Комбат “Кент”, бригада “Холодний Яр”: Орки на електросамокатах та нестандартні рішення і воєнна хитрість, щоб перемагати

Він був у війську задовго до того, як це стало “загальним трендом”. Командир стрілецького батальйону знаменитої 93-ї механізованої бригади ЗСУ “Холодний Яр” підполковник Єгор Дерев’янко з позивним “Кент” – кадровий військовий, який бачив українську армію в її найвразливішому стані, бачить та розвиває її тепер, коли вона відбиває повномасштабне вторгенння РФ та без перебільшень стала найсильнішою в Європі.

У 2004 році Дерев’янко закінчив інститут танкових військ у Харкові. “Технар” за освітою. Весь час служив зампотехом. З його випуску – Євген Межевікін “Адам”, полковник, танкіст-“кіборг”, Герой України, зараз – заступник начальника Головного управління доктрин і підготовки ГШ ЗСУ. Тепер підопічні “Кента” – піхота. Ті, хто робить найтяжчу, найбільш ризиковану частину роботи в цій війні. Та найбільше наражає своє життя на небезпеку.

У прифронтовій Костянтинівці на Донеччині, яка виживає під FPV та авіабомбами, журналістка видання “Новинарня” поспілкувалася з комбатом Дерев’янком про ситуацію на фронті, про роль нестандартних рішень, воєнної хитрості, дронів і роботизованої техніки, про роботу з колишніми в’язнями й СЗЧшниками, а також про організаційні зміни у війську, які бачить і втілює бригада “Холодний Яр”.

“Павутина” принесла полегшення

За кращих часів Костянтинівка, в народі “Констаха”, була точкою пересадки між фронтом і тилом. Журналісти доїжджали сюди на “Інтерсіті” й пересідали до автівок військових. Тут нарешті видихали ті, хто повертався з окопів. А зараз у місто заїжджають на максимальній швидкості, з включеним РЕБом і зброєю напоготові, пильно вдивляючись в небо – чи та цятка птах, чи ворожий дрон. Росіяни перемелюють місто артилерією, керованими авіабомбами, ударними безпілотниками. Сюди вже тривалий час долітають FPV на оптоволокні, і військові інструктують, як діяти, якщо такий трапиться – розбігатися врізнобіч, ховатися в кущі.

КСП стрілецького батальйону 93-ї ОМБр розміщений під землею. Тут відпочивають коти, евакуйовані з іще гарячіших точок, форкає кавомашина – найвищий прояв військового затишку.

Ситуація в Костянтинівці загострилася, коли ворог просунувся в сусідньому Часовому Ярі. Однак прийшло деяке полегшення після операції “Павутина”, коли дрони СБУ знищили частину ворожої авіації на території Росії.

– КАБи (керовані авіабомби – “Н”) протягом дня ми вже й не рахували. У вечірній час, десь після 21-ї і до нуля, було в середньому 11-12 пусків КАБів. А один пуск – це ж не одна бомба. Іде три-чотири, – пояснює Кент. – Зараз же кількість зменшилася. Як не крути, а відчутно. І ракет теж трохи менше. Мабуть, вже не виходить у них такі масові одночасні запуски не робити.

Орки на електросамокатах. Вони не бачать реального переднього краю!

– Частини, які навпроти нас – вони, напевно, вже стоять стільки часу, як і ми. Дуже довго. Теж уже пошарпані. Співвідношення? Можливо, один до трьох. Але повністю їх не відновлювали, тому для нас це добре, – розповідає Дерев’янко.

Як і на багатьох інших ділянках фронту, в смузі відповідальності батальйону Кента росіяни пробують наступати малими піхотними групами, по двоє-троє. Зокрема на мотоциклах. А найоригінальніша спроба прориву була – на електросамокаті.

– Розрядився, не доїхав. Заряду на болото не хватило. Кинув самокат, пішов назад, – згадує комбат. –  У Бахмуті вони (росіяни) на мотоблоках ганяли. Тут ще такого нема. За рахунок ураження ми не даємо їм зібратися, щоб глобальний штурм здійснити. А так – лізуть постійно, як ті таракани. А як тільки дощ або туман, то це все – всліпу стріляй, в когось попадеш!

