Путін буде продовжувати гру, поки Трамп не зірветься з гачка — Олександр Морозов

Рішення Путіна або його оточення щодо завершення війни можливі лише після ескалації, яка зачепить саму Росію, вважає експерт.

15 серпня 2025 року на військовій базі Ельмендорф-Річардсон в Анкоріджі, штат Аляска, відбулася зустріч президента США Дональда Трампа і російського диктатора Володимира Путіна. Зустріч на Алясці тривала близько 2,5 годин і зазнала критики за відсутність конкретних результатів щодо України та легітимацію Путіна, яка дозволила останньому демонструвати "політичний тріумф".

В інтерв'ю Главреду політичний філософ, викладач Карлового університету в Празі, керівник Інституту вільної Росії Олександр Морозов розповів, чому зустріч на Алясці стала публічним приниженням Трампа, що вказує на продовження війни Кремлем у 2026 році, як Путін може використати зустріч із Трампом та Зеленським і чому у війні замість росіян за РФ можуть почати воювати вихідці з Центральної Азії.

Яке у вас загальне враження від цієї зустрічі на Алясці?

Це досить драматичний провал усієї шестимісячної американської ініціативи зі спроби домогтися припинення вогню. Причому саме слово "припинення вогню", незалежно від форми та умов, узагалі не пролунало ні на прес-конференції, ні в інших заявах американської сторони. Тим більше, що про це нічого не згадує Кремль, що дивно.

Треба пам'ятати, що в Дональда Трампа ще в лютому була конкретна ідея - припинення вогню без попередніх умов. Кремль цю ініціативу безперервно торпедував, і позиція Путіна була зрозуміла. Тому багато хто запитував себе: а в чому тоді сенс зустрічі на Алясці?

Буквально десять днів тому більшість спостерігачів сходилися на думці, що для такої зустрічі немає змісту. Але після візиту Стіва Віткоффа до Москви з'явилися чутки, що він нібито привіз якусь пропозицію від Путіна. Почалася стрімка підготовка, що зайняла всього тиждень, і зустріч все ж відбулася.

У результаті те, що ми побачили, викликає не просто розчарування, а свого роду шок. Тому що весь формат зустрічі на вищому рівні виглядав як злам традицій міжнародних відносин і світової дипломатії. На це звертають велику увагу, тому що:

Усе це могло створити враження, що відбудуться шестигодинні переговори з конкретним результатом, який буде оголошено. Але нічого з цього не сталося.

Дивіться відеоінтерв’ю Олександра Морозова для Главреду про результати зустрічі на Алясці:

Навіщо, на ваш погляд, Трампу взагалі була потрібна ця зустріч? Адже, як ви сказали, всі розуміли, що для неї немає змісту.

Приблизно 10-12 днів тому стало зрозуміло, що переговорна ініціатива Трампа зайшла в глухий кут, і з нього потрібно було шукати вихід. Одні очікували, що він виступить із погрозами на адресу Кремля. Сам Трамп давав зрозуміти, що дає 50 днів або 10 днів на вирішення питання. На тлі цього те, що сталося, виглядає подвійно анекдотично. Питається: навіщо було говорити про це, давати терміни, вимовляти невиразні загрозливі слова про 500-відсоткові мита, які можуть бути введені?

Дехто припускав, що він просто вийде із ситуації, займеться іншою справою, мовляв, нехай цим далі займаються Мерц і Стармер. Однак натомість Трамп, вочевидь, пішов на поводу в конструкції, вигаданій у Кремлі, і не отримав у результаті нічого. Якщо дивитися з Європи, це виглядає як безумовний провал: погано підготовлена зустріч, яка замість очікуваного результату демонструє крайню слабкість США. Можливо, фанати Трампа в Америці бачать у цьому оглушливий дипломатичний успіх, але в Європі сприйняття зовсім інше.

А як усередині США сприймуть цю зустріч? Чи може це створити загрозу для Трампа?

