Акторка Тетяна Злова - про наші серіали, зйомки в англомовному кіно, самооцінку та особисте життя

З 18 серпня канал ICTV2 транслюватиме усі 4 сезони серіалу «Коп з минулого». Далі на фанів цієї історії чекає прем’єрний 5-й сезон.

Окрім головних героїв - майора Олега Доліна та його напарника Андрія Сироїда – у новому сезоні ми знову побачимо й акторку Тетяну Злову.

В інтерв’ю Коротко про Тетяна Злова розповіла, за що любить зйомки в цьому іронічному детективі, чому у нас зазвичай знімають однотипні серіали, про навчання акторській професії та як робота може призвести до депресії, про зйомки в англомовних серіалах, в яких стосунках залишилася з актором Богданом Буйлуком  та свої акторські амбіції і мрії.    

Перевиховати аудиторію дуже важко

- Таню, «Коп з минулого» - знаковий для вас серіал. Саме тут ви отримали першу головну роль? Вам тоді було 24?

- 25. Насправді, до цього в мене була крупна роль, як би я її назвала, на кілька серій у серіалі «Подорожники». А перша головна - це саме «Коп з минулого».

- Не набридає зніматися п’ять сезонів поспіль? Ви ще й розповідали, що історія вашої героїні Юлі зводиться до історії материнства. А ви ж не фанат такого зображення жінок?

- Я фанат зображення жінок в материнстві. Просто для мене зображення жінки набагато ширше. Маю на увазі, що мені хотілося б бачити реалізацію жінки не тільки як матері, але як і професіонала.

Мені не набридає, бо ми вже наче сім'я. Мені дуже приємно працювати з цією командою, переходячи з сезону в сезон. Одні люди йдуть, інші приходять, але все одно кістяк цієї сім'ї залишається. Це завжди теплі зустрічі.

Стосовно моєї героїні, її екранний час зменшується. Але варто нагадати, що не я врешті-решт головна героїня цього серіалу, а Долін і Сироїд. Тому не сильно засмучуюся. Мені просто радісно бути там (Тетяна грає доньку Доліна, стає дружиною Сироїда, наприкінці 4-го сезону в них народжується дитина. – Авт.).

- Прекрасно, коли між акторами складаються такі стосунки. Бо не завжди буває з кимось комфортно на знімальному майданчику.

- І в мене були такі серіали, але росіяни вже виїхали, тому все прекрасно.

- Неприємно було лише з ними працювати? Наші інші?

- Наші актори всі прекрасні. По-перше, в нас інша ментальність. Це завжди якесь тепло і простота. Це мене дуже чіпляє. Я й сама така. І мені дуже приємно, коли ти можеш підійти до зірки будь-якої величини і поговорити з нею, отримати якісь настанови чи поради.

- У нас в серіалах майже скрізь шаблонні сюжети. Прості сценарії. Чому це не міняється? Продюсери не хочуть ризикувати? Можливо, бракує хороших сценаристів?

- Мені здається, дуже важко перевиховати аудиторію. Це як з хрещенням Русі. Швидко всіх зробити християнами дуже важко, бо ще багато людей тримається за свої стовпи.

Ризикувати можна, але треба враховувати, що доведеться вкладати свої гроші. А свої гроші хочуть вкладати тільки в якісь нішеві проєкти. Ми маємо багато чудових українських фільмів, які їздять по фестивалях. Так само й серіалів. «Спіймати Кайдаша» зібрав дуже високі рейтинги.

З точки зору бізнесу, мені зрозуміла концепція, бо аудиторія до такого контенту звикла. Тим паче, у кожного каналу є своя аудиторія. Колись розмовляла з продюсером ICTV, який сказав мені, що фільм «Міцний горішок» в порівнянні з «Копом з минулого» зібрав меншу аудиторію. У ICTV - чоловіча аудиторія, тому, як на мене, «Коп з минулого» класно з цим справляється.

