Розпуск Верховної Ради. Хто поширює чутки і чи реально це?

Мінібунт в «Слузі народу» через «підставу» з прийняттям, а потім скасуванням закону, що обмежував повноваження НАБУ та САП, виніс на поверхню інсайди про можливий розпуск Верховної Ради.

Нардеп Дмитро Костюк, який після цієї НАБУ-скандалу заявив про свій вихід з монобільшості, розповів «Главкому», що керівництво провладної фракції фактично шантажує депутатів розпуском Ради. Таким чином, мовляв, парламентарів змушують «тримати стрій». І відсутність можливості проводити вибори нової Верховної Ради під час воєнного стану нібито не є перешкодою такому сценарію, бо на цей випадок є підстраховка.

«На засіданні фракції було прямо озвучено: якщо щось піде не так, то хай усі складають мандати, парламент буде недоукомплектований – і його повноваження перейдуть до Кабміну», – розповідав Костюк в інтерв’ю «Главкому».

Нардеп додав, що в «страшилку» з обнуленням парламенту цілком можуть грати обидві сторони: «У фракційному чаті вже лунали думки: давайте саморозпустимося – і хай за все відповідає той, хто приймає рішення».

Слова ображеного нардепа згодом підтвердив злив внутрішнього чату «слуг», де вони обурювалися ситуацією, коли їх фактично зробили крайніми за прийняття вкрай непопулярного у суспільстві закону. Впливовий голова фінансово-податкового комітету Данило Гетманцев емоційно заявив колегам, що пропонує взагалі розпустити «нашу богодільню» і згадав про забутий усіма закон 2022 року, яким повноваження Верховної Ради передаються до Кабміну.

І судячи з кількості «лайків» під дописом Гетманцева, багатьом «слугам» ця ідея прийшлася до душі.

Голова монобільшості Давид Арахамія навіть був змушений заспокоювати своїх підопічних російською мовою: він запевнив, що «жодного плану саморозпуску нема й не було», і пообіцяв не дати «поставити їх під удар».

Коли ворог був під Києвом

Що ж це за закон 2022 року, який надає Кабміну унікальну можливість приймати рішення без участі Верховної Ради? Про нього чули майже всі співрозмовники «Главкому» в парламенті, але далеко не кожен зміг згадати його номер та назву і про що ж конкретно у ньому йдеться.

Мова про закон №7153, авторами якого є здебільшого нардепи з комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування на чолі зі «слугою» Віталієм Безгіним. Його повна назва – «Про внесення змін до Законів України «Про центральні органи виконавчої влади» та «Про правовий режим воєнного стану» щодо забезпечення керованості державою в умовах воєнного стану».

Нюанс в тому, що хоча Верховна Рада прийняла цей закон 24 березня 2022 року, ще на початку широкомасштабного вторгнення, він досі не підписаний президентом. Насправді, Конституція передбачає чіткі терміни для підписання президентом законопроєктів або повернення їх з накладенням вето. Але на практиці вони часто порушуються. І гіпотетично президент може «раптом» згадати про закон, який давно покрився пилом.   

Що ж це за «таємний механізм», який запускає керування державою у разі недієздатності Верховної Ради? У цьому законопроєкті багато норм, які, зокрема, стосуються особливостей місцевого самоврядування у воєнний період, але виділяється серед них одна. В пояснювальній записці до проєкту сказано, що він «передбачає додаткові повноваження Кабінету Міністрів України в умовах воєнного стану для ухвалення швидких рішень нагального характеру. Це дозволить забезпечити належне нормативне регулювання нових відносин, зумовлених воєнним станом, в ситуації, коли є труднощі з регулярним проведенням засідань Верховної Ради України та її комітетів».

Законопроєктом вносяться зміни до статті 12 частині 1 закону «Про правовий режим воєнного стану»: «Кабінет Міністрів у разі введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях приймає рішення з усіх питань, що потребують законодавчого врегулювання в умовах воєнного стану, з дотриманням статті 64 Конституції України щодо обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, у тому числі рішення щодо визначення платників податку, об’єктів оподаткування, бази оподаткування, ставок податків, порядку обчислення податків, податкового періоду, строку та порядку сплати податків, строку та порядку подання податкової звітності, податкових пільг та порядку їх застосування». 