Думаю, поки що ні. Американський виборець прислухається до того, що говорять за підсумками зустрічі Марко Рубіо та інші високопоставлені особи. А вони заявляють, що "ми не все до кінця вам повідомляємо, але є перспектива, певний прогрес може бути досягнутий". Треба сказати, що різні аудиторії сприймають такі заяви по-різному. Очевидно, що слова про те, нібито досягнуто якогось прогресу, виглядають знущально, якщо дивитись на ситуацію хоча б із Центральної чи Східної Європи, не кажучи вже про Україну.

А от у Сполучених Штатах подібні заяви можуть сприймати за чисту монету. Тому я б сказав, що всередині США це навряд чи матиме серйозний вплив. Тим паче, що американці скоріше відзначають інший момент: у Трампа був публічно позначений успіх у завершенні багаторічного вірмено-азербайджанського протистояння. Можливо, далі ситуація розвиватиметься інакше, але сам факт зафіксовано. Тож стосовно своєї американської аудиторії Трамп поки що нічого не втратив.

Судячи зі сказаного після зустрічі, під час прес-конференції, питання України фактично не порушували. Його, очевидно, всіляко уникали. Про який тоді "прогрес" говорять Рубіо і сам Трамп?

На мій погляд, це лише риторика в поганій ситуації - ні Рубіо, ні Трамп не можуть пояснити, про який саме прогрес ідеться. Це просто слова. Лунають міркування про те, що наступним кроком може бути зустріч Зеленського з Путіним, або зустріч утрьох - Трампа, Зеленського і Путіна, або в якомусь розширеному форматі. Але, як ми бачимо, подібна перспектива з переговорів на Алясці абсолютно не випливає.

Дональд Трамп може повторювати мантру про те, що він зробив свій крок, а тепер крок мають зробити Зеленський і Путін. Але виникає питання: а що взагалі може бути предметом такої зустрічі? Можливо, у найближчі три доби ми дізнаємося щось нове, але наразі порядок денний залишається неясним.

Якщо ідею припинення вогню без попередніх умов більше не розглядають як базову концепцію до подальших кроків, то що тоді залишається як предмет обговорення? Особливо якщо йдеться про зустріч Путіна і Зеленського. Якщо мета в тому, щоб Зеленський, як і Трамп (а до цього багато європейських лідерів), просто ще раз вислухав меморандум Путіна - міркування про "першопричини війни" і про необхідність захисту національних інтересів РФ, - то подібна зустріч, звісно, можлива. Будь-хто може вислухати це один раз, зокрема й Зеленський. Але у такої зустрічі немає жодної перспективи: всі роз'їдуться, а військові дії триватимуть.

Таким чином, питання про те, як обороняти Україну далі, зокрема в рамках глобального альянсу підтримки, залишиться неминучим. Для Путіна, як і раніше, залишається головним питанням - як далі захоплювати ті чотири області, які він приєднав до Росії, порушуючи не тільки всі міжнародні норми, а й саму філософію світової політики після Другої світової війни. Тому говорити про будь-який "прогрес" у цій ситуації очевидно не доводиться.

Йдеться лише про те, що за підсумками зустрічі на Алясці Володимир Путін знову показав: він успішно продовжує морочити голову Трампу і його найближчому оточенню. А Трамп не зміг зафіксувати для себе жодних реальних результатів. По суті, це невдача конкретної ініціативи.

Протягом шести місяців Трамп намагався запустити миротворчий процес, але вперся в стіну незгоди Путіна на будь-які проміжні кроки. Це можна було визнати і рухатися далі. Але, вочевидь, із психологічних причин Трамп не здатний вийти з цієї ситуації: він, імовірно, вважає, що це було б визнанням його особистої поразки. І, очевидно, це лише погіршує ситуацію.