Думаю, це може змінитися, але для цього потрібні платформи. Платформа завжди матиме більші гроші і більше поле для експериментів, щоб робити серіали не гірше за Netflix.

У 2019-му на ICTV виходив серіал «Схованки». Як на мене, він мав усе, про що актор, сценарист, та будь-хто зі знімальної групи, міг тільки мріяти. Оцей простір, який я, як акторка, люблю в серіалі, коли не обов'язково багато говорити, а можна дозволити глядачеві поспостерігати за тим, як персонаж ходить, думає і так далі. Але цей серіал повністю провалився.

- Мені дуже сподобалися «Схованки». Чи ви маєте на увазі, що саме телевізійна аудиторія його не оцінила?

- Так, телевізійна аудиторія не оцінила цей серіал. Мені він теж дуже сподобався. Ірина Громозда, яка його зняла, просто неймовірна режисерка. Прекрасна акторська робота, робота освітлювачів, операторська робота. Я дивилася його взахлин і була в захопленні.

Коли цікавилася, чому в нас такого не знімають, мені пояснили складну техніку виробництва такого серіалу і в результаті – низькі рейтинги.

Нічого не маю проти блогерів у кіно

- Дарʼя Петрожицька в нещодавньому інтерв’ю, наприклад, обурилася тенденцією, що зараз у кіно частіше запрошують зніматися медійних особистостей, блогерів, а не професійних акторів, бо вони не медійні й не розкручені. Це жваво обговорювали. А ви що думаєте?

- Спочатку я теж обурювалася. Це було, мабуть, років п'ять тому, коли в мене було дуже мало роботи. У мене теж немає класичної акторської освіти, в мене освіта тележурналіста, диктора та ведучого телепрограм.

Коли бачу, що все розкручується тільки навколо блогерів, розумію, що блогери - це люди, в яких нам, медійним чи не медійним акторам, треба повчитися. Якщо їх беруть, то треба звернути увагу не тільки на те, що вони, можливо, не дуже талановиті, а на те, як вони мислять, що вони роблять, чому їх запрошують. Багато людей не хочуть змінюватися. Одного диплому недостатньо, інакше б у нас усі в кіно працювали. Тому нічого не маю проти блогерів. Дехто навіть не приховує того, що грає бездарно. Але варто так само розуміти, що вони і не переслідують такої цілі. Тому чому з них питати, як вони грають, якщо їх запросили лише тому, що вони блогери, а не тому, що вони актори.

Фільм «Песики», чесно, викликав в мене захоплення. Я навіть режисерові Льоші Єсакову написала, що можемо вітати тебе з першою справжньою, приємною, класною кінокомедією, яка не скочується в надмірну вульгарність, не містить дуже багато дурних приземлених жартів. І я так кайфонула. Я йшла на цей фільм, не сподіваючись ні на що. Хотіла подивитися на Артура Логая, який там зіграв. І була дуже здивована.

У мене дійсно немає очікувань стосовно блогерів, їхньої акторської діяльності, але я згиналася від сміху. Мені дуже сподобалася робота Лесі Нікітюк, тим паче, враховуючи, що вона телеведуча і комік.

Якби я була продюсером, теж би блогерів запрошувала, бо спробуйте нашкребти гроші на фільм, який ви давно мріяли зняти в Україні під час війни без реклами, яка давала дуже багато грошей. Блогерів там буде 10 секунд, але ці 10 секунд дадуть можливість промотувати це кіно, щоб зібрати аудиторію і гроші.

Гай Річі, наприклад, спочатку знімає для Disney «Аладдіна», щоб заробити. Бо Гай Річі і «Аладдін» - абсолютно непоєднувані речі. А потім знімає кіно «Міністерство неджентльменської війни» для себе. Воно може бути неуспішним, але він збирає гроші, щоб створити кіно, яке він хоче. Отакий баланс наразі.

Якщо я розумію, що бюджет фільму не дозволяє мені запросити виключно акторів, а тим паче не медійних, щоб зібрати касу, то я або знімаю документальний фільм, або інді-кіно, або запрошую блогерів.

