10 гарних фантастичних фільмів, несправедливо засуджених критиками

Це ж було уже. Нуль свіжих ідей. Бліда копія класики жанру. Нерідко приблизно такі характеристики лунали у бік стрічок, представлених у сьогоднішній добірці (хто б міг подумати, що серед них аж по дві — з Дольфом Лундгреном та Вінсентом Д’Онофріо). Але не завжди вторинність є мірилом поганого кіно, і у цьому матеріалі ми спробуємо довести, що багатьом проєктам банально не пощастило, а добре знайомі нам тропи та ситуації можуть захопити не гірше, ніж картини, які прийнято характеризувати “ковтком свіжого повітря”. Історії про кіборгів, вторгнення прибульців, постапокаліптика, кіберпанк, антиутопії і навіть космоопера — все, що ви любите зібрали саме тут.

Насправді недооцінених фантастичних фільмів ціла маса, про що свідчать наші попередні статті, присвячені відповідному сай-фаю 80-х та 90-х років. Щоб зайвий раз не повторюватися, ми не брали до уваги картини з цих матеріалів. І так, ми не забули про «Зоряний десант», але він буде доречнішим в одній з майбутніх статей (якщо вона, звісно, відбудеться). В коментарях запрошуємо додавати ваших улюбленців, яких несправедливо засудили за відсутність оригінальності високолобі оглядачі.

“Універсальний солдат” / Universal Soldier

Рік випуску: 1992
Режисер: Роланд Еммеріх
У ролях: Жан-Клод Ван Дамм, Дольф Лундгрен, Еллі Вокер, Ед О’Росс, Меллер Ральф, Джеррі Орбах
Рейтинг IMDb: 6,1
Рейтинг критиків на Rotten Tomatoes: 34%
Де подивитися: MEGOGO
З чим порівнювали: “Термінатор 2: Судний день”

Колись звичайний американський солдат Люк Деверо та збожеволілий сержант Ендрю Скотт служили разом на війні у В’єтнамі, і нічим добрим це не скінчилося. В наші дні обидва “повстають” зі зниклих безвісти у подобі практично невразливих “універсальних солдатів” — елітного загону, готового виконувати будь-які накази. Але травми далекого минулого дають про себе знати, і колишні вороги зіткнуться у вирішальній битві, тепер уже з усіма наявними апгрейдами.

“Універсальний солдат” став дебютною голлівудською роботою в майбутньому знаного майстра зі знищення планети Земля Роланда Еммеріха. Стрічка німецького постановника вийшла у максимально невідповідний час, фактично через рік після “Термінатора 2“, що зрештою і повпливало на її сприйняття (що цікаво, обидва фільми були випущені компанією Carolco). На тлі свіжого у пам’яті глядачів шедевра Кемерона, цей досить скромний науково-фантастичний бойовик виглядав бідно, блідо і непереконливо.

На цьому наголошували і в медіа:

• “Тут є сюжет, свого роду суміш “Робокопа” і “Термінатора”, але фільм поступається оригінальному “Робокопу” або будь-якому з фільмів серії «Термінатор»” — писав у рецензії Роберт Ротен;
• “Хоча сама ідея досить дурна, щоб бути кумедною, режисер Роланд Еммеріх представляє Термінатора без особливого стилю: дві зірки стикаються одна з одною, але так і не знаходять спільної мови” — відзначав у своєму огляді штатний критик Rolling Stone Пітер Треверс;
• “Універсальний солдат може грати м’язами при кожній нагоді, але це все одно другосортний Шварценеггер” — заключив рецензент Austin Chronicle Стів Девіс.

Але якщо відкинути нині не актуальні порівняння з “Термінатором”, у своїй ніші бойовика категорії B картина працює досить справно і точно сподобається шанувальникам жанру, які виросли на фільмах з тим же Залізним Арні чи Ван Даммом. Та й тодішній глядач не послухав критиків і кинувся в кінотеатри: за даними Variety при бюджеті у $23 млн світові збори склали понад $100 млн.