93-тя бригада свою увагу зосереджує на ураженні вглиб ворожої побудови. По тилах, по місцях скупчення противника.

– От чекали ми, що [росіяни] будуть знову мотоциклами йти. Дорозвідка, розвідка, дрони, перехвати, інформація від сусідів. Знайшли, де стоять ті мотоцикли, злітали [дронами], вбили мотоцикли. Все, “отмєнілось “мєропріятіє”.

Другий раз збирались вони там на одній ділянці лісу. Мотоцикли в стороні були, але по перехватах їх вичислили. Групу накрили, ще потім добили і мотоцикли. Отак намагаємося на упередження працювати, раніше завдавати ураження і не допускати противника до нашої піхоти.

Піхота теж воює, орли такі, що їх не зупинити! Але все ж краще воювати дронами. Життя піхотинця все одно дорожче, – пояснює командир батальйону.

За його спостереженням, тактика противника – пробувати просуватися на всіх напрямках, намацуючи слабину. Щойно на якійсь точці сили оборони не встояли – туди іде основний удар росіян. Їх зупинили – знову пошуки.

Кент пояснює: окупанти не мають повної картини розташування і комплектування українських військ, і це їм заважає.

– А нам в плюс іде. Чому ми стараємося [противника] до піхоти не допускать? Бо вони не бачать реального переднього краю. Так-то вони знають, де позиція. Але чи є в ній піхота?..

Як вони рухалися, поки “зеленка” не пішла: знайшли якусь нору. Без різниці, є там хтось, нема – вони починають знищувати. Туди всі FPV летять, всі скиди… Артилерія, можуть пару “молній” (ударних БПЛА – “Н”) прислать. Все! Горить, знищили, ідуть далі – наступна нора. Її довбати починають. І далі таким самим чином. Профігурувати піхоті на позиції – це зайвий ризик. Тому намагаємося до піхоти ворога близько не підпускати.

Потрібно, щоб піхота працювала не самостійно, а з командою. Іноді піхотинцям потрібно пересидіти, перечекати, щоб не виявляти себе. Щоб наступ ворога зупинили дронами. Все, далі піхота вже спокійніше там зачистить….

Дроном скинули інструкцію мінометникам, як відремонтувати роботизовану платформу під час евакуації піхотинця

Нині з обох боків лінії бойового зіткнення – kill-зона, яку контролюють ударні дрони. За таких умов піхоту на передових позиціях міняють значно рідше –  “по погоді”, коли умови стають “нельотними” для безпілотників. Краще подовше посидіти і почекати в норі, аніж ризикувати. А виходити й виїжджати – в дощ і туман, розповідає командир.

Складніше, коли потрібно евакуювати поранених. Для їх порятунку дедалі частіше залучають наземні роботизовані комплекси.

Буває, що одного “300-го” евакуйовують три доби,

із зупинками на позиціях на шляху.

Кент згадує, як мінометникам довелося негайно опанувати нову спеціальність і відремонтувати наземну платформу, що вивозила пораненого. Летючим дроном їм скинули інструкцію на папері, а також відеоінструкцію.

Саме в день нашої розмови з Дерев’янком платформа з пораненим піхотинцем подолала останній етап евакуації.

Трапляється, визнає комбат, що піхота сидить на позиціях більш як місяць.

Інтернет є далеко не всюди. “Старлінк” поставити – не проблема, проблема – доставити на “нуль” генератор і пальне до нього. Тож зв’язок із “великою землею” тримають через старі добрі радіостанції.

– От був день народження одного з піхотинців, то через радійку надіслали йому голосові повідомлення – рідні передали привітання, – згадує Дерев’янко. – Він їм надиктував з позиції відповідь, ми відправили.

Зараз уже ввійшло в звичку – увечері перед нарадою швиденько попередавати солдатам по рації повідомлення від рідних, їхні голосові – у відповідь.