Зокрема, в умовах воєнного стану Кабмін отримує право за поданням прем’єр-міністра або особи, яка виконує його обов’язки, приймати рішення про відсторонення міністрів та призначати виконувачів обов’язків міністрів.

Цікаво, що головний автор законопроєкту Віталій Безгін зізнається, що взагалі підзабув про його існування. «Ініціативи весни 2022 року ґрунтувалися на потребі запобіжників на випадок втирати дієздатності Верховної Ради або неможливості збиратись в будівлі на Грушевського в Києві, як це регламентовано, – згадує він обставини написання документа. – Саме тоді велися дискусії або про можливість передачі окремих груп повноважень уряду, або впровадження опції онлайн-голосування для парламенту. Другий підхід не знайшов підтримки, а перший знайшов».

Безгін зауважує, що актуальність цього проєкту була втрачена з моменту звільнення Київщини та унеможливлення чергового сухопутного наступу на столицю у 2022-му. «Тоді Рада повернулася до регулярної роботи в Києві, – каже нардеп. – Утім, ми досі перебуваємо у війні і, ймовірно, нормально, що такий законопроєкт ухвалений і у разі критичної потреби для держави, при його підписанні президентом такий режим роботи може бути застосований. Але, сподіваюсь, що такого розвитку військових подій не буде».

Проте, як бачимо, можливість застосування 7153 обговорюється в кулуарах в контексті «військових подій» у самому парламенті. Зауважимо, що про його «достроковий» розпуск казати язик не повертається, оскільки ця каденція парламенту і так пересиділа свій термін через воєнний стан. Але продовжує свою роботу до нових виборів, які зі зрозумілих причин відбутися поки не можуть.

Тож розберемося, чи можливий розпуск Верховної Ради зараз і на яких підставах?

Усе дуже складно

Верховна Рада стає недієздатною, якщо кількість народних депутатів стає меншою, ніж дві третини її конституційного складу – тобто менше 300. Наразі в ній – історичний антирекорд за кількістю депутатів, їх 397 при конституційному складі у 450 осіб. Причому частина з цих 397 – «мертві душі», які давно не з'являлися на роботі, але в Раді досі числяться. Тобто якщо близько сотні нардепів складе мандати, парламент стає недієздатним і тоді постає питання: хто ж виконуватиме його обов'язки за умов відсутності нових виборів. І тоді не лишається варіантів, як включати екстрені механізми на кшталт передачі повноважень парламенту Кабміну.

Але насправді цей процес – не такий простий. Одразу відкинемо трагічні сценарії, коли, наприклад, у будівлю під куполом, коли там зібралися депутати, потрапляє ракета.

По-перше, за те, щоб «дати свободу» кожному колезі, має проголосувати Верховна Рада. По-друге, тих, хто обирався за партійними списками, мають заміняти кандидати, які йдуть у списках наступними. Хоча у випадку, якщо мандати здаватимуть мажоритарники, їх, звісно, ніхто замінити не зможе. Тобто процес складний і потребує неабиякої координації та політичної волі всіх сторін.

У 2007 році був прецедент, коли президент Віктор Ющенко прийняв  рішення розпустити парламент. «Технічно» це було реалізовано таким чином: частина депутатів з тодішньої коаліції – «Нашої України» та БЮТ – масово склали мандати. А на партійних з’їздах цих сил «обнулили» хвости виборчих списків, аби кандидати, що були у них далі, не зайняли місця тих, хто добровільно пішов з Ради. Зараз така можливість «обнулення» списків відсутня.         

Більшість нардепів та експертів, з якими поспілкувався «Главком», запевняють, що сценарії з примусовим розпуском або саморозпуском Ради – малореалістичні.

«Уявімо навіть, що сто мажоритарників складуть мандати, а зала це підтримає всупереч волі Банкової, – розмірковує один з нардепів монобільшості. – Так на цих «розкольників» вже прямо на виході буде чекати ТЦК, бо вони втратять відстрочку. Дійсно, багато наших депутатів хочуть скласти мандат, але розігрувати таку складну комбінацію ніхто не буде. Хіба що поговорити на емоціях.