- А де ви здобували акторську освіту?

- У мене був період, коли я місяць походила на акторські курси, щоб надолужити те, чого не знаю, бо в якийсь момент відчула, що мені недостатньо акторської освіти. Далі – це самоосвіта, читання книжок, дослідження, мої власні питання стосовно діяльності до акторів, з якими я працювала на майданчику. Я дуже жадібно намагалася ковтати будь-яку інформацію. Іноді сприймала її занадто серйозно і так само серйозно застосовувала в роботі, хоча треба було ставитися до цього обережніше. Маю на увазі якісь поради. Бо потім ти робиш так само, але це працює лише у того актора, який цю пораду дав, наприклад.

Якісь акторські техніки мені радив Андрій Дебрін, коли я ще, скажімо так, тренувалася на «Реальній містиці». Це був класний плацдарм, щоб досліджувати, експериментувати, бо там була дуже велика виробітка і дуже мало часу роботи з режисером.

Є прекрасна американська платформа майстер-класів. Я просто до дірок задивилася майстер-класи Дастіна Хоффмана, Кевіна Спейсі, Наталі Портман.

Прочитала багато книжок різного направлення, які стосувалися кінематографу загалом. Мені дуже цікаво все. Я просто дуже люблю кіно. Жартую, що люблю його з 1895 року, і не можу уявити, коли перестану (у 1895 році брати Люм’єри влаштували перший публічний платний кінопоказ «Прибуття поїзда на вокзал Ла Сіота». – Авт.).

Вже другий рік працюю на англомовний продакшн

- Ви писали, що за вісім місяців робочого забігу маєте перші вихідні. Багато зйомок?

- Перед інтерв'ю я намагалася згадати останній український проєкт, в якому я брала участь, і розумію, що це - «Коп з минулого». Все інше – це англомовний продакшн AMO Pictures, на який я працюю уже другий рік. Він знаходиться в Україні, але створює вертикальні серіали для платформ, які ідуть на продаж для закордонної аудиторії (вертикальні серіали – це формат, створений спеціально для перегляду на смартфонах, короткі серії знімаються у вертикальному форматі. – Авт.).

Це те, чим я займалася протягом восьми місяців. Уявити не можу, чим би займалася, якби цього продакшну не було.

- А на проби в українські стрічки ходите?

- Я ходжу на проби. Дуже багато записувала самопроб цього року. Думала, що вже майже за крок від того, що приєднаюся до другого сезону серіалу «АТП Перевізники». Але, на жаль, не склалося, затвердили іншу акторку.

Хоча, якщо чесно, знаючи в якому світі ми живемо, тішуся від щирого серця за кожного актора, хто затверджений в будь-який з наших серіалів. Тому пишу, пишу, пишу проби. Я в цьому професіонал (сміється).

- Англомовний продакшн знімає англомовні стрічки, які йдуть лише на закордонну аудиторію чи їх і в нас можна дивитися?

- Їх і в нас можна подивитися, залежно від того, що це за платформа. Наприклад, є китайська платформа, і скачати її в Google Play чи App Store у нас абсолютно неможливо. Є два українських застосунки, які зараз активно розвиваються.

Наприклад, застосунок My Drama поки що дозволяє всім українцям дивитися серіали безкоштовно. Вони зараз збирають аналітичні дані, як я розумію, бо будь-яка безкоштовна акція насправді не безкоштовна, вона має цілі. Всі інші, наскільки мені відомо, за кошти. Тобто якщо це 64 епізоди, ви платите якусь копієчку після 10-го епізоду.

- Тішить, що наші актори настільки гарно володіють англійською, що можуть нею грати.

- Я навіть не знала, що в нас настільки багато акторів говорять англійською, і це дійсно прекрасно. А найбільше мене тішить, як акторку, що серіали, які створюються для цих платформ, мають західний характер. Наприклад, якщо ми захочемо зняти український продукт про перевертнів, то він провалиться, його не сприймуть. А оскільки західний світ більше таке дивиться, то я можу зіграти і перевертня, і вампіршу, і відьму. Нещодавно грала у Єви Стрєльнікової відьму.