“Джонні Мнемонік” / Johnny Mnemonic

Рік випуску: 1995
Режисер: Роберт Лонго
У ролях: Кіану Рівз, Діна Меєр, Айс-Ті, Такесі Кітано, Деніс Акіяма, Дольф Лундгрен, Генрі Роллінз, Барбара Зукова, Удо Кір
Рейтинг IMDb: 5,6
Рейтинг критиків на Rotten Tomatoes: 20%
З чим порівнювали: “Той, що біжить по лезу”, “Згадати все”

У “майбутньому” 2021 році дуже дивний, але все-таки Інтернет став невід’ємною частиною життя. Людство потерпає від недуги, що отримала назву синдром згасання нервів. Влада знаходиться в руках великих корпорацій, в той час, як нижчі верстви населення животіють в жахливих умовах. Симпатичний парубок Джонні працює так званим мнемоніком — кур’єром, котрий за допомогою спеціального імпланту може завантажувати дані у свій мозок. Та коли в його голові опиняється інформація, що ризикує змінити увесь світ, на нього відкривають полювання усі зацікавлені. І тепер у героя є 24 години, щоб витягти з голови надважливі 320 ГБ інфи, інакше він в будь-якому разі загине.

Сюжет “Джонні Мнемоніка” заснований на однойменному оповіданні Вільяма Гібсона, причому він же писав сценарій і до кіноадаптації. На початках Гібсон і режисер Роберт Лонго хотіли зробити іронічне авторське кіно, однак після успіху “Швидкості” (1994) студія Sony виділила на виробництво до $30 млн. Разом з тим студійні боси втручалися у творчий процес. Наприклад, саме вони нав’язали взяти в проєкт Дольфа Лундгрена, з яким Гібсон і Лонго не уявляли, що робити (і це дуже помітно під час перегляду). У підсумку готовий матеріал був перемонтований без участі постановника, що не дозволило тому втілили свій творчий задум.

Та навіть попри це “Джонні-Мнемонік” видався напрочуд цікавим кіберпанком з крутими технологічними фішками. Так, він не пройшов перевірку часом: сьогодні тутешня графіка може викликати хіба посмішку на обличчі, та на свій час це було чимось дивним і захопливим. А закладені в оповідь сенси заграли новими, пророчими барвами — свого роду техногенна чума стала прекрасною ілюстрацією сьогодення, як і люди в захисних масках в Пекіні нагадуванням про нещодавнє пандемійне минуле. Не кажучи про те, що стрічку називають предтечею “Матриці” та культового образу Нео.

Звісно, тодішні критики не мали таких знань, адже не бачили “Матрицю”, не чули про коронавірус і не уявляли, наскільки залежним від технологій виявиться суспільство XXI століття. А тому прогнозовано накинулися на стрічку, не залишивши від неї каменю на камені:

• Не поскупилася на нищівні епітети авторка The New York Times Керін Джеймс, котра схарактеризувала фільм “жалюгідною імітацією “Того, хто біжить по лезу” і “Згадати все”, додавши, що “це катастрофа у всіх відношеннях”.
• Солідарний з цією панянкою був і Овен Глейберман, який написав для Entertainment Weekly таке: “Джонні Мнемонік” — млявий і вторинний трилер про майбутнє (по суті, “Той, що біжить по лезу”, тільки без смаку)”.
• “Пародією на “Того, хто біжить по лезу” схарактеризував стрічку й оглядач USA Today Майк Кларк.

Дуже радісно, що у 2022 році справедливість частково перемогла, адже Роберт Лонго отримав можливість зробити чорно-білу версію фільму, як і задумував на початку, але тоді студія відмовила. Тепер стрічка хоча б трохи ближча до початкового авторського бачення.

