Рецензія на фільм “Еддінгтон” / Eddington

З 14 серпня в кінотеатрах розпочався показ сатиричного чорно-комедійного неовестерну “Еддінгтон”, у якому знаний горормейкер Арі Астер відходить від свого улюбленого кінематографічного напряму,  щоб що? Щось висміяти? Нагадати глядачу про людську дурість? Чи просто розважитися в давно омріяному жанрі, з тією умовою, що розвага буде вкрай химерною? Нумо з’ясовувати це в рецензії нижче.

“Еддінгтон” / Eddington

Жанр сатиричний неовестерн
Режисер Арі Астер
У ролях Хоакін Фенікс, Педро Паскаль, Емма Стоун, Остін Батлер, Люк Граймс, Дейрдре О’Коннелл, Майкл Ворд, Кліфтон Коллінз-молодший
Прем’єра кінотеатри
Рік випуску 2025
Сайт IMDb, офіційний сайт

Травень 2020-го, по світу лютує ненависний ковід. Помітно побитий життям, втомлений шериф невеличкого містечка Еддінгтон (штат Нью-Мексико) Джо Кросс категорично відмовляється носити захисну маску. Але це найменша з його турбот. Дружина Луїза постійно депресує і зосереджена на створенні потворних ляльок, які цілком можуть конкурувати з “творами мистецтва” Фібі Буффе. Дошкуляє Джо і теща Дон — затята прихильниця теорії змов, котра приїхала погостювати в Еддінгтон, де наслідки пандемії поки особливо не відчутні. Ще й місцевий волоцюга постійно стає порушником спокою у місті, де час, здається, завмер.

Та найбільшою проблемою для Кросса є мер Тед Гарсія, з яким у шерифа давні рахунки. Чоловіки відверто не ладнають, і їхній конфлікт тільки посилюється, коли Джо вирішує подати свою кандидатуру на пост мера на прийдешніх виборах. Тим часом Еддінгтон поступово перестає бути тихим містечком, де нічого не відбувається, і незабаром численні потрясіння відгукнуться зловісним відлунням і тут.

Немає жодних сумнівів у тому, що Арі Астер — надзвичайно талановитий кінематографіст, який зухвало заявив про себе дебютною “Спадковістю” (2018), а згодом зміцнив позиції Автора з великої букви завдяки “Сонцестоянню”. Цими двома стрічками постановник не тільки став одним із законодавців моди на так званий постгорор, а й привчив вибагливого глядача чекати від кожної своєї роботи щось непересічне, особливе, по-хорошому химерне.

Власне, попередня картина Астера, дивна сюрреалістична трагікомедія “Усі страхи Бо” (2023), певною мірою стала заручницею високих очікувань і мала більш стримане сприйняття як з боку критиків, так і глядачів. Саме звідти сюди перекочував Хоакін Фенікс — один з найкращих акторів свого покоління.

Навряд чи для когось буде сюрпризом той факт, що вплетений в оповідання ковід (до дідька кляту маску!) служить лише каталізатором того божевілля, що розгорнеться на екрані. Та й негоже мусолити тему, яка не так щоб актуальна. Астерівські мотиви при цьому досить прозаїчні — автор ставить невтішний діагноз суспільству, зокрема американському, розбурханому тією самою пандемією, трампізмом, усюдисущими соцмережами та рухом BLM, що був спричинений скандальним вбивством афроамериканця Джорджа Флойда та нашарувався й на без того нездорову атмосферу всередині країни.

Наслідком цьому слід вважати і штурм Капітолія (про нього напряму згадувалося у нещодавньому “Кривавому лідері”), який відбувся на початку 2021-го. Конкретно тут про це, щоправда, не йдеться, але взаємозв’язки між усіма перерахованими подіями, які промовисто характеризують тодішню обстановку в США, цілком очевидні.

Недарма й у крихітному Еддінгтоні відбуваються свої, локальні катастрофи, викликані катастрофами глобальними, причому як для Америки, так і для усього світу. І хоч би як багатостраждальний шериф не намагався переконати всіх, що трагічний випадок трапився десь там, на іншому боці країни, а вірус сюди ще не дістався, позбутися впливу цих факторів не вийде.

Водночас чи то знуджені локдауном, чи самим життям у цій Богом забутій дірі, еддінгтонські підлітки беруться протестувати в підтримку BLM, і це при тому, що в місті, здається, живе лише один темношкірий, та й той поліціянт. Такі от чи то смішні, чи страшні парадокси.

Астер наочно дає зрозуміти, що в епоху всепоглинальних соцмереж смартфон може слугувати як мінімум не менш дієвою зброєю, ніж рушниця чи старий добрий Colt SAA 45 калібру, який мав популярність у класичних вестернах. Адже саме завдяки умовному (тоді ще) Twitter чи TikTok можна зманіпулювати суспільною думкою на власну користь, зробити сенсацію в ЗМІ, довести споживачів контенту до божевілля тощо.

Також завдяки соцмережам, чи іншим медіаплатформам, запросто можна скористатися ситуацією і стати популярним духовним гуру; звісно, легше це зробити тоді, коли суспільство максимально вразливе, коли люди вже самі не знають, у що вірити. Промовистою у цьому контексті виглядає сюжетна лінія дружини головного героя у виконанні Емми Стоун. Це, напевно, найслабша арка у всьому фільмі, та її існування дійсно обґрунтоване.

Арі Астер видає чергове безперечно цікаве кіно, але з застереженнями. Він не настільки кумедний там, де начебто з’являються приводи для непевного сміху, і не настільки дотепний тоді, коли мова заходить про сатиричну міць. У спробах зачепити якомога більше гостросоціального, він так і не наважується на виразне авторське висловлювання.

З іншого боку, і без усіляких фільмів давно зрозуміло, що остаточно збожеволіла не тільки Америка, а й увесь світ.