Пам’яті художника-анархіста Давида Чичкана

Дружина Давида Чичкана, Анна, написала в соцмережі: «Я не можу повірити, що ніколи не побачу його старим. Я сподівалась, що коли він посивіє і відпустить довгі вуса, як у Івана Марчука, українське суспільство нарешті віддасть йому належне, назве метром, сприйматиме старечі балачки за істину, як годиться, і буде проводити музейні виставки та ретроспективи… Давид дуже любив життя, але віддав його за Україну, за омріяну ним демократичну, по-справжньому соціальну країну, населену відкритим, терпимим і політично грамотним суспільством. Не чекаючи на визнання чи подяку».

Давид Чичкан народився у родині київських художників Іллі Чичкана та Тетяни Ілляхової у 1986 році. Його батько Ілля Чичкан, представник Нової хвилі в українському сучасному мистецтві, його дід Аркадій Чичкан – художник-нонконформіст, учасник легендарної «Виставки 13-ти» (1979), яку провели в дусі опору до соцреалізму в мистецтві, його прадід, Леонід Чичкан, український радянський художник-соцреаліст.

Не маючи вищої мистецької освіти, Давид Чичкан постійно розвивався як художник. Свою творчу діяльність молодий митець розпочав на початку 2000-х, сприймаючи мистецтво як інструмент соціальної та політичної критики. Позіціонував себе як художнік-анархіст. Активно підтримував протестні рухи – від рухів ЛГБТ до протестів профсоюзу працівниць PinchukArtCentre. Давид називав себе не художником, а «рисувальником» – його мистецтво поєднувало графіку, плакат, живопис, стріт-арт, перформанс і текст, він прагнув творити для робітників, а не для елітних галерей.

Він ілюстрував «Адміністративний кодекс України», створював об’єктні проєкти та інсталяції, брав участь у Київському та Одеському бієнале, його роботи експонувалися в Україні та за кордоном.

Творчість художника супроводжувалася численними скандалами і заборонами виставок через погляди і політичні роботи Чичкана. Виставку «Втрачена можливість» (2017), яку митець присвятив ситуації після Майдану в Україні 7 лютого розгромили невідомі в балаклавах у Києві. 12 лютого виставку перевідкрили.

‘У січні 2024 року його виставку «Зі стрічками та прапорами» в Одеському художньому музеї скасували через критику і погрози. Вона була присвячена українським захисниками і захисницям, представникам анархістського та антиавтоританого соціалістичних рухів, які стоять на захисті України в лавах ЗСУ.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, європейські інституції пропонували Давиду Чичкану, щоб він виїхав і працював у них. Однак Давид обрав йти у військо, добровільно мобілізувався влітку 2024 року до ЗСУ, служив мінометником в роті піхоти, однак продовжував коментувати у мережі соціально-культурні події.

Військовий та друг Чичкана Микита Козачинський розповідає: «Я памʼятаю нашу розмову вже під час вторгнення. Тоді відомі Європейські інституції, пропонували йому дім і гроші… щомісячно декілька тисяч євро, щоб він виїхав і працював в них… Він відмовився і казав якщо хтось хоче підтримати його – нехай підтримують тут… І що заробляти на темі війни роблячи мистецтво десь за межами України – це дуже низько. Потім він пішов добровольцем на війну в складі мінометного розрахунку…»

«Він був справжнім анархістом. Бо анархізм не про анархію. Він про особисту добровільну відповідальність на противагу накинутим владним ієрархіям. Давид жив згідно взятої на себе ідейної відповідальності. Памʼятаю нашу суперечку, коли він відмовився брати участь у одній з моїх виставок, бо на неї продавалися квитки. "Я хочу, щоб трудящі могли вільно і безкоштовно бачити мої малюнки", наполягав Давид», – поділився спогадами арткритик, публіцист, колумніст, куратор сучасного мистецтва Костянтин Дорошенко.

9 серпня, відбиваючи штурм російської піхоти на Запорізькому напрямку, митець отримав важке поранення, несумісне з життям. Зранку 10 серпня Давид Чичкан помер. Він був послідовним анархістом, антифашистом та підтримував і розвивав у своєму мистецтві соціалістичні погляди Івана Франка, Михайла Драгоманова та Лесі Українки. Художник загинув неподалік батьківщини Нестора Махна і регіону дій його Революційної повстанської армії України, якими надихався.

За словами побратимів, Давид Чичкан завжди сумлінно підходив до будь-якої роботи, ніколи не ховався за спинами інших чи за власний соціальний капітал, щиро ділився з побратимами і посестрами думками щодо політики, етики та соціальної справедливості.

«Давид вважав, що справжні анархісти мають ділити найважчі труднощі, що переживає їхній народ. Його загибель – величезна втрата для нас», – написали вони у соцмережі.

Анна, дружина художника, написала у Фейсбуці: «Я б хотіла, щоб ті, хто його цькував і ображав, зривав його виставки та погрожував, перепросили. Щоб ті, хто усе це дозволив, шкодували хоча б тепер. Він загинув в бою на передку, провів рік в самому пеклі, поки диванні патріоти з тилу критикували його за лівацтво. Вам із цим жити. А нам жити із памʼяттю про героя, митця, найкращу у світі людину».

Давиду Чичкану було 39 років. У нього залишилися дружина й маленький син.

Вічна слава Герою!