“Водний світ” / Waterworld

Рік випуску: 1995
Режисер: Кевін Рейнольдс
У ролях: Кевін Костнер, Джинн Тріплгорн, Денніс Гоппер, Тіна Маджоріно, Майкл Джетер, Кім Коутс, Джек Блек
Рейтинг IMDb: 6,3
Рейтинг критиків на Rotten Tomatoes: 59%
Де подивитися: MEGOGO
З чим порівнювали: “Шалений Макс”

У 2500 році практично весь суходіл пішов під воду внаслідок танення льодовиків та стрімкого підняття рівня моря. Люди оселилися на імпровізованих острівцях, що отримали назву атоли. В центрі оповіді знаходиться безіменний моряк-одинак, який неохоче бере на свій тримаран жінку Гелен та маленьку балакучу дівчинку Енолу, на яку полює лідер банди піратів, відомих як Курці, підступний Диякон. Він вірить, що за допомогою малої зможе знайти міфічний острів, тож моряку доведеться вступити у запекле протистояння з бандою озброєних до зубів головорізів.

Режисер Кевін Рейнольдс та актор Кевін Костнер возз’єднуються на знімальному майданчику після спільної роботи в “Робін Гуді: Принц злодіїв” (1991), і не аби де, а у найдорожчому, без урахування інфляції, на той момент фільмі в історії з бюджетом у $175 млн. Для 1995 року це дуже круто. На екрані ми дійсно бачимо, на що були витрачені ці кошти: навіть на сьогодні стрічка виглядає більш ніж пристойно. Та й в рамках жанру “Водний світ” ніскільки не поступається сучасним блокбастерам, наприклад, умовній “Фуріозі” (2024).

Проте душні критики не були у захваті:

• Овен Глейберман в матеріалі для Entertainment Weekly відзначав, що “фільм в цілому вийшов другосортною копією “Шаленого Макса 2” з більш слабкими, сповільненими бойовими сценами і менш вражаючими лиходіями”;
• “Це дійсно схоже на “Шаленого Макса”, який пішов у море” — писав у негативній рецензії Філіп Мартін в Arkansas Democrat-Gazette.
• “Пародія на “Шаленого Макса” — повторював думки колег Том Черіті з Time Out.

Зате автори численних ретроспективних рецензій за 2025 рік, присвячених до 30-річчя виходу фільму, в переважній більшості тепло відгукнулися про “Водний світ”. Досита нагодовані нинішніми “шедеврами” кінематографу, вони таки побачили очевидну цінність стрічки, яку не розгледіли її сучасники.

“Тринадцятий поверх” / The Thirteenth Floor

Рік випуску: 1999
Режисер: Джозеф Руснак
У ролях: Крейг Бірко, Армін Мюллер-Шталь, Ґретчен Мол, Вінсент Д’Онофріо, Денніс Гейсберт, Стівен Шаб
Рейтинг IMDb: 7
Рейтинг критиків на Rotten Tomatoes: 28%
Де подивитися: MEGOGO
З чим порівнювали: “Матриця”, “Екзистенція”

Лос-Анджелес, 1999 рік. Власник великої комп’ютерної корпорації Геннон Фуллер та його заступник Дуглас Голл 6 років працювали над віртуальною симуляцією Лос-Анджелеса зразка 1937 року. Після вбивства Фуллера усі докази вказують на те, що саме Голл скоїв непоправне. В намаганнях дістатися істини, він завантажує свою свідомість у відповідний аватар віртуальної реальності, банківського службовця Джона Фергюсона, ще не підозрюючи, які відкриття його чекатимуть попереду.

“Тринадцятий поверх” є вільною адаптацією науково-фантастичного роману “Симулякрон-3” (1964) американського письменника Деніела Ф. Галує та формально рімейк “Світу на дроті” (1973) Райнера Вернера Фассбіндера. Одним з продюсерів стрічки значиться вищезгаданий Роланд Еммеріх, а ставити стрічку доручили Джозефу Руснаку, котрий працював другим режисером на еммеріхівській “Ґодзіллі” (1998).

