/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F137%2Fb33caa90c61fa160130506d4e5ae0aa0.jpg)
Рецензія на фільм "Ніхто 2" / Nobody 2
У новому бойовику “Ніхто 2” глядачів чекає порція бійок, вибухів і абсурдних ситуацій, від яких іноді хочеться то сміятися, то підспівувати саундтреку. Фільм не намагається виглядати розумнішим, ніж є, він просто пропонує вам ввечері забути про буденні справи, зручно вмоститися у кріслі кінотеатру й подивитися, як головний герой вирішує проблеми кулаками й кулями. Чистий, без зайвих прикрас, екшн, який не соромиться власної простоти. Та чи працює це? Чи це просто черговий бойовик, який не залишить по собі і сліду? Нумо розбиратися.
Плюси:
Яскраві та динамічні бойові сцени, харизма Боба Оденкерка, хороша постановка вибухів та екшену, швидкий темп, без провисань
Мінуси:
Передбачуваний сюжет без інтриги, карикатурні злодії з мотивацією, бо так треба; повна відсутність глибини в сценарії, місцями занадто прямолінійно і грубо
ITC.ua
“Ніхто 2” / Nobody 2
Режисер Тімо Тьяджанто
Жанр бойовик, комедія
У ролях Боб Оденкерк, Конні Нільсен, Крістофер Ллойд, Джон Ортіс, Шерон Стоун, та ін.
Прем’єра 14 серпня 2025 року, кінотеатри
“Ніхто 2” повертає нас у світ, де головний герой, на перший погляд, нічим не вирізняється з натовпу, але варто комусь перейти йому дорогу і навколо починає розлітатися все, що можна рознести вщент. Це звичайний бойовик, який навіть не намагається вдавати із себе щось більше, але в цьому і його чесність.
Тут немає складних моральних дилем чи глибоких драматичних ліній лише яскраві бійки, вибухи, перестрілки та карикатурно-злісні антагоністи, у яких мотивації зрозумілі вже з першого кадру. І так, ви з перших хвилин знаєте, чим усе закінчиться — але не в цьому суть. Суть у тому, щоб раз на вечір відключити мозок і отримати чисту порцію адреналіну від старомодного махачу, де кулаки говорять гучніше за слова.
“Ніхто 2” — той випадок, коли кіно навіть не намагається прикидатися розумнішим, ніж є насправді. І в цьому є своя чарівність. Перед нами чистокровний бойовик, який із першої хвилини чесно заявляє: “Сюжет? Мотивації? Повороти? Забудьте, тут головне, щоб красиво билися, гучно стріляли й усе вибухало”. І треба визнати, що в цій площині він працює без збоїв.
Злодії — максимально карикатурні. Їхня поведінка і репліки нагадують коміксових лиходіїв з часів, коли ніхто не соромився робити награний сміх і гримасу “я поганий, бо так треба”. Мотивація ясна з першої секунди, і вже в стартових сценах можна безпомилково вгадати, хто, як і коли отримає по голові у фіналі. Усе це звучить як мінус, але в цьому випадку — це частина гри. Тут просто не планували знімати інтелектуальну драму з екшен-елементами.
Фільм існує для того, щоб під вечір вимкнути мозок, розвалитися в кріслі й насолодитися відверто дурним, але яскравим махачем. Постановка боїв виглядає ефектно: є й криваві моменти, і видовищні трюки, і хореографія, яка відчувається живою, а не стерильною, як у багатьох сучасних блокбастерах. Режисер явно розуміє, що глядач прийшов за видовищем, і дає йому це з головою.
Актори — ще один плюс фільма. Боб Оденкерк у своєму віці виглядає напрочуд переконливо: рухається швидко, б’ється жорстко і вміє продавати навіть найбезглуздіші сцени так, що віриш, ніби він реально здатний вибити двері одним плечем. Це окремий респект.
Шерон Стоун, навпаки, вийшла аж занадто карикатурною. Її персонаж злий просто тому, що сценарію потрібен злий персонаж, і жодної іншої причини нам так і не дають. Вона наче з іншого фільму — такого, де всі грають у сатиричну пародію.
Музика, операторська робота, монтаж все це у межах норми. Є кілька класних візуальних моментів, коли вибухи знімають у повільному русі, або коли камера проходить крізь бійку одним рухом. Саундтрек не вражає, але і не псує картину, він просто підсилює екшен, не відволікаючи на себе.
Висновок:
"Ніхто 2" — як раз той випадок, коли кіно абсолютно не претендує на глибину чи новаторство, але й не соромиться цього. Воно чесно продає себе як вибуховий атракціон: яскраві бійки, грубий гумор, прямолінійні конфлікти й герої, яких неможливо сплутати за мотиваціями. Тут усе до болю передбачувано, але якщо сприймати його як розвагу без претензій, фільм відпрацьовує свою роль на всі сто.
Боб Оденкерк витягує більшу частину видовища харизмою та фізичною віддачею, а постановка боїв і вибухів тримає в тонусі навіть тоді, коли сценарій кульгає на обидві ноги. Так, це тупо, гучно й надмірно, але іноді саме такого й хочеться від кіно — без філософії, але з відчуттям драйву та простого кінематографічного кайфу.