"Буревестник" проти "Плутона": чому США відмовилися від ракети з ядерним двигуном, а РФ — ні

За десятиліття, що минули з моменту скасування американського проєкту "Плутон", росіяни встигли взяти на озброєння його основну ідею. На відміну від американців, їх не надто хвилюють супутні етичні дилеми.

Фокус переклав статтю військового аналітика Брендона Вайхерта для National Interest. Стаття присвячена проєкту "Плутон", від якого відмовлись через низку загроз планеті.

В розпал Холодної війни Сполучені Штати розробили найсміливіші і найжахливіші концепції нової зброї. Серед них був проєкт "Плутон" — програма розробки крилатої ракети з ядерним двигуном, здатної долати необмежені відстані і завдавати нищівних ударів. Ця велетенська ракета з ядерним прямоточним двигуном, відома як низьковисотна надзвукова керована ракета (SLAM), стала вершиною досягнень США в царині розробки ядерної зброї і водночас сумним прикладом того, як далеко зайшла холодна війна.

Америка так і не реалізувала цей проєкт. Примітно, що через десятиліття, коли холодна війна закінчилася перемогою Сполучених Штатів, саме росіяни створили свою власну крилату ракету з ядерним двигуном — так званий "Буревесник", що загрожує Україні та Європі.

Як же так вийшло? І чому Сполучені Штати відмовилися від цього мегапроєкту?

Що потрібно знати про проєкт "Плутон"

Проєкт "Плутон" був офіційно запущений 1 січня 1957 року як спільне підприємство ВПС США (USAF) і Комісії з атомної енергії (AEC). Проєкт, завданням якого було вивчення застосування ядерних реакторів у прямоточних повітряно-реактивних двигунах, очолила Радіаційна лабораторія імені Лоуренса (нині Ліверморська національна лабораторія імені Лоуренса) під керівництвом Теодора Чарльза Меркла.

Ця концепція була заснована на більш ранніх ідеях Національного консультативного комітету з аеронавтики 1954-55 років, що з'явилися в період широких досліджень ВПС в галузі ядерних двигунів для літаків і ракет.

Мета була зрозумілою: створити крилату ракету, яка могла б ухилятися від засобів протиповітряної оборони, швидко летіти на невеликій висоті і приводитися в рух ядерним реактором, що забезпечує необмежену тривалість польоту. Ракета SLAM також могла нести кілька ядерних боєголовок, по суті замінюючи собою міжконтинентальні балістичні ракети (МБР). Розробка незабаром перемістилася на випробувальний полігон Джекесс-Флетс в Неваді, де були побудовані дистанційно керовані залізниці для транспортування комплектуючих. До 1963 року на проєкт витратили 260 мільйонів доларів (або близько 2 мільярдів доларів за сьогоднішнім курсом).

В основі проєкту "Плутон" лежав ядерний прямоточний двигун, конструкція якого передбачала нагрівання повітря за допомогою реактора поділу замість хімічного палива. Повітря надходило з надзвуковою швидкістю, проходило через незахищену активну зону реактора, розширювалося під впливом високої температури (до 1370 градусів Цельсія) і викидалося, створюючи тягу. У реакторі, який отримав кодову назву Tory, використовувалися керамічні паливні елементи від Coors Porcelain Company і високозбагачений оксид урану та оксид берилію для уповільнення. Його початкова версія виробляла 46 мегават енергії, а пізніша версія Tory II-C досягала 513 МВт, імітуючи тягу близько 15,8 тис кг/с.

Ракета SLAM злітала з землі за допомогою ракетних прискорювачів, а потім підключала реактор для досягнення швидкості понад 3 Маха на висоті всього 150 метрів. Наведення здійснювалося за допомогою системи інерційної навігації і радара стеження за місцевістю, що забезпечувало точність в межах кількох десятків метрів на теоретичній дальності польоту до 182 тис. км, дозволяючи ракеті багато разів облетіти навколо земної кулі. Ракета могла б навіть знаходитися в повітрі протягом декількох місяців, скинувши до 16 водневих бомб, перш ніж самознищитися за допомогою власної термоядерної боєголовки. По суті, ВПС США побудували російську ракету "Буревісник" — за 70 років до того, як це зробили росіяни.

Ракети з ядерною енергетичною установкою буквально радіоактивні

Проєкт "Плутон" мав один серйозний недолік: радіоактивні викиди. У той час як атомні підводні човни і авіаносці оснащувалися реакторами, що запобігають викиду радіації, ракета не мала таких захисних механізмів. Під час польоту її незахищений реактор залишав слід смертельно небезпечної радіації по всьому шляху.

Звичайно, можна стверджувати, що в разі ядерної війни опромінення населення радіацією неминуче в будь-якому разі. Але навіть без боєголовки SLAM, безсумнівно, була "зброєю масового знищення", неконтрольовано вивергаючи смертельно токсичні хмари над союзними і нейтральними країнами на своєму шляху до СРСР. Фактично льотні випробування так і не були проведені через побоювання щодо забруднення. Безпечного маршруту не існувало, а утилізація відпрацьованих реакторів в океані була визнана неприйнятною в умовах зростаючої екологічної свідомості.

Таким чином, незважаючи на технічні успіхи, проєкт "Плутон" закрився 1 липня 1964 року. Розвиток міжконтинентальних балістичних ракет, таких як "Мінітмен", дав швидші й дешевші альтернативи без вразливостей низьковисотного польоту (і очевидних побічних ефектів). Скорочення бюджету призвело до урізання фінансування з 8 мільйонів доларів, що відображало зміну пріоритетів. Геополітичні ризики, включаючи страх спровокувати СРСР, а також етичні міркування з приводу невибіркового знищення остаточно визначили долю проєкту.

"Буревестник" проти "Плутона"

За десятиліття, що минули з моменту скасування проєкту "Плутон", росіяни запозичили його ідею. Кремль кілька разів випробовував ракету "Буревісник" у віддалених регіонах країни, незважаючи на те, що проблема радіоактивних викидів так і не вирішилася. Ракета отримала прізвисько "Летючий Чорнобиль" і вже призвела до декількох інцидентів з радіацією, внаслідок одного з яких загинуло кілька цивільних росіян.

Однак, на відміну від американців, росіяни не надто переймаються про етичні дилеми або геополітичні ризики, які несе ця ракета. Москву, схоже, навіть надихають етичні та геополітичні проблеми, пов'язані з "Буревісником".

На тлі розвитку БПЛА та гіперзвукових технологій ракета SLAM з ядерною енергетичною установкою виглядає дещо безглуздо. Незважаючи на це, росіяни не збираються відмовлятися від неї так само легко, як це зробили американці.

Про автора

Брендон Дж. Вайхерт – аналітик з національної безпеки National Interest, колишній співробітник Конгресу і геополітичний аналітик, який пише для The Washington Times, Asia Times і The-Pipeline. Автор книг Winning Space: How America Remains a Superpower, Biohacked: China's Race to Control Life і The Shadow War: Iran's Quest for Supremacy.