Якщо і можна було знайти максимально кепський час для випуску “Тринадцятого поверху”, то це був він. Прем’єра відбулася буквально через 2 місяці після виходу епохальної “Матриці”, з якою конкурувати в принципі неможливо. Це гарний фільм, котрому просто не пощастило опинитися поряд з творінням Вачовскі. В такій самій ситуації опинилася і “Екзистенція” Кроненберга, що прем’єрувалася між цими двома, але кронебергівське кіно — то окремий всесвіт, до того ж канадець на той час вже виступав у статусі живого класика, кіно якого критики здебільшого люблять і поважають.

• “Більшість сюрпризів у цій інтригуючій задумці вже використовуються в “Екзистенції” і “Матриці” — зробив висновок оглядач E! Online;
• На противагу цій думці виступив Дастін Путман в огляді TheFilmFile, який, втім, все одно негативно оцінив кіно: “Ще до виходу нового науково-фантастичного фільму Джозефа Руснака “Тринадцятий поверх” його вже порівнювали з такими недавніми фільмами, як “Матриця”, “Темне місто” та “Екзистенція”, але це порівняння не витримує критики і має лише поверхневе значення”;
• “Фільм мав би більше шансів, якби не вийшов у тіні “Матриці” — підсумував торік Кевін Карр у своєму подкасті Fat Guys at the Movies.

Що символічно, “Тринадцятий поверх” номінувався на “Сатурн” в категорії Найкращий науково-фантастичний фільм, і здогадайтеся з однієї спроби, кому він програв.

“Еквілібріум” / Equilibrium 

Рік випуску: 2002
Режисер: Курт Віммер
У ролях: Крістіан Бейл, Шон Бін, Емілі Вотсон, Тає Діґґз, Ангус Макфадьєн, Шон Пертві, Вільям Фіхтнер
Рейтинг IMDb: 7,3
Рейтинг критиків на Rotten Tomatoes: 40%
Де подивитися: MEGOGO
З чим порівнювали: “451 градус за Фаренгейтом”, “1984”, “Прекрасний новий світ”; “Ґаттака”, “Матриця”

Події відбуваються після Третьої світової війни у тоталітарному місті-державі Лібрія. Щоб уникнути наступних конфліктів, на законодавчому рівні заборонені емоції та усе, зокрема твори мистецтва, що ці емоції може спровокувати. Щоб лишатися похмурими насупленими колодами, населення повинно приймати щоденні ін’єкції спеціального препарату. Високопоставлений клірик Джон Престон чітко дотримується суворих законів та контролює те, щоб його приклад наслідували інші, аж поки сам поступово не піддається тому, що робить нас людьми.

“Еквілібріум” став лише другим фільмом в режисерській кар’єрі Курта Віммера, яку пізніше загубить справді бездарний “Ультрафіолет” (2006). Але критики не злюбили й вартісне кіно, яке нехай і виглядає вторинно, проте якісно розважає та чудово виглядає з погляду стилю, хореографії бойових сцен та дружби головного героя з песиком, ще задовго до цих ваших “Джонів Віків”. Бої становлять так звану ґан-ката, що вростає корінням у гонконзькі бойовики — техніку бойового мистецтва, яка поєднує рукопашний бій з використанням вогнепальної зброї. Ну і крутість Крістіана Бейла тут просто зашкалює.

Знову ж таки, “Еквілібріуму” дещо не пощастило з часом виходу на екрани, адже стилістично стрічка явно перегукується з “Матрицею”, яка тоді була у всіх на слуху (у 2002-му якраз прем’єрувалася друга частина хіта Вачовскі з підзаголовком “Перезавантаження”). І порівнянь не на користь куди скромнішого “Еквілібріума” було не уникнути. Про неминучі паралелі з класичними антиутопіями годі й згадувати.