До зустрічі Трамп неодноразово погрожував Кремлю запровадженням санкцій. Тепер, схоже, він знову відклав це питання на ті самі горезвісні 2-3 тижні. Саме такий термін він укотре озвучив в інтерв'ю після зустрічі. І в будь-якої адекватної людини тут виникає запитання: чого саме чекає Трамп?

Це вкрай невдала стратегія. Справа в тому, що в разі санкцій існує певний механізм: якщо ви публічно погрожуєте, але не дієте, це знецінює сам захід. Ми зараз перебуваємо саме в такій ситуації. По суті, замість того, щоб просто готувати санкційні рішення або створювати контрольовані витоки про їхній зміст, Трамп голосно заявляє про них, а потім відкладає.

У результаті у протилежної сторони виробляється звичка до подібних погроз. Ба більше, вона отримує час заздалегідь підготуватися до наслідків. Звичайно, існують більш радикальні заходи тиску на Кремль, ніж ті, що були раніше вжиті. Вони теж не всесильні і не можуть повністю змінити перебіг війни, але тим не менш здатні дати певний результат. Однак якщо ними лише розмахувати і не застосовувати, це перетворюється на вкрай погану політику: по-перше, це розслабляє союзників, тому що вони втрачають довіру, по-друге, це дає супротивнику можливість підготуватися.

Тому зараз питання вже не в тому, чи обіцяв Трамп мита і не в тому, чи введе він їх. Питання переходить в іншу площину: чи будуть Сполучені Штати забезпечувати постачання озброєнь для України - через європейські країни, або ж рішенням Пентагону безпосередньо. Або ж це буде комплексна схема: частково через Європу, частково - безпосередньо за рішенням Трампа. І головне - як ця система працюватиме у 2025-2026 роках.

Тому що мало хто зараз чекає, що політика тиску на Кремль дасть якісь результати. Це не означає, що тиск потрібно скасовувати - він, безумовно, має зберігатися. Але великих надій на нього вже ніхто не покладає. І зустріч на Алясці дуже ясно показала: результат війни не залежатиме від того, що Путін раптом сам вирішить "з доброю посмішкою" завершити її на справедливих умовах.

Це означає (і багато хто сьогодні справедливо згадує необхідність аналогії з політикою Рейгана), що йдеться про принципову установку: путінізм як політична система, що зміцнився в Росії, тепер фактично невіддільний від самої Росії. Зараз - це єдине ціле. Зупинити війну можна тільки зруйнувавши путінізм як модель, яка нескінченно породжує агресію і війну - і, як усі розуміють, продовжуватиме це робити.

У цьому сенсі позиція Трампа виглядає неймовірно наївною, якщо він розраховує зупинити війну, апелюючи до якихось гуманістичних почуттів Володимира Путіна. За шість місяців Трамп знову і знову використовував один головний аргумент: "Володимире, хіба ви не бачите, що вбиваєте тисячі людей щодня?". Але весь світ дивився на такі слова з подивом. Адже очевидно, що саме Путін вбиває і робить це послідовно, не маючи наміру це зупиняти, відкрито заявляючи про свої наміри в програмних документах і виступах. Усі кремлівські спікери підтверджують це, і ніхто з них не виявляє ані найменших гуманістичних мотивів. Ніхто не говорить: "Так, зрештою ми хочемо припинити війну, тому що нам шкода людей". Нічого подібного не звучить. До чого тоді тут звертався Трамп? Уся етариторика Трампа була звернена до уявного Путіна, якого немає на планеті Земля.

Саме тому зараз, на мій погляд, настає момент, коли Сполучені Штати в діалозі з європейськими союзниками мають визнати: та стратегія перемовин, запропонована Трампом, себе вичерпала і не має перспектив. Потрібен інший хід - навіть якщо йдеться про тимчасове припинення вогню.

Як ви вважаєте, що тепер робитиме Путін? Адже він явно сприйняв зустріч на Алясці як особистий тріумф. Чого від нього варто очікувати далі?

