені розповідав про життя у Києві, що його тут знають. Ще рекомендував, до якого ресторану можна сходити. Словом, ми з Лукашем в хороших взаєминах і досі періодично розмовляємо. 

— Ще тобі пощастило пограти в одній команді з Валоном Бехрамі. Він зі збірною Швейцарії вилетів від України до 1/8 фіналу ЧС-2006. А який він у команді?

— Валон в Італії – один з легендарних гравців. Він грав у Фіорентині, Наполі, Сієні… Більше п’яти клубів змінив. Всюди грав і всюди був одним з ключових гравців. Коли я прийшов в Удінезе, він був не те, щоб вже віковий футболіст, але мав певні проблеми з колінами. Практично не тренувався, хоч і був капітаном команди. В день перед грою він виходив на поле, трохи індивідуально працював і наступного дня грав. Але коли у тебе такий стан, що ти не можеш грати, як раніше, то тут на перший план виходять морально-вольові якості. Валон – справжній боєць та лідер. І перед грою, і під час гри, він говорив з командою, мотивував і бився за нас на полі. Під час матчу було складно усвідомити, що він не тренувався – настільки органічно він виглядав у грі. 

Я дуже ціную його. Він швейцарець, але його батьки з Косово. Можливо, хто гадав, що Валон не любив би мене через моє походження. Але з першого дня, коли я прийшов до Удінезе, він сказав мені: “Привіт, я Валон, я капітан команди. Якщо тобі щось треба – говори, я допоможу”. Між нами були хороші взаємини, він завжди хотів допомогти. Я можу сказати про нього тільки все найкраще, і як про гравця, і як про партнера по команді. 

— Ще одним партнером по команді був легендарний Фернандо Льоренте. Це він навчив тебе забивати м'ячі?

— Та ні… Коли Льоренте прийшов, він теж був в такому, зрілому віці. Було зрозуміло, що він не на своєму топ-рівні, але буквально за пару років до того він грав у фіналі Ліги чемпіонів із Тотенгемом. Що можна сказати? Людина грала за топові клуби всю кар’єру. В Удінезе він не показав такого результату, як від нього очікували. Фернандо тут більше був гравцем ротації. А щодо людських якостей – він прекрасна людина, я дуже радий, що з ним познайомився. Він випромінював позитив і показував високий професіоналізм. Уяви собі: людина після тренування залишалася працювати по п’ять годин, тренажерний зал, массажи, робота з фізіотерапевтом. Словом, професіонал – топ, людина — топ. Проте, на жаль, в Удінезе він вже не був на такому рівні, як в найкращі роки. 

— Фернандо привніс іспанських пісень у колектив?

— А там і не треба було приносити: в команді було багато представників Латинської Америки, тому іспаномовних пісень ми послухали достатньо.

"Ковалю не імпонував мій стиль гри, але у нас хороші взаємини"

— Що тебе найбільше вражає в українському чемпіонаті?

— По-перше, приємно вражає, що попри війну в країні, тут грають чемпіонат. А ще дуже приємно, що тут створені хороші умови для тренувань та для гри. У Сербії ситуація з полями гірша. В Україні круто стежать за якістю газонів. Звісно, не всюди, але більшість клубів приділяє цьому увагу. Зокрема, мені дуже подобається якість поля на стадіоні імені Валерія Лобановського, де ми граємо свої домашні матчі. Це просто топ.

— У вас попереду гра проти Кривбасу, який тренує Патрік ван Леувен. Ви ж працювали з ним у Зорі в 2023 році?

— Ні, він якраз пішов, а я прийшов, ми не перетнулися. Я прийшов до команди, коли був Ненад Лалатович. Але я чув чимало історій про Патріка, це дуже харизматичний тренер. Але з іншого боку, сьогодні в команді залишилося не так багато гравців, з якими ван Леувен працював у Зорі. Напевно, Рома Вантух, але він зараз травмований і не гратиме. Можливо, Сапутін ще грав у тій команді. Тому, я не думаю, що в цьому випадку є сенс говорити про якусь додаткову мотивацію. Номінально ми граємо вдома, у більш звичних для нас умовах. А загалом, ми хочемо вигравати кожну гру і цієї мотивації достатньо.

—  Днями Зорю залишив Юрій Коваль, який був спортивним директором і в один період навіть очолював команду. Що згадується із співпраці з ним?

— Я тобі навіть більше скажу: за мої два роки у Зорі, найбільше я працював якраз із ним та Младеном. Тому Юрія Коваля я згадую більше як тренера, аніж як спортивного директора. На початках, коли він був головним тренером, у нас не були прямо аж теплі взаємини. Нічого поганого не сталося, просто йому не імпонував мій стиль гри. Через те я багато не грав, особливо друге коло у моєму першому сезоні. Десь половину матчів я просидів на лавці. Ще ж під орудою Коваля ми починали попередній чемпіонат, перші чотири тури, і потім вже прийшов Младен. Тоді я почав грати кожну гру по 90 хвилин.

До Коваля у мене ніяких претензій – як людина він прикольний, завжди жартує. Просто як тренеру йому не підходив мій стиль гри. А коли вже Бартулович очолив команду, Юрій Григорович обійняв посаду спортивного директора. 

Була ще прикольна історія. Якось я забив два голи у ворота Оболоні минулого року, ми виграли 2:1. Коваль прийшов до роздягальні, щоб привітати усіх і сказав мені: “Добре, що я головний тренер, щоб не заважав тобі грати ;)”. Це було по-доброму, ми посміялися. У нас хороші взаємини.

— Якщо минулого сезону ти забив 9 м'ячів, скільки хочеш забити в цьому?

— Хочу забити хоча б на один більше. Я завжди ставлю велику ціль. Минулого сезону я формував для себе мету 10 голів та 5 асистів. Трішечки не вийшло, але я був близьким. Тому цю мету переношу і на поточний сезон. Буду старатися, а в кінці чемпіонаті побачимо, чи вийшло у мене.