• Елвіс Мітчелл з The New York Times писав: “Якби хтось залишив на сонці “1984”, “451 градус за Фаренгейтом”, “Прекрасний новий світ”, “Ґаттаку”, а також халтури Сильвестра Сталлоне “Суддя Дредд” та “Руйнівник” і виплеснув цю рідку кашу на екран, то картина все одно вийшла би кращою за “Еквілібріум”. Фашистський шикарний гардероб кліриків та їхня ґан-ката, напевно, змусять творців “Матриці” прочісувати кожен кадр на предмет порушення авторських прав”;
• Приблизно те саме видав і оглядач Observer Філіп Френч: “Фільм є сумішшю Фріца Ланґа, Олдоса Гакслі, Джорджа Орвелла і Рея Бредбері, до якої сценарист і режисер Віммер не доклав жодного творчого підходу”;
• Підсумовує усі ці аргументи загальний консенсус критиків на Rotten Tomatoes: “Еквілібріум” — це розігріта мішанина з інших науково-фантастичних фільмів”.

З іншого боку, як мітко висловився Майк Мессі з Gone With The Twins: “Якщо вже фільм і запозичує багато чого з попередніх робіт, то нехай ліпше краде у найкращих”.

“Хроніки Ріддіка” / The Chronicles of Riddick

Рік випуску: 2004
Режисер: Девід Туї
У ролях: Він Дізель, Колм Фіоре, Кіт Девід, Алекса Давалос, Карл Урбан, Тенді Ньютон, Джуді Денч
Рейтинг IMDb: 6,6
Рейтинг критиків на Rotten Tomatoes: 28%
Де подивитися: MEGOGO
З чим порівнювали: культові космоопери та видатні науково-фантастичні блокбастери

Після подій “Чорної діри” (2000) космічний злочинець Річард Ріддік прибуває на планету Геліон Прайм, де йому доведеться зіштовхнутися зі смертоносними напівмерцями некромонгерами, які усіх обертають у свою віру, а непокірних — знищують. Назріває принциповий конфлікт, бо важко у галактиці знайти більш непокірну особу, ніж бунтівник Ріддік.

Після скромного космогорора “Чорна діра” Річард Ріддік пафосно повернувся на великі екрани серед помпезних декорацій та крутих спецефектів дороговартісного блокбастера, ще й у статусі справжньої зірки з огляду на успіх “Форсажа” (2001) і “Трьох іксів” (2002).

Та публіка виявилася банально не готовою до різкого збільшення масштабів. Про це свідчать низькі касові збори (жалюгідні $115 млн при приблизно такому ж бюджеті) і невтішні рецензії в медіа, де критикувався відхід від стилю оригінального фільму (що парадоксально, зважаючи на те, що останньому добряче дісталося за наслідування жанровим попередникам).

Справедливості заради, “Хроніки Ріддіка” сварили не стільки за вторинність, скільки за те, що це громіздкий, претензійний і не надто винахідливий блокбастер, який більше спирається на спецефекти, ніж на зміст. Хоча знайшлися недоброзичливці, які закидали творцям і за відсутність оригінальності:

• “Суміш “Володаря перснів”, “Зоряного десанту” і пізніших фільмів “Зоряних воєн” — зауважував Тай Берр у негативному відгуку для Boston Globe.
• “Відмовившись від клаустрофобного мінімалізму свого попередника, мегабюджетний фільм Девіда Туї “Хроніки Ріддіка” становить екстравагантну оргію використаних деталей з науково-фантастичних фільмів. Дрібка ухилень від куль із “Матриці”, дрібка єгипетського фетиша із “Зоряної брами”, краплинка наївно-хіповоського духовного фольклору з “Дюни”, і вуаля — останній гнітючий літній сплеск незв’язної дії і претензійної міфологізації” — обурювався Нік Шаґер із Slant.