Абсолютно вірно, це велика проблема. Трамп створив ситуацію, за якої зустріч фактично не може трактуватися інакше, як тріумф Путіна. В оточенні диктатора це буде сприйнято як черговий доказ його "політичного генія".

Це означає, що Путін, по-перше, продовжить маневрувати у відносинах із Трампом: говорити про "необхідний наступний етап переговорів", видавати за перспективу стамбульський процес, на який посилається і сам Трамп. Хоча насправді, за винятком гуманітарного треку, ні військовий, ні політичний трек цих переговорів нікуди не ведуть. Але Путін гратиме в цю гру, поки Трамп не "зірветься з гачка".

І при цьому незрозуміло, коли завершиться активна фаза російського наступу - вона явно триває. Багато хто вважає, що вона зупиниться восени і потрібен час для підготовки наступного етапу. Але все, що демонструє Путін своїми рішеннями всередині країни, свідчить про те, що він збирається вести війну і в 2026 році - немає жодних підстав поки що бачити, щоб Путін збирався припинити війну за чотири регіони.

Ви сказали фразу про те, що Путін продовжуватиме гру, поки Трамп не зірветьсяз гачка. Що могло б підштовхнути його до такого кроку?

Проблема в тому, що Трамп на попередній фазі вже продемонстрував максимум можливого тиску і погроз у його уявленні. Він заявив про направлення двох підводних човнів, про спроби змінити позицію Індії та Китаю щодо російської нафти, робив заяви про російський торговий флот. Навіть якби він підтримав концепцію "цінової стелі" на нафту, яку просуває ЄС, це не стало б новим кроком - Трамп, на жаль, уже все це продемонстрував.

Тому, якщо завтра він оголосить, що посилає ще два підводні човни на патрулювання Північного моря, це вже не справить жодного враження. Трамп своїми діями стрімко знецінює ті тонкі дипломатичні інструменти, які повинні працювати в подібних кризових ситуаціях, як поточна ситуація з Путіним.

Тепер фокус зміститься в бік Європи та її союзників - країн Північної та Південної Європи, Центральної Європи (за винятком Угорщини та Словаччини, що вибиваються із загального ряду), а також держав за межами Європи: Канади, Австралії, Японії, Південної Кореї. Усі вони впродовж трьох років стояли в глобальному альянсі підтримки України, і цей альянс збережеться незалежно від того, що робитиме Трамп. Тому увага переключиться саме на те, як діятиме та частина світового співтовариства, яка зберігає реалістичне розуміння того, що відбувається.

Навіть якщо Трамп, провівши консультації із Зеленським та європейськими лідерами після зустрічі з Путіним, заявить: "Ми добре поговорили з президентом Зеленським, Україна готова до наступного кроку", - йому не повірять ані Мерц, ані Стармер, ані європейські парламентарії. Усі сприйматимуть це як такі самі безвідповідальні заяви, якими були його слова, якими Трамп описував переговори з Путіним.

І тому в цій сфері вже нічого не зміниться. Можливо, ще чотири місяці тому багато хто думав, що Трамп спробує домовитися з Путіним і чинитиме тиск на Київ. Але зараз абсолютно неможливо уявити, про який тиск може йтися. Очевидно, що Київ, ще під час миротворчої ініціативи Трампа, без жодного тиску підтвердив готовність до припинення вогню без попередніх умов. Президент Зеленський заявив, що готовий зустрітися з Путіним, якщо, звісно, ця зустріч буде змістовною - і це цілком природно.

Київ також дуже чітко позначив: будь-які питання територіального обміну не можуть обговорюватися в рамках переговорів. Тобто позиція України зрозуміла: тиснути нема на що і нікуди. Можна лише намагатися реалізовувати якусь переговорну стратегію. Але нової стратегії немає - це очевидно. Тому ескалація триватиме. Цілком можливо, що сам Трамп у підсумку опиниться в ситуації, коли він буде частиною цієї ескалації, це легко собі уявити.