- Ви багато говорите, що тішитеся роботі. І це добре. Але в перший день відпочинку, коли нічого не потрібно було робити, розгубилися. Вам постійно треба існувати в шаленому темпі? Але ж відпочивати теж треба.

- Я з вами повністю погоджуюся. Відпочивати треба, просто мене цьому не навчали. Я звикла завжди чогось досягати, а щоб чогось досягати, потрібно змагатися.

У перший день відпочинку думала: «О, цікаво!» Перший день просто спала. І це давно забуте відчуття. Другий день поспала в обід, це теж давно забуте відчуття. А на третій вже казала собі: «Все, я відпочила, мені б в роботу, було б класно».

Наступного дня після повернення з відпустки у мене вже буде робота. І це дійсно чудово. Зараз насолоджуюся тим, що нічого не роблю, дивлюся кіно, але дійсно мені дуже складно, бо в якісь моменти вважаю це безглуздям. Круто дивитися фільми. Але треба робити щось корисне.

- Так можна швидко вигоріти, як би, може, банально такі речі не звучали.

- Ви не перша, хто це каже. І я кажу: коли все твоє життя стрес, справжній стрес - це коли ти маєш вихідний.

Якщо вам сто людей скажуть, що ви талановита, час би вже й повірити

- Які у вас амбіції зараз?

- Мої амбіції - зібрати себе докупи і рухатися на закордонний ринок. Відчуваю, вже час. Просто зараз проходжу певні етапи. Вирівнювання зубів, наприклад, зробила собі такий подарунок. Лікую шкіру, доглядаю за собою. Шукаю себе, в яких жанрах я краща. Все це маленька обгортка для того, щоб рухатися далі. Бо англійську я вже знаю. Мені не вистачає, наприклад, матеріалів, які промотуватимуть мене як акторку за кордоном. Я можу пробуватися і без цього, але краще, звичайно, мати і професійні фотографії, і дослідити цей ринок.

Я знаю акторів, які вже знімалися для Amazon Prime. І Саша Рудинський для всіх нас символ того, що все можливо. Ми дивимося на нього, як на ікону, і цю ікону під серцем носимо, щоб не забувати, навіщо ми взагалі прийшли в акторство.

- Актори скаржаться на гонорари. Ваші сильно впали після початку повномасштабної війни? Бо часто чую від акторів, що продюсерам зручно прикриватися війною, щоб не підвищувати ставки. Ви можете прожити?

- Я б не прожила, якби не знімалася на англомовному продакшні. Але тут я себе заявила як акторка, яка вміє не тільки розмовляти, але й грати англійською.

А якщо забути про його існування, не прожила б. Я б знімалася в епізодах, у мене абсолютно не було б змоги обирати проєкти. Я погоджувалася б на все і писала б усім. Думаю, займалася б, наприклад, озвученням аудіокниг або стукала активніше в продакшни, які займаються дубляжем і озвучкою фільмів.

Мої гонорари впали вдвічі після початку повномасштабної війни. Я жила на заощаджені гроші, які відкладала на купівлю квартири. Спостерігала, як мої колеги працюють у кав'ярнях, в книгарнях… А що робити?

Тому тішуся, що мій гонорар все ж таки підвищився. Але ще не досяг того рівня гонорару, який я отримувала до війни. І тим паче, який би могла отримувати до війни за головні ролі.

- Що в такій ситуації робити акторам? Можливо, варто було б усім тримати якусь планку і не погоджуватися на абищо? Чи тут важко досягти одностайності, бо люди погоджуються на все, щоб за щось жити?

- Важко сказати, бо актори різні за темпераментом. Є актори, які вміють захищатися, і є актори, яким для цього потрібен агент. Є актори «з зубами», і є абсолютно «беззубі», безперечно талановиті, але їх треба оберігати. Вони не зможуть сказати «ні», бо завжди боятимуться, що їх після цього не запрошуватимуть.