Ех, шановні, знали б ви, коли писали ці рядки у далекому 2004-му, у що перетворяться блокбастери зразка 2025 року. Так, можливо “Хроніки Ріддіка” не змогли стати в один ряд з найвидатнішими представниками жанру, і недоліків тут дійсно вистачає. Але загалом це гарний фантастичний блокбастер з претензією на епічну космооперність, який точно не змушує жалкувати про витрачений на нього час. Причому як 20 років тому, так і зараз. Сьогодні хоча б таких фільмів ой як не вистачає, “Бунтівний місяць” не дасть збрехати.

“Глобальне вторгнення: Битва за Лос-Анджелес” / Battle: Los Angeles

Рік випуску: 2011
Режисер: Джонатан Лібесман
У ролях: Аарон Екгарт, Мішель Родрігес, Вілл Ротхаар, Бріджет Мойнаген, Джим Перрак, Майкл Пенья
Рейтинг IMDb: 5,7
Рейтинг критиків на Rotten Tomatoes: 37%
Де подивитися: MEGOGO
З чим порівнювали: “День незалежності”, “Падіння “Чорного яструба”

Штаб-сержант морської піхоти США Майкл Нанц вже бува подумував про відставку, аж раптом Лос-Анджелес надумали атакувати прибульці. Відкинувши усі сумніви, хоробрий солдат очолює загін, якому доручено дати відсіч інопланетному супостату. Битва за Місто Янголів розпочалася.

Після успіху “Девятого округу” (2009) у першій половині 2010-х фільми про вторгнення прибульців, один дурніший і пафосніший іншого, замайоріли на екранах з новою силою — згадуємо бюджетний “Скайлайн” (2010), мілітаристську “Битву за Лос-Анджелес” (2011), вестерно-кінокоміксові “Ковбої проти прибульців” (2011), пафосний “Морський бій” (2012), окремо ставимо від інших дійсно крутий “На межі майбутнього” (2014) тощо. І якщо не брати до уваги кіно з Томом Крузом, то усі вони були безсоромно зневажені критиками, а деякі — з тріском провалилися у прокаті.

Серед зневажених і відкинутих найбільше прикро саме за “Битву за Лос-Анджелес”. Так, це кіно без мізків, яке радше скидається на проходження якогось шутера, ніж має хоч найменші натяки на сюжет. І розраховане воно виключно на невибагливу розвагу. Але ж це добра стрілялка: динамічна, захоплива — все як має бути.

Хай там як, а критики були невблаганні:

• Браян Еґґерт з Deep Focus відзначав: “Після поспішного весілля “Чорного яструба” і “Дня незалежності” цей фільм став небажаним нащадком — незрозумілою сумішшю військових фільмів і наукової фантастики, яка ображає довіру до обох жанрів”;
• Вторить йому і Метті Лукас, який написав у The Dispatch: “Черговий посередній фільм про вторгнення інопланетян, який не несе в собі нічого оригінального”;
• Погоджується з колегами щодо вторинності і Майкл Філліпс з Chicago Tribune, однак у більш компромісному ключі: “Він не оригінальний. Він захопливий. Цей B-муві гібрид “Падіння “Чорного яструба” і “Війни світів” — скромний, але майстерний тріумф напруги над здоровим глуздом і кліше”.

Останнє твердження, як на мене, ближче до істини. Шкода тільки, що згодом кар’єра Аарона Екгарта зверне кудись не в той бік.

“Посвячений” / The Giver

Рік випуску: 2014
Режисер: Філліп Нойс
У ролях: Брентон Твейтс, Одея Раш, Джефф Бріджес, Кеті Голмс, Александер Скашґорд, Меріл Стріп, Кемерон Монеген, Тейлор Свіфт
Рейтинг IMDb: 6,4
Рейтинг критиків на Rotten Tomatoes: 35%
З чим порівнювали: “451 градус за Фаренгейтом”, “Втеча Логана”, “Голодні ігри”, “Дивергент”

Після великої катастрофи суспільство вирішило відмовитися від старого укладу життя та побудувало утопічний світ, де немає місця людським емоціям та, як наслідок, конфліктам, заздрощам, дискримінації тощо. Юного Джонаса обирають наступним Хранителем пам’яті, який має увібрати в себе попередній досвід людства — як хороший, так і поганий. Але під час свого навчання хлопець усвідомлює, що нова модель суспільства не тільки не працює, але й позбавила людей того справжнього, що здатне зробити їх щасливими.