Хоч би з якою підготовкою прийшли новобранці з “учебки”, спершу вони мають пройти двотижневе навчання в бригаді

Кент по натурі оптиміст і каже, що в підрозіділі бракує не так людей, як людей із мотивацією. Та й не всі військові, за його словами, виснажені. Трапляється, що переводяться люди з тилових посад, які охороняли мости тощо, і вони не мають навичок для передової.

– Так ти ж кажеш, що два роки воював? А якби прийшла ДРГ – що робив би? – обурюється Дерев’янко і продовжує: – Частина населення припускає, що ця війна перейде в режим АТО, і їх це не зачепить. Вони не розуміють, що в кожного громадянина є конституційний обов’язок. В нас народ трохи… хитровиї***ний, вибачте, не без цього.

Демотивують людей розкручені “страшилки”, нібито новобранців одразу посилають на “нуль” ненавчених. Комбат Кент запевняє: в них такого не трапляється. Навіть навпаки – з якою б підготовкою і досвідом не прийшли новобранці, спершу вони мають пройти навчання від бригади, мінімум два тижні, та злагодження.

– Учимо піхоту, відходячи від стандартів. В чому плюс, що ми знаємо, де вони будуть воювати, в яких умовах, в якій місцевості – знаємо, до чого їх готувати конкретно.

Наприклад, кілометрів за шість-сім вони дружно вигружаються з машини, з усім гамузом – в рюкзаках імітація б/к, цинки з піском, баклажки з водою. Так вони чимчикують до полігону. Ввечері так само назад. Якщо щось на полігоні не встигли, старшина везе вечерю туди, спальники – продовжуємо, працюємо вночі. Може, це трохи непедагогічно, але мусимо максимально підготувати до всього, що буде на цій війні. Їм насправді йти на бойову буде набагато легше, бо частину речей дрон докине. А на навчаннях намагаємось все по-максимуму. І щоб [новачки] чули, як міномети стріляють, як танк стріляє, могли відрізнити.

Міни з бомберів, обкатка танком – лягли в окопчик, танк зверху проїхав над ними. В процесі вони йдуть – раптом: “Ти 300-й, нога, не при пам’яті!”. Він упав, медики потянули на евакуацію. Перед цим сапери прийшлися, “хлопушки” розставили, щоб одразу вчитися спостерігати. Все в комплексі! Щоб пройшли у бригаді і медицину, й інженерку, тактику, разом із нічними заняттями, – пояснює Єгор Дерев’янко.

93-тя бригада активно проводить рекрутинг, знімає мотиваційні ролики, організовує презентації для потенційних новобранців.

Більшість воїнів Кентового батальйону – вчорашні цивільні. Для додаткової мотивації налагоджена власна система нагород і відзнак; є коїни, хрести. Людей по можливості подають на державні нагороди.

Малі групи піхоти – тепер і в нас

Про трансформацію українського війська комбат Дерев’янко говорить: перевернули все з ніг на голову, але ще не до кінця.

– Багато в чому відійшли від “радянщини”. Всі ці шикування, 850 доповідей, 950 донесень, паперова робота – від цього відмовилися. Плюс трохи дали комбригам, а комбриги – відповідно, нам (командирам батальйонів) варіанти прийняття нестандартних рішень, відходячи від застарілих вимог статутів, які по факту давно не працюють. При нинішніх дронах і решті ми не зможемо по старій тактиці працювати, – каже Кент.

Так, з ходом війни міняється і тактика. Так само, як і ворог, українські захисники досягають більшого успіху, працюючи в наступі малими групами: за принципом мінімум людей – максимум техніки.

Комбат робить висновок із того, як вони ще у 2023 році штурмували території за Кліщіївкою, на Бахмутському напрямку:

– Ми малими групами добились набагато більшого, ніж якби спробували разом ломонутись. Головне, щоб справа і зліва сусіди теж рухались, щоб у “карман” не вилазили. Щоб не зупинялись і правильно взаємодіяли, використовуючи підтримку дронів.

