Китай мав би спостерігати за зустріччю Трампа і Путіна уважно й спантеличено

"ТрамПут" міжнародної системи: сухі залишки і категоричні висновки. Трамп і Путін обговорювали українське питання, в тому числі обмін територіями. Хоча президент США запевняв стурбованих європейців, що цього не буде.

В інтерв'ю Fox News він говорить: є чимало пунктів, в яких зійшлися, крім одного-два, які, на думку Президента США, можна вирішити. "Тепер все залежить від президента Зеленського… Але дивіться: Україна має погодитися. Можливо, вони скажуть "ні".

Тобто Трамп найближчим часом передасть фінальний проєкт мирної програми Зеленському і допускає відмову України. Тепер для Вашингтона наступає найважчий момент — підвести Київ під значно ширший компроміс, ніж той, на який Київ міг би піти.

Концепт "не говорити про Україну без України" як спосіб врахування інтересів Києва розвалений вщент після зустрічі Трампа і Путіна.

Виявляється, обговорювати параметри мирного врегулювання третьої країни можна з легкістю та безсоромністю. Україна, що вистояла завдяки своїй армії та громадянської стійкості, не має можливості представити свій інтерес у великій стратегічній грі. Тобто, виявляється, її жертви фактично "обнуляються" на треку американсько-російської дипломатії.

Українське питання стало для Трампа можливістю для інструменталізації посередництва (biased mediation), коли воно використовується як інструмент для просування власних інтересів, а не лише для врегулювання конфліктів. Медіатор (США) набувають міжнародний імідж миротворця, хоча фактично закріплюють вигідний лише їм результат.

Трамп виходив на зустріч з надмірно розігрітим очікуванням, що зараз він натисне і здобуде хоча б припинення вогню від Путіна як знак перезавантаження американсько-російських відносин.

Параметрами успіху він вважав спільний прес-підхід та свій дзвінок Зеленському за підсумками саміту. Припинення вогню не досягнуто. Але, відбувся спільний прес-підхід і, очевидно, відбудеться дзвінок в Київ. Значить, у своїй більшості параметри угоди погоджені, хоч і не на 100 відсотків.

Тут треба сразу зауважити, що Путіну таки вдались вдруге ефектні контрдії у відповідь на ультиматуми Заходу. Спершу в травні він ультиматум європейських країн перебив контпозицією про відновлення прямих перемовин із Україною в Стамбулі, далі фактично запустив бесплідний та імітаційний мирний процес.

У серпні після ультиматума Трампу він "атакував" контрпозицією про особисту зустріч з Трампом, змоделювавши певні поступки, що відкрили шлях до Анкориджа. Його головний інтерес — виграти час. І він це здобуває. Трамп же відкладає плани на введення додаткових санкцій проти РФ.

Трамп отримує свій профіт у вигляді грандіозної хвилі PR та шансу на картинку особистого домінування, в яку Путін готовий пограти і навіть трохи принизитись заради улещення. Ще раз, у Путіна була більш вразлива позиція на саміті — йому треба було майстерно обійти тиск Трампа по припиненню вогню. І він це зробив.

Окремо зауважу, що Трамп підвідкрив психологічні прийоми, які з успіхом використовував Путін для встановлення довіри та створення позитивного настрою бесіди.

Путін підкреслив, що Трамп виграв вибори 2020 року; визнав, що якби Трамп був президентом — цієї війни взагалі не було б; сказав, що США знову набирає обертів, адже він ще ніколи не бачив, щоб хтось так багато і швидко зробив для країни як Трамп. Що ж, в цих інстументах немає нічого дивного, крім того, з якою легкістю та наївністю Трамп про це сам говорить.

Похвала від негативного в очах американців персонажа Путіна може виставити Трампа уразливим. Питання — навіщо її підсвічувати — залишається риторичним.

Ну і окремо слід зазначити про фонові медіапроцеси: червона доріжка, американські військові "на колінах", аплодисменти Трампа при зустрічі, тепла розмова з Путіним в машині Трампа, на яку раніше удостоєні були лише французький президент Макрон та прем'єр Японії Абе. Разом з тим, обід був скасований, а формат зустрічі змінений — замість режиму "тет-а-тет" — перемовини за участю команд.

Так, руками Трампа РФ на деякий час повернули у статус "великої держави" і дали відчути можливості, які відкриває американсько-російська співпраця, в тому числі на економічній основі. У Пекіні над цим дійсно повинні були спостерігати досить уважно і спантеличено. Ще б пак — із США у Китая зараз складні торговельні перемовини, а тут он американці із росіянами обговорюють спільні арктичні і енергетичні проєкти.

Зараз хід за Україною.

Джерело: Facebook-сторінка Олега Постернака.