Що ви маєте на увазі?

Усе те, що могло обговорюватися раніше. Тобто якщо Трамп одного разу прокинеться вранці і скаже собі: "Усе йде невдало, жодного наступного раунду не вимальовується, потрібно показати Путіну, що Сполучені Штати готові діяти далі", - то це може виражатися, наприклад, у перекиданні американських військових літаків на авіабази в Центральній Європі або в активних діях у Балтійському морі. У США досить широкий репертуар кроків, які можна зробити, щоб щось продемонструвати. Але це, безумовно, буде частиною ескалації, оскільки Кремль неминуче відреагує.

Кремль реагує на все і буде реагувати на будь-які дії Європи чи Сполучених Штатів. І до цього потрібно ставитися як до реальності - це певною мірою неминуче. Тому, мені здається, головний підсумок Аляски, незалежно від жахливих вражень про поведінку Дональда Трампа, його явну розгубленість на пресконференції, і незалежно від тріумфу Путіна, який у Росії буде подано саме так, полягає в тому, що концепція можливого призупинення воєнних дій не відбулася. Вона фактично завершилася.

Якби найближче оточення Трампа мало достатню відповідальність, воно мало б сьогодні вранці прямо сказати йому: "Ми всі в цьому брали участь, і ми маємо тобі зізнатися: тут потрібно поставити крапку. Тому що далі безглуздо імітувати, ніби ми продовжуємо миротворчу ініціативу за схемою, заявленою ще в січні, коли ми почали цей процес".

З'явилася заява Зеленського за підсумками консультацій: один із результатів - що Зеленський у понеділок вирушає до Вашингтона на особисту зустріч із Трампом. Також прозвучало, що Україна підтримує пропозицію президента Трампа про тристоронню зустріч Україна-Америка-Росія. На ваш погляд, що там може обговорюватися?Чиможливий"другий раунд" в Овальному кабінеті?

Я думаю, це логічно: Зеленський поїде, щоб насамперед переконати Трампа в необхідності продовжувати постачання озброєнь, незалежно від того, як ідуть уявні переговори про врегулювання. Питання поставок багато в чому вже були узгоджені приблизно місяць тому - як відбуватиметься закупівля, періодичність і оформлення поставок. Зеленський буде на цьому наполягати.

При цьому Трамп і його оточення мають пояснити, як вони бачать зміст зустрічі з Путіним утрьох. Зеленський зі свого боку викладе позицію України: зустріч можлива, але її зміст має бути ясно визначено. Якщо ж зміст зводитиметься до того, що Україна має підписати акт капітуляції, це абсолютно неможливо. За всієї симпатії до Сполучених Штатів і бажання співпрацювати, будь-який президент України на його місці міг би сказати тільки одне: цього зробити не можна. Таким чином, якщо ми хочемо тристоронню зустріч, необхідно чітко визначити її зміст, але без питань про фактичну капітуляцію України.

А чи готовий Путін до такої зустрічі? Обговорювати можна скільки завгодно, але перебувати в одному кабінеті із Зеленським і Трампом для нього вже саме по собі незвично.

Путін неодноразово підкреслював, що не хоче зустрічатися із Зеленським, вважаючи його нелегітимним президентом. Ця позиція неодноразово піднімалася після обговорень можливої зустрічі. Однак після зустрічі на Алясці видно, що Путін може симулювати процес навіть утрьох. Йому буде неприємно зустрічатися із Зеленським, але ситуація змінилася. Раніше Путін побоювався, що глобальний альянс підтримки України зможе тиснути на нього або дати Зеленському можливість впливати на переговори.