Як “Холодний Яр” працює з колишніми в’язнями і СЗЧшниками

Ефективно працюють у 93-й бригаді і з колишніми ув’язненими, які скористалися законодавчими новаціями та прийшли на контракт. Не всі вони герої, трапляються й такі, що тікають і “філонять”. Однак здебільшого звільнені по УДО на позиціях показують себе відмінно.

– Десь побігти, щось відвоювати – потім не заженеш їх обратно! – розповідає комбат. – Вони мені: “А може, ми підемо туди, кинемо гранати?” Кажу: “Може, ви все-таки будете поки сидіти, бо вас дрон побачить під*рський, який висить зверху? Давайте вже як туманчик сяде, тоді ви підете!”

Так що в нас цей експеримент вдався. І він продовжується – ми просимо, щоб нам добавили ще одну роту в батальйон. Ми їх навчаємо, вони в нас нормально працюють, не втрачаються тупо, як ото кажуть – на “м’ясні штурми”. Такі самі люди. Все в них получається. А якщо їх постійно гнобити, вважати сміттям, третім сортом, то ясно, від них толку не буде. І допомоги.

Все залежить від підходу. В бригаді колектив склався з таким розумінням, однаковим підходом, по батальйонах це впровадилось.

Зі слів Кента, гідно показують себе в “Холодному Яру” і ті військові, що повернулися з СЗЧ. Отримують звання, нагороди, однак нерідко ще числяться в базах розшуку. Та в певні моменти цей фактор може стати критичним.

Комбат одного разу сварився з поліцією на блокпосту, коли на зміну їхали дронщики. Поліція наполягала, що один із дронарів є в базі розшукуваних.

– Уже й командир взводу приїхав, переконує: “Ось він у мене служить, я вернув його!” – “Ні, зараз приїде наш начальник, забере писати пояснення”. Я психонув, зірвався туди. Прилітаю, кажу: “Забирай його в машину, все, поїхали нах*р!” – “Так не можна!” Кажу: “Стріляй! Якщо є підстава, відкривай вогонь. Але мої дронщики звідси поїдуть!” – “От, у нас база…” Говорю: “Віриш, мені насрать. Я його командир, я тобі доводжу. Ось моє посвідчення, він у мене служить. Він не має бути в розшуку. А що там у вас у базі, розбирайтесь”.

Я познайомився тоді з начальником їхнім. Все розрулили. В принципі, не їхня провина. А цей тупьож призводить до того, що десь у полях може втратитись позиція, чи взагалі прорив статися. Через пілотів, які не доїхали.

Як батальйон Кента навчився протидіяти дронам на оптоволокні

Кент запевняє: забезпечення в бригаді на належному рівні. Окрім дронів. Адже БПЛА – це той ресурс, якого не буває достатньо. Окрім тих “пташок”, що видає держава, надсилають волонтери та купують небайдужі громадяни, в батальйоні Дерев’яка діють чотири лабораторії.

– Одна – це сапери. Вони займаються підготовкою особового складу, який сидітиме з пілотами, підготовкою б/к і безпосередньо чіпляння до бою. Потім – у пілотів безпосередньо у взводі БПЛА. Паяння, ремонти, із запчастин самі вже й “Мавіки” збирають. На це потрібні кошти. Окрема лабораторія – вона займається всім: наземними дронами, повітряними, доробляють турелі на управлінні… Для піхоти розробили і склепали камери від FPV-шних батарей…

Активно вивчають трофейні дрони. Зараз намагаються зробити аналог “Молнії”. Щоб, вибачаюсь, “з гімна і палок”, але далеко і гучно “бум”.

Паралельно на ВМТЗ і батареї на FPV паяють, і самі FPV. В батальйоні, я вже збився з рахунку, більше 10 3D-принтерів…

Віднедавна почали також виготовляти дрони на оптоволоконному управлінні і переробляти FPV-дрони, а також щогли для антен. Щогли зараз тестуються, і якщо результат буде задовільний, то купувати “розхідник” буде значно вигідніше, аніж готовий продукт вартістю від 40 000 грн.