Це дуже хиткий світ, де ти не знаєш до кінця, чи тебе будуть далі знімати, чи ні. Якщо і казати «ні», треба мати силу, опору, щоб жити, наприклад, три місяці без роботи.

І амбіції грають роль. Я вже можу сказати, що не погоджуюся, мені це не подобається, це моє здоров'я, і психічне в тому числі. Але розумію, що в тому стані, в якому знаходжуся я, це удача. І таку удачу не всі мають.

Правда, мені дуже складно сказати, бо я апріорі знаходжуся в кращих умовах. Але ці кращі умови з'явилися завдяки дуже великій праці і дуже довгій роботі з психологом і психотерапевтом. Тепер я розумію, що якщо мене не обирають і їм просто потрібен хтось інший - медійний, не медійний - мені абсолютно все одно. Я знаю, що талановита й працьовита. А іноді, навіть якщо не талановита, моя працездатність і дисципліна поб'ють талант.

- Цінувати себе ви навчилися саме з психологом? Бо це наш біль – знецінення себе.

- Якщо вам сто людей скажуть, що ви талановита, час би вже й повірити в це. Мені іноді складно визнавати свої перемоги, бо я звикла перемагати і йти далі, а не насолоджуватися результатом.

Але, порівнюючи з попередньою собою, все одно розумію, що роблю більше. Навіть якщо в якийсь момент не впевнена в собі, зовнішнє говорить абсолютно протилежне.

Безперечно, психолог допоміг зробити самооцінку вищою, зрозуміти, якщо я зараз все втрачу, то зможу зробити все з нуля. Адже вже маю якісь набуті якості, які втратити не зможу. Тому, можна сказати, допомогли і психологи, і мої особисті перемоги в роботі.

- Оця невпевненість з війною загострилася? Бо ми усі розхитані, і це треба визнавати. Чи це з юних років тягнеться?

- Мені здається, це завжди було, просто дійсно загострилося з війною. Чим я відрізняюся від акторів, які мають акторську освіту? Їх, гадаю, навчали, як проживати життя героя не до кінця, а як грати на техніці. Зовнішньо глядач бачить, що зіграно талановито, круто, майстерно. Але актор буде викладатися стовідсотково душею, підключатися до всіх ймовірних станів лише в двох важливих сценах. І це майстерність.

А я голодна до акторства, і підключалася абсолютно до всього. Якщо мені треба уявити, що в мене померла сестра, я просто буду ґвалтувати свою психіку, згадувати всі найнеприємніші моменти в житті. Я проживала кожен епізод. Це було зі мною в перші роки, коли почала зніматися. І такий максималізм розхитував мою психіку. Врешті-решт це призвело до того, що в мене сталася депресія середньої тяжкості і тривожний розлад. Я це лікувала. Але не долікувала, тому що розуміла, що стала грати гірше, бо не можу відчути деякі емоції. Перестала приймати препарати, що призвело до депресії важкої. Потім почала знову приймати препарати. Зараз у мене немає ні тривожних думок, ні панічних атак, ні депресивних станів. Дай боже, щоб так і залишалося.

Тепер розумію, що треба розставляти пріоритети в сценарії, де це потрібно і де це не потрібно.

У серіалі «Ніхто не ідеальний» був знімальний день, де мені потрібно було плакати в 14 сценах підряд. Я би вбила планувальника, сценариста, які це дозволили, бо неприпустимо плакати цілий день. Наприкінці знімального дня в мене вже просто не було сліз. Це абсолютно ненормально. Мене дуже засмучує тенденція працювати з величезною виробіткою, щоб потім 20 хвилин йшло в монтаж. Про яку якість можна говорити?

Завжди буду вдячна Богдану за любов, яку мала

- А ваші батьки творчі люди чи ви перша акторка в родині?