Якщо ж у цій зустрічі бере участь Трамп, який фактично виступає посередником і не чинить тиску, то Зеленський на такій зустрічі не зможе впливати на Путіна. Така зустріч, найімовірніше, не призведе до результату, але дасть змогу Путіну "записати" собі ще один успіх для внутрішньої аудиторії, заявивши, що він зробив велику дружню послугу Трампу, зустрівшись із Зеленським, сподіваючись на мир, який би гарантував якраз припинення жахливої агресії проти Російської Федерації, яку організувала Україна як "маріонетка" Заходу. При цьому Росія зможе стверджувати, що "нічого не добилася Україна, тому що вона не хоче бачити свого щастя".

Тобто ситуація змінилася - якщо американська адміністрація не здасть назад і перегляне стратегію після шести місяців невдалих зусиль, а Трамп продовжить конструювати зустріч утрьох, сценарій виявиться марним, працюючи на користь Путіна і створюючи серйозні проблеми для України.

Проте, незважаючи на песимізм, у Європі, Центральній Європі та Україні зберігається значна частина людей, які сподіваються: "А раптом щось станеться? А раптом війна зупиниться?". Мовляв, хмари якимось чудесним чином зімкнуться. Це важка гра на очікуваннях людей, які не зобов'язані глибоко аналізувати політику. Вони живуть своєю повсякденністю і довіряють рішенням згори тією чи іншою мірою.

Тут ідеться про гру на найкращих почуттях людей. Якщо Трамп продовжує цю гру, не маючи чіткого розуміння, як діяти з Путіним, це можна назвати важким моральним проступком - навіть майже релігійним порушенням, неприпустимим діянням. Якщо припустити, що Трамп певною мірою вірить у потойбічне життя, рай і пекло, то він має бути обережним з очікуваннями людей, особливо з огляду на те, що водночас продовжують гинути люди, а сім'ї втрачають близьких. При цьому Трамп продовжує риторику про те, що, організовуючи всі ці маневри навколо Путіна, він нібито прагне врятувати життя. На ділі це може виглядати цинічно і жахливо.

Ви сказали, що весь цей сценарій грає на руку Путіну. Я зустрічала думку, що тепер багато чого залежатиме від Путіна, зокрема продовження війни 2026 року і від того, чи оголосить він мобілізацію в Росії. Які взагалі є варіанти у Путіна всередині країни, щоб виправдати продовження війни?

Значна частина людей завжди живе з думкою, що, навіть якщо ви звикаєте до безперервних пожеж, все одно хочете, щоб вони закінчилися. Навіть за повної адаптації до надзвичайної ситуації людям вона не подобається.

Що стосується Путіна, то те, що ми бачимо зараз, нагадує новий етап військового планування. Почалася часткова, "повзуча" мобілізація із запровадженням електронних повісток - і це щось змінить. Крім того, Путіну бракує людей для захоплення чотирьох областей України, і не вистачить їх і 2026 року.

При цьому якби США і глобальний альянс вибудовували відносини з Путіним більш жорстко, це змушувало б його поспішати. Але зараз Дональд Трамп створив ситуацію, в якій Путіну нічого не заважає вести війну в повному обсязі - на фронті і з дальніми обстрілами - водночас триватимуть консультації в Стамбулі. У цьому сенсі мобілізація Путіну поки що не дуже потрібна. Він може обмежитися частковою, набираючи 30-35 тисяч осіб протягом місяця.

Що буде через шість або дванадцять місяців, прогнозувати неможливо. Напевно, Кремль замість мобілізації спробує найняти жителів Центральної Азії. Є думка, що нещодавня істерика з міграційним законодавством у Росії була пов'язана саме з цим. Адже навіщо влаштовувати гоніння за браку робочої сили?

Але таким чином ФСБ і МВС хочуть упорядкувати базу всіх громадян Центральної Азії та інших країн, які перебувають у Росії, щоб за необхідності використовувати їх для призову або контрактної служби. Таким чином, слід дивитися не стільки на мобілізацію як таку або на заклик до "священної війни", скільки на спроби Кремля поповнити сили за рахунок сусідніх країн.