Дрони на оптоволокні, стійкі проти дії РЕБ – новий напрямок. Поки що варіанти протидії – збити таку ворожу “пташку” зі стрілецької зброї або ж безпосередньо перерізати волокно.

Кент пояснює:

– У них така можливість для вибору: зависнуть, повисять – знайшли когось, полетіли до них. І так по кілька разів кожен вечір. Мої з нічниками, з кулеметом на постах стоять, то можна позбивати. По-різному, аж до того, що боєць побачив – летить “волокно”, він у нього не попав, але побіг, нащупав кабель і обрізав! Це вже практикується повним ходом, не один раз робили.

Засідки роблять на логістиці – сидять і ждуть, коли пролетить дрон з оптоволокном. Також запускаємо “Мавіки”, вони вичисляють, потім скидами знищуємо. Ну, або виїжджає група, здалеку розстріляли – і край, – розповідає Кент.

Трапляється, що дронами збивають ворожі дрони. Повітряні бої в стилі “Мавік” на “Мавік” сьогодні вже не рідкість.

Збивають дронами ворожі бомбери в той момент, поки ті завмирають, аби прицілитися.

– “Вампіри” он було на сітках приносили FPV-хи, – згадує Кент. – Сіткомет був, і FPV-ха, і на сітці припер за собою. І таке буває.

“Вовчик”, що “кусався” струмом та вивіз пораненого

У 93-й бригаді усі технологічні новинки розглядають із позиції “А якщо ми це будемо робити самі?” З таким підходом почали з нуля самостійно виготовляти роботизовані наземні платформи. Це був шлях спроб і помилок.

– Ми і гусеничні робили, і всякі, – розповідає комбат. – І струмом било, як її провіряли. Кажу, ви “трьохсотих” бадьорити вирішили по дорозі?! Додаткове управління робили – якщо поранений у свідомості, щоб сам керував. І по дощу, по сирості поганяли. Скажімо так, ішли паралельно (з цивільними виробниками). Наші нічим не гірші, а може, і краще.

Я ще не бачив, щоб держава видавала варіант машинки, що “переламується”, як трактор. Це ми такі придумали і робимо. “Вовчиком” назвали. 300 кг на неї зверху лягає, вона чіпляє бусика і волочить його без проблем. Запас ходу – 40 км.

За словами комбата, військові створюють більш реалістичні речі, ніж цивільні виробники, адже краще розуміють потреби і умови.

– Ми одразу даємо максимальні умови. Якщо поранений буде огрядний, у броні, то це десь 150 кг, або й більше. Бо ж і великі дядьки попадаються. Тобто 200 кг навантаження такий НРК має везти, як пустий, без проблем. То, відповідно, максималка в цієї платформи – десь пів тонни. Так, дуже великий запас, але ми виходимо із реальної ситуації. Те саме стосується і витривалості двигунів в умовах грязюки.

Підполковник показує на смартфоні відео з “Вовчиком”. Спершу випробування, потім роботу “в полі”. Роботизована платформа легко долає, здавалося б, геть не пристосовані поверхні для пересування – глибокі яри, горби.

Машина вже неодноразово вивозила поранених. Одна з таких евакуацій зафіксована на відео.

– Середній, – коментує Кент. – І цей, і ще один, на міни наступили. Ампутація стопи. В нас один був – ми не могли довгий час евакуювати, три місяці тримали його на “Трубі”. У нього навіть ніякого зараження не було. Інструкції медичні скидали, антибіотики, пробіотики, всі діла. Тримали в стабільному стані, він ще й відстрілювався…

Командний пункт “Сенатор”

Надворі Кент показує штатний Roshel Senator – канадський бронеавтомобіль, перетворений на пересувний командний пункт:

– Ретранслятори, “Старлінки”, радіозв’язок, все, що треба. Отут щогли вставляються. До восьми метрів викидуються. Або наполовину – до чотирьох метрів, щоб проходило під дротами. Самі все робили.