Заснований на романі американської письменниці Лоїс Лоурі “Хранитель” (1993), фільм вийшов в епоху піку популярності підліткових антиутопій, і це в певній мірі зіграло з ним злий жарт. Зокрема, він пройшов відносно непомітно на тлі дорожчих, пафосніших та більш масштабних “Голодних ігор”, “Дивергента” і “Того, що біжить лабіринтом”. Щоб ви розуміли щільність виходу цих жанрових побратимів на екрани, наведу графік їх виходу: “Дивергент” відстрілявся у березні 2014-го, герой нашої статті — у серпні, а “Той, що біжить лабіринтом” — у вересні того ж року.

Тож зовсім не дивно, що критики накинулися на досить скромну стрічку з традиційними звинуваченнями “книга краще”, підкріпленими закидами щодо вторинності:

• “Ця екранізація виглядає як дешева суміш “Голодних ігор” і “Дивергента” — зробив висновок Марк Кермод у рецензії для The Guardian;
• Не далеко у своїй думках відійшов від колеги і Енді Гаррісон з The List: “Проєкт, в якому цінується індивідуальність, не повинен так рабськи слідувати школі підліткової драми “Дивергент”.
• “Шкода, що ця дитяча версія “451 градус за Фаренгейтом” вийшла солодкавою” — підсумував Пітер Канавезе у тексті для Groucho Reviews.

Та направду у “Посвяченому” куди більше людського, ніж у розважально-механістичних сусідів по прокату блокбастерного штибу. Це проста, дещо наївна і зім’ята, але щира емоційна історія, яка нагадує про найважливіше. До того ж з приємним акторським складом, де знайшлося місце і маститим ветеранам (для Джеффа Бріджеса це був проєкт мрії — сценарій написали ще за часів “Великого Лебовські” (1998)), і молодшим зіркам (Александер Скашґорд тут проходить прискорений курс олюднення ще задовго до “Вбивцебота”), і навіть голографічній Тейлор Свіфт.

“Життя” / Life 

Рік випуску: 2017
Режисер: Даніель Еспіноза
У ролях: Джейк Джилленгол, Ребекка Фергюсон, Раян Рейнольдс, Хіроюкі Санада, Еріон Бакаре
Рейтинг IMDb: 6,6
Рейтинг критиків на Rotten Tomatoes: 67%
Де подивитися: MEGOGO
З чим порівнювали: “Чужий”

На Міжнародній космічній станції вже готові отримати дані з безпілотної капсули, що прибула з Марсу зі зразками ґрунту. Під час їх дослідження вчені виявляють позаземну форму життя — мікроскопічний організм, який вирішують назвати Калвіном. Та згодом цей на перший погляд нешкідливий малюк перетворюється на смертоносну істоту, готову знищити кожного заради свого виживання.

У випадку з “Життям” звинувачення у вторинності наскільки очевидні, настільки ж і справедливі. Та, здається, Рідлі Скотт не монополізував жанр космогорора, як і сюжет про небезпечну космічну тварюку, що дає прочухана наляканим астронавтам.

Втім, до цього фільму критики поставилися значно прихильніше за інших представників нашого списку. І недарма. “Життя” — беззаперечно міцний жанровий зразок, який володіє усіма необхідними для якісного космогорору характеристиками — саспенсом, загадковістю, відчайдушною боротьбою з невідомим тощо. А сцена, у якій Калвін пробирається в горлянку Раяна Рейнольдса, запам’ятовується надовго.

