Рецензія на фільм “Ніч завжди настає” / Night Always Comes

З 15 серпня на сервісі Netflix можна подивитися кримінальний трилер “Ніч завжди настає”, сюжет якого заснований на однойменному романі 2021 року американського письменника та музиканта Віллі Влаутіна. А от чи варто фільм дивитися — читайте в огляді нижче.

“Ніч завжди настає” / Night Always Comes

Жанр кримінальний трилер
Режисер Бенджамін Карон
У ролях Ванесса Кірбі, Дженніфер Джейсон Лі, Стефан Джеймс, Рендалл Парк, Джулія Фокс, Майкл Келлі, Елай Рот, Закарі Готтсаген
Прем’єра Netflix
Рік випуску 2025
Сайт IMDb 

Трохи смикана білявка Лінетт живе разом зі свавільною матір’ю Дорін і старшим братом-аутистом Кенні у Портленді, штат Орегон. За будь-яку ціну вона прагне зберегти будинок, який от-от заберуть, якщо не сплатити 25 тисяч доларів. Усі сподівання Лінетт вмить руйнуються, коли Дорін купляє собі новеньку Mazda замість того, щоб вчасно надати потрібні кошти.

Після сварки з непутящою родителькою Лінетт кидається шукати необхідну суму усіма можливими та неможливими способами: дістати гроші треба до дев’ятої ранку. І чим би не закінчилися її пошуки, очевидно, що героїня запам’ятає цю ніч на все життя.

Британський постановник Бенджамін Карон, перш за все відомий завдяки роботі над хітовими серіалами “Шерлок”, “Корона” і “Андор”, знову звертається до теми привласнення грошей незаконним шляхом, як і у своїй попередній повнометражці “Мистецтво обману” (2023). Щоправда, цього разу мова йде не про шахрайство, а про соціально незахищені верстви населення, як от малозабезпечена Лінетт, котра працює на двох роботах та все одно живе у злиднях.

Підкріплюється це постійними репліками, що звучать по радіо десь на тлі: “Ринок американської економіки руйнується”, “Зарплати падають, ціни ростуть”, “Росте усе, окрім зарплат” — звучать позакадрові голоси на Портленд FM. І це не кажучи про лекцію в місцевому університеті з тезами на кшталт “зрештою, різниця між монетаризмом і кейнсіанством — це лише різниця у поглядах на те, як збільшити економічне зростання”. Перериваються ж радіонарікання пересічних громадян рекламою про швидкогроші.

“Ніч завжди настає” належить до тієї категорії трилерів, події яких відбуваються протягом однієї ночі. Ця сюжетна формула дозволяє не тільки наситити дійство хорошою щільністю подій, щоб не доводилося нудьгувати, а й поставити персонажа у дійсно скрутне становище, таким чином викликаючи щирі переживання за героя/героїню у глядачів. І до певного часу, поки автори старанно дотримуються цієї формули, в них виходить цікаве, подієве, напружене кіно, яке дивишся з задоволенням.

Однак десь після першої години хронометражу оповідь звертає кудись не туди, що стрімко псує загальне враження від побаченого. Окрім того, що героїчна Лінетт потрапляє у все більш нісенітні й сумнівні ситуації, творці різко зміщують акценти, ігноруючи попередній зміст. А ближче до кінцівки кіно взагалі змінює жанр, трансформуючись з гостросюжетного трилера у гостросоціальну сімейну драму. Але так це не працює.

Від позакадрових голосів, що торочать про бідність і стрибки цін стосовно оренди житла, не лишається і сліду. Як і від захопливого трилера. Натомість ми дізнаємося більше подробиць про буремне минуле багатостраждальної білявки, а згодом стаємо свідками з’ясування стосунків між матір’ю і донькою. Але проникнутися ними не вийде в жодному випадку — не можна ось так змінювати правила гри під час самої гри та сподіватися, що це комусь сподобається.

Завсідниця нинішніх екранів Ванесса Кірбі видає впевнений перфоманс відчайдушної жінки, котра опинилася на краю метафоричної прірви: “Чому ти така скажена?” — прямим текстом запитує у неї старший брат. А ще другий місяць поспіль після “Фантастичної 4: Перші кроки” акторка виступає в українському прокаті синхронно з Педро Паскалем. Щоправда, тепер у різних проєктах — виконавця ролі Містера Фантастика ви можете побачити в сусідньому залі кінотеатра в “Еддінгтоні” Арі Астера.

Після перегляду важко позбутися думки, що краще б автори продовжували гнути лінію чистого, динамічного кримінального трилера до фіналу. Нехай навіть з купою сценарних умовностей, зате без недоречних домішок у вигляді невиразних драматичних стосунків матері і доньки та, відповідно, нудьги. Не додає приводів для радощів і той факт, що найпомітнішим результатом численних поневірянь Лінетт стане хіба що те, що на ранок портлендський хлібзавод не дорахується працьовитої співробітниці. Чи, правильніше, приватне підприємство якогось заможного добродія.