- Я перша акторка в родині. В сім'ї не без таланту (сміється). У мене мама - медик, тато - інженер, обоє працюють в медичному центрі, в госпіталі. Але тато знає кіношний світ. І любов до кіно у мене від тата. Ми передивилися купу фільмів, знаємо, як виглядають постери, як звати акторів, їхні дні народження, імена дітей (сміється). Ми шалено любимо кіно.

Вони радіють, і я дуже щаслива, що в мене була така підтримка. Бо спочатку мама не хотіла, щоб я отримувала акторську освіту. З дипломом актора піти працювати на роботу журналістом, наприклад, дуже складно, бо ти не знаєш специфіки написання текстів і сюжетів. З дипломом тележурналіста я можу прийти і на телеканал, і, за бажанням, стати акторкою, як показує життя.

- Вам пощастило, що вас батьки не збивали з творчого шляху.

- У мене були такі дзвіночки, коли сиділа без роботи: і бабуся запитувала, і мама, коли буде робота, тільки тато не запитував. А журналістом ти бути точно не хочеш, бо ти вже попрацював і зрозумів, що це не твоє. Я люблю писати тексти, але не люблю писати тексти на замовлення. Мені це складно дається. Тим паче, коли тема мене не цікавить, а редактору конче потрібно, щоб я її написала. Так само з сюжетами.

Свою родину я просила просто трішки почекати, що все буде добре. Так і сталося. Потім мені всі казали: «Ми в тебе вірили, просто співпереживали».

- Коли ваш вже колишній хлопець, актор Богдан Буйлук, розповідав, що ви вирішили розійтися, я спостерігала за його емоціями, і було враження, що він ось-ось заплаче. І ви в інтерв’ю завжди тепло про нього говорили. Чого не вистачило в цих стосунках? Боляче з такими почуттями розходитися, як мені здалося, щирими? На жаль, дуже багато розлучень, якось люди не справляються емоційно.

- Ви теж помітили? Я в шоці. Тільки вчора говорила на цю тему, що цей рік неймовірно насичений розлученнями.

Якби у мене був барометр болю, думаю, він би вибухнув від того, наскільки боляче іти далі окремо, спостерігати одне за одним. Ми досить тепло спілкуємося насправді. Ми дружимо з Богданом. Просто прийшли до усвідомлення, що нам треба йти окремими дорогами. Складно, коли ти розумієш, що в тебе є цілі, яких ти хочеш досягати, і ці бажання безперечно підтримуються, але хотілося, щоб ми мали однакові бажання. А вони різні.

Не хочу вдаватися в подробиці, все ж таки це наша історія. І вона дуже класна, дуже тепла. Це справжня любов, це справжній чоловік, який був поруч зі мною і в хороші часи, і в складні. Це найсправжніша любов, яку я мала. Завжди буду вдячна за це Богдану. Просто розумію, що ми абсолютно полярні. І він це помічав. Ці протилежності в якийсь момент притягнулися, і якась частинка цих протилежностей завадила нам іти далі разом. Але в мене завжди буде величезна повага до його любові, до нього як чоловіка, до його таланту. І завжди буде підтримка. Якщо Богдан мені подзвонить посеред ночі і скаже, що йому щось треба, якась допомога, все зроблю.

- Якщо люди розходяться через різне бачення життя, але проживши в любові, це нормальний процес, так буває. Не дай боже, коли це побиття, аб’юз, пригноблення людини. Я просто в шоці від історії з Костянтином Темляком. Чесно, спочатку навіть не повірила, поки не пішла все те читати. Різне життя буває на публіці і за зачиненими дверима. 

- Ох, життя повне сюрпризів. Мені дуже шкода Костю і мені дуже шкода Анастасію, його дружину. Єдине, про що можу думати як жінка, це про те, як вона почувається зараз. Розумію, що Костя пройшов величезний етап свого життя.