Під дрони – одразу “ретрик”, щоб літати, дивитися. РЕБ поставили. Всередині – столики, чотири місця плюс водій. Є й аудіоколонки – воювати треба з комфортом!

Комбат Кент переконаний, що єдиний шанс вижити і перемогти – це постійно розвиватися й рости. Але, на жаль, багато в чому ворог випереджає нас у своїх технічних рішеннях та інноваціях.

– Ми ржали з “мангалів” два роки тому, – нагадує офіцер, – а зараз такий захист для бронетехніки варять усі.

Нестандартні рішення, воєнна хитрість і користь Курської операції для 93-ї ОМБр

У цій війні не можна без нестандартних рішень, наголошує Кент. Одноманітність не працює.

Наприклад, коли їхнього військового на “нулі” поранило і треба було доставити ліки так, щоб не “спалити” позицію, то дрон розфарбували під російський, медикаменти замаскували під боєприпас, і залетіли у свою “нору”.

– Ще одне нестандартне рішення: була в нас точка на “желєзці”, “Труба”, – веде далі підполковник Дерев’янко. – Звідти тільки виходиш, одразу міномет криє. А вони якось пішли не по звичному маршруту, ховаючись, а тупо навпростець по полю. І дійшли. А там чисто-чисто. Геть нічого! Всі прилітали, не могли зорієнтуватись, бо були зациклені на старий маршрут.

І гуманітарочку їхню їм (росіянам) підкидаємо з сюрпризами. Подивилися, яку їм скидають – таку саму зробили, та й скидаємо. Якраз під їхню доставку. У бригаді любі інновації, все підтримується, все пробуємо.

Про нестандартні рішення на своєму рівні постійно говорить і командування Збройних сил. Одне з таких – несподівана для ворога Курська операція. Єгор Дерев’янко підтверджує: її користь була відчутна для 93-ї ОМБр на її напрямку.

– Не факт, що ми на цих позиціях ще стояли б, якби не Курська операція. Ми вже були пошарпані, розірвані, частина підрозділів були від нас передані. І таких самих пошарпаних вояк з того (російського) боку мали міняти їхні десантники. Вони вже навіть почали заходити, але їх забрали [на Курський напрямок].

Противника потрібно тримати “в чорному тілі”, переконаний комбат Кент – так, аби не мав спокою й озирався постійно:

– Так, що в нас сьогодні? Когось “будоражили”? Ну, передай привіт по тій, тій і тій норі. Все, туди прилетіли, “поздоровкались”. Або мінометом пройшлись. Там виліз кацап посцяти – міномет, вогонь! Встигне втекти? Та яка різниця? Головне, він знатиме, що його бачать і йде ураження. Тому вони в нас так і не пруть, як на інших напрямках.

Спостереження і виявлення на ранніх рубежах – це дуже корисно. Минулою зимою штурмів шість проти нас так скінчились, не почавшись. Колони до нас кілометрів п’ять не дійшли. Бо встигли їх раніше вразити.

Головне – підбити першу, друга почне губитися, об’їжджати, третя буде стопудово зйо***ватися. Це золоте правило, схема відпрацьована.

* * *

Із початку 2000-х років перерву у службі Єгор Дерев’янко робив лише між 2020-м і 2022 роком, коли, щоб потрапити на бажану посаду, було простіше звільнитися із ЗСУ і призватися знову. Оформлення документів затягнулася, тож технар Кент трохи попрацював на СТО.

Питання про відпустку викликає в нього сміх. З початку повномасштабної війни Кент жодного разу не мав офіційної відпустки, хоча за сімейними обставинами командування відпускає. Наприклад, на народження онучки, а також коли їй виповнився рік.

Після довгого сидіння на позиції військовим від незвички страшно зайти навіть у магазин у прифронтовому місті, визнає комбат.

– Легше не буде, – переконаний Кент. – Буде тяжко. Це стопудово. Тим не менш, ми переможемо.

Авторка: Олена Максименко  з Донецької області, фото авторки та надані 93-ю ОМБр

Джерело: Новинарня

Tweet