А гроші у Кремля є на це наступного року? Судячи з інформації з російських джерел, зокрема від перших осіб, які відповідають за економіку, ситуація не така райдужна.

У всякому разі, видно, що до кінця цього року інерція стійкості, яка спостерігалася останні 2,5 року, вичерпується. Усі фіксують, що економічне зростання, яке показує Кремль, зупиняється. У бюджеті утворюється значна діра, приблизно втричі більша за очікувану. Вона не катастрофічна і не ламає повністю фінансування війни, але її зростання помітне. Багато галузей стикаються з непереборними проблемами, і в який момент це стане критичним, поки що не ясно.

Щойно Путін провів нараду, на якій наголосив, що політика Центрального банку утримує ситуацію від кризи і є правильною, незважаючи на критику Набіуліної, що часто лунає в Росії. Він підтримує економічний блок на чолі з Мішустіним і Набіуліною. І в цьому контексті питання до Дональда Трампа полягає в такому. Замість того, щоб продовжувати симулювати успіх переговорів, його апарату слід було хоча б залучити аналітичний центр (хоч це не в його стилі) або зібрати 15-20 економічних експертів, які могли б оцінити ситуацію і сформулювати, що реально може змусити Кремль або зупинити війну, або зіткнутися з важкими економічними проблемами.

Ситуація тут така: можна скільки завгодно обговорювати заходи публічно, але якщо це не ініціатива Трампа або ЄС, це лише сукупність думок, яка ні на що не впливає. Тому потрібен саме тиск з боку Вашингтона. Найближчі радники Трампа під впливом американських медіа мають чітко поставити собі запитання: "Що ми робимо далі?" Ще один раунд переговорів у Стамбулі нічого не змінює. Необхідно поставити Трампу пряме запитання: "Якщо, скажімо, до березня 2026 року припинення вогню не відбудеться, якою є ваша реальна стратегія?" Не абстрактні погрози, а конкретний документ, який описує кроки, що будуть зроблені.

Тоді європейські країни при цьому могли б приєднатися, оцінити стратегію і зробити свої висновки. Лідери Європи спостерігали за спробами Трампа вийти на переговори через припинення вогню з обережним, але уважним і навіть симпатією - ніхто не відкидав цю ініціативу. Але тепер, коли процес зайшов у глухий кут і припинення вогню немає, Європа теж має чітко визначити, як діяти далі, як діє весь глобальний альянс і як зруйнувати путінізм, що має намір продовжувати війну та не показує готовності до іншого сценарію.

З огляду на те, що, судячи з цих переговорів, ніхто поки що не збирається зупиняти військові дії, імовірно, вони триватимуть щонайменше до осені. Ви про це теж згадували на початку. На ваш погляд, коли може з'явитися реальний шанс на змістовні переговори, якщо такі взагалі можуть відбутися в найближчий рік?

Я б сказав, що Кремль почне обмірковувати перспективу припинення воєнних дій у кількох випадках. Перший - дуже масштабна технологічна катастрофа всередині Російської Федерації, якась кошмарна. Другий - демонстрація того, що Україна своїми власними озброєннями або ракетами інших країн завдає удару, який шокує Росію і її населення.

Безумовно, такі події викличуть озлоблення в Кремлі і спроби мобілізуватися.

Але чим далі дивишся на те, що відбувається, тим ясніше стає: рішення Путіна або його оточення про війну можливі тільки після такої жахливої ескалації, яка реально торкнеться самої Росії. В іншому разі немає мотивації для Путіна або його найближчого оточення ухвалювати рішення про заморожування конфлікту або відкладати остаточне рішення в майбутнє.

Чому? Російське населення може бачити, як горять нафтопереробні заводи, коментувати це в YouTube із найрізкішими словами, але це ніяк не впливає на політичні рішення. Тож тільки масштабні, важкі події здатні змінити позицію Кремля.