Знайшлося чимало й тих, хто не проґавив нагоди пошпиняти це кіно:

• Наприклад, рецензія на авторському порталі Ноа Берлацького Everything is Horrible цілком ґрунтується на порівнянні “Життя” зі скоттівським шедевром 1979 року, що, на мою думку, є дилетантським однобічним підходом;
• “На жаль, історія стає наслідуванням фільмів “Чужий” та “Щось” — з сумом констатував Луїс Фернандо Гальван в іспаномовному медіа En Filme;
• “Життя” виявляється ще однією версією “Чужого”, хоча і без шорсткого жаху і похмурих веселощів. У космосі ніхто не почує твого хропіння” — саркастично висловився Джо Моргенштерн в огляді для The Wall Street Journal.

До речі, якщо ви ще не читали наш великий матеріал, присвячений кіносерії “Чужий”, ознайомитися з ним можна за цим посиланням.

“Війна завтрашнього дня” / The Tomorrow War

Рік випуску: 2021
Режисер: Кріс Маккей
У ролях: Кріс Пратт, Івонн Страховскі, Дж. К. Сіммонс, Бетті Ґілпін, Едвін Годж, Сем Річардсон, Жасмін Метьюз
Рейтинг IMDb: 6,6
Рейтинг критиків на Rotten Tomatoes: 51%
З чим порівнювали: “День незалежності”, “Зоряний десант”, “На межі майбутнього”

Грудень 2022 року. Після чергової невдалої спроби влаштуватися на роботу колишній зелений берет Ден Форестер сідає дивитися фінал чемпіонату світу з футболу у Катарі — наче як грають бразильці (для довідки — пророцтво не збулося і у фіналі грали їхні принципові суперники аргентинці з Ліонелем Мессі в якості капітана). Аж раптом прямо посеред матчу на стадіоні з’являються круті спецпризначенці і на увесь світ сповіщають, що через 30 років Землю чекатиме апокаліпсис внаслідок атаки прибульців. Здається, проблеми з пошуком роботи тепер для Дена відпали самі по собі.

Цікаво, що спочатку фільм планувався до виходу в кінотеатрах, та наслідки Covid-19 дали про себе знати: права на його показ були придбані Amazon Studios, через що цей пишний кіноатракціон з бюджетом $200 млн. був загнаний в рамки малих екранів на сервісі Prime Video.

“Війна завтрашнього дня” належить до тієї категорії кіно, автори якого не те що не цураються відвертої вторинності і жанрових кліше, а буквально насолоджуються ними. При цьому вони компетентні як творці бездумного розважального контенту, тож і усі закиди щодо відсутності оригінальних ідей можна спокійно ігнорувати. Це притомна нісенітниця, що стане чудовою ескапістською розвагою на дві години. Все у ній виглядає дорого-багато. Водночас Кріс Пратт переконається на власному досвіді, що знищити космічну тварюку — далеко не те саме, що приручити майже милого велоцираптора.

Звернемося до наших славних критиків:

• “Війна завтрашнього дня” схожа на “Зоряний десант”, позбавлений провокаційної сатири Пола Верговена, «На межі майбутнього» без іронії Даґа Лаймана, який вбив Тома Круза, на “Битву за Лос-Анджелес” без переконливої стійкості Аарона Екгарта або на “День незалежності” без приємної манірності Вілла Сміта” — написала Роксана Гададі для Polygon;
• “Війна завтрашнього дня” розгортається як збірка бойовиків про інопланетян, безсоромно крадучи з усіх фільмів свого жанру — від “Чужих” до “Зоряного десанту” — засмучувався автор Willamette Week Рей Гілл-молодший;
• Солідарний з колегами і Майк Макгренаган з Aisle Seat: “Це справжній франкенштейнівський монстр. Він зліплений з фрагментів інших науково-фантастичних фільмів, таких як “Війна світів”, “Чужі”, “Війну світів Z”, “Зоряний десант” і “Щось”.

Фіналізується невибагливе, але захопливе дійство у засипаній суворими снігами Північній Землі — ну звідки ж ще могли вилізти ті почвари, як не з росії.