Мені здається, аб'юзери, маніпулятори колишніми не бувають. А якщо в нього ще й дійсно нарцисичний розлад… Я не лікар, не можу ставити таких діагнозів, але, мені здається, нарциси колишніми не бувають. Нарцисами стають в дитинстві, це вплив близького оточення, коли ти не доотримуєш любові. І це те, з чим ти або миришся, або використовуєш на зло. На жаль, сталося, як сталося.

Але якщо ми говоримо про того Костю, з яким я співпрацювала, а я не думаю, що це гра, він дійсно або змінився, мені хочеться в це вірити, або добре це приховував (актори разом знімалися у серіалі «Евакуація» у 2023 році. – Авт.). Принаймні, судячи з коментарів, які я побачила у сторіс Анастасії, з нею такого не було. І дай боже, щоб не було. Я дійсно не можу навіть уявити, що вона відчуває. Все, що хочу, - це висловити їй велику підтримку, незважаючи на те, що я близько її не знаю.

- Не менш шокуюче й те, скільки на неї полилося страшного хейту. Але людина не може нести відповідальність за вчинки іншої людини, навіть якщо це її чоловік.

- Я б закрила коментарі. Але це я. Я дуже люблю Анастасію Пустовіт, вона неймовірно талановита акторка, я просто молюся на неї. І хтось написав їй якийсь негативний коментар під театральним постом, здається. На що вона відповіла: «Дуже легко писати коментарі під постами, дуже важко ходити з розбитим їб**м». Це та здорова агресія, яку можна і варто проявляти там, де коментарі недоречні.

Я - людина, яка коментарі не пише. Якщо і напишу якийсь коментар, то тільки позитивний, слова підтримки. Я багато працюю, і в мене просто немає на це часу. Чесно кажучи, й інтересу такого ніколи не було.

Такі коментарі - це можливість показати не тільки сім'ї, але й всім, який ти є. Це не від щастя пишеться. Це пишеться тому, що у людей дуже багато зайвого часу, як на мене.

- А ви вмієте це переживати?

- Я завжди намагаюся зрозуміти, хто ці люди, що вони роблять. І це завжди якісь «мами трьох ангелочків». Кожен ділиться тим, чого в нього надміру. І для мене це дуже показова історія.

Я дійсно ставлюся до критики трішки важкувато, але коли нагадую собі, хто це пише, мене попускає дуже швидко. Хто всі ці люди? Чому вони вважають, що вони мене знають? Я знаю, яка я. Моє оточення знає, яка я. Це найголовніше.

У мене є хобі –  «Формула-1». Я слідкую за перегонами. Є такий гонщик – Макс Ферстаппен, чотириразовий чемпіон світу «Формули-1», який кожного разу отримує величезну кількість хейту. І я намагаюся в нього вчитися. Коли його щось запитують, він відповідає: «Якщо чесно, я не знаю. І якщо чесно, мені все одно». Все, що важливо - це мої особисті досягнення і я, як людина. Все інше - це фантики.

- Про що ви сьогодні мрієте? Бо багато хто говорить, що вони бояться мріяти і живуть одним днем.

- У мене абсолютно немає якихось клапанів, стопів стосовно мрій і цілей. Вважаю, що все можливо.

Хотілося б освоїти професію талант-менеджера. Це дуже суміжна робота з роботою кіно-агента, але трішки все ж таки відрізняється. Талант-менеджер - це і продавець талантів, і агент, і маркетолог, і продюсер. Я знаю, що в мене є навички спілкування з людьми, і мені дуже подобається об'єднувати людей. Мені б хотілося мати власну агенцію, бути майстром своєї справи.

Мені б хотілося закріпитися в європейському та американському кінематографі. Хотілося б познайомитися з безліччю акторів і стати людиною, яку вони теж знають, а не просто бути тією, яку вони раптом зустріли у масовці.

З більш приземлених мрій, радше цілей, - відвідати Гран-прі «Формули-1».

Хочу вчитися всьому, чому тільки можна. У мене є мрія - посадити боїнг. Бо підняти його кожен дурень зможе, а от посадити - ні.