Офісу також нема сенсу розганяти Раду та включати опцію з цим законопроєктом. По-перше, поки існує парламент, на нього вигідно все списувати. По-друге, зробити його недієздатним можна і без формального розпуску: достатньо наказати кільком десяткам лояльних «слуг» ігнорувати будь-які голосування, що зробить прийняття рішень неможливим. Кабмін же і зараз ухвалює рішення, які не дуже відповідають законодавству. І якщо вже Верховна Рада збунтується, вона може зібратися і скасувати такі постанови. Але коли у Банкової є, умовно кажучи 80 людей, які просто по відмашці не прийдуть і не проголосують, – це і буде нейтралізація цього парламенту без всяких гучних кроків щодо його розпуску».

Проте є як мінімум одне ключове рішення, яке поки що неможливо впровадити без Верховної Ради просто постановами уряду чи указами президента, – це продовження воєнного стану.

«Приведуть на шнурках»

У парламентській меншості всі розмови про можливий розпуск Ради очікувано сприймають в штики. «Кабмін – це орган, похідний від Верховної Ради, він не може існувати без неї, – впевнений нардеп від «Батьківщини» Сергій Власенко. – Вбити клин в питання легітимності органів української влади – це сьогодні просто самогубство. Нам навпаки треба атакувати Путіна і доводити що він – нелегітимний, замість того, аби створювати такі самі передумови для самих себе. Це буде просто лобова диверсія».

Політолог Володимир Фесенко вважає, що всі розмови навколо розпуску парламенту схожі більше на психологічний тиск, аніж на реальний сценарій. Він згадує прецедент на початку 90-х, коли ще діяв уряд Леоніда Кучми – тоді Верховна Рада сама делегувала йому у можливість здійснювати управління «економічними указами» без ухвалення в парламенті. «Але це було тимчасове, часткове та неповне делегування повноважень, а головне – за ініціативи самого парламенту, – зауважує Фесенко. – Усі ключові рішення – такі як бюджет чи кадрові призначення – завжди ухвалювала виключно Верховна Рада. Я просто не уявляю, як такий механізм може буде запроваджений сьогодні – це було б прямим порушенням Конституції».

Політолог вважає, що закон 2022 року, який залишає таку «лазівку», теоретично міг би бути активований, але лише за умови форс-мажорних обставин на кшталт загибелі більшої частини депутатів.

«Якщо ж Верховна Рада є дієздатною, а рішення про передачу повноважень ухвалюється суто з політичних міркувань, це викличе вкрай негативну реакцію як в українському суспільстві, так і з боку наших міжнародних партнерів, – впевнений політолог. – Це може мати ще гірші наслідки, ніж криза після прийняття законопроєкту по НАБУ та САП, і створити великі ризики для державності. Більш реальним я вважаю інший сценарій – втрата парламентської монобільшості. Але це не є підставою для припинення функцій Верховної Ради».

Експерт-конституціоналіст Андрій Магера, нагадує, що згідно з 5-ю статтею Основного Закону ніхто не може узурпувати державну владу. «Якщо хтось хоче, щоб Кабмін виконував повноваження парламенту, то це буде мати таку ж саму легітимність, якби головнокомандувач Збройних Сил або будь-хто з військових заявив, що вони виконуватимуть повноваження президента, парламенту та уряду. Легітимність була б однаковою», – стверджує Магера. Норму, яка б дозволяла Кабміну ухвалювати рішення з усіх питань, що потребують законодавчого врегулювання, експерт вважає юридично нікчемною і посилається на статтю 75 Конституції, яка чітко каже, що єдиним органом законодавчої влади є парламент. Якщо хтось захоче передати ці повноваження Кабміну, на думку Магери, це означатиме, що гіпотетично будь-яке повалення влади в Україні можна буде вважати легітимним.

Так само скептично експерт ставиться і до ідеї саморозпуску парламенту, який ініціюють самі депутати. «В Україні це так не працює, – впевнений Магера. – Думаю, якщо з'явиться загроза функціонуванню парламенту і депутати почнуть ховатися, їх будуть на шнурках туди приводити. Я не розумію, навіщо вони граються з такими речами, адже їх ніхто не змушував у 2019 році подавати документи до ЦВК. Війна, нагадаю, почалася ще у 2014 році, і дивно, що вони зараз кидаються такими фразами».

Павло Вуєць, «Главком»