Рецензія на серіал “Дим” / Smoke

15 серпня на платформі Apple TV+ завершився показ кримінально-драматичного трилеру “Дим”, створеного популярним американським письменником і сценаристом Деннісом Лігейном. Одну з головних ролей виконав Тарон Еджертон, і “Дим” став вже другим спільним проєктом цих добродіїв на яблучному сервісі після хітового “Чорного птаха” (2022). Сюжет ґрунтується на подкасті Firebug, присвяченому серійному палію Джону Леонарду Орру, що влаштував близько 2 тисяч пожеж протягом 20 років (більшість з них відбулася в період з 1984 по 1991 роки). Наскільки гаряче було у кадрі — розповідаємо в огляді нижче.

“Дим” / Smoke

Жанр кримінальна драма, трилер
Шоуранер Денніс Лігейн
У ролях Тарон Еджертон, Джерні Смоллетт, Рейф Сполл, Нтаре Мвіне, Ганна Емілі Андерсон, Грег Кіннір, Джон Легуізамо
Прем’єра Apple TV+
Рік випуску 2025
Сайт IMDb

У вигаданому американському місті Амберленд орудує одразу два палія. Перший демонстративно шкутильгає та має нездорову тягу до чипсів в супермаркетах, тож підпал відбувається у відповідному відділі з гарно вмощеними упаковками цього популярного снека. Другий послуговується помітно грубшими методами — наповненими бензином величезними бутлями з-під молока, що зійдуть за каністру, за допомогою яких він підпалює будинки.

Обома справами займається колишній пожежник, а нині місцевий слідчий по підпалах Дейв Ґудсен, щоправда, якимось вагомим просуванням у розслідуванні він поки похизуватися не може. Йому на допомогу присилають цілеспрямовану детективку поліції Мішель Кальдероне. Тепер новоспеченим напарникам доведеться добряче попрацювати, щоб знайти любителів погратися з вогнем та нарешті покласти край їхнім злодіянням.

По суті, цей короткий опис сюжету стосується лише дебютного епізоду, котрий вдало прикидається звичайним поліційним процедуралом з виразною детективною інтригою і налаштовує на певний лад на початках. Однак наступна серія потужно розвертає історію в зовсім інше річище: автори майже годину нас присипляють, щоб у підсумку видати шок-кінцівку. Тобто те, що інші зазвичай запасають на фінал усього шоу, тут розкривається вже у другому епізоді. Денніс Лігейн ніби дражнить глядача і з явно задоволеним виразом обличчя запитує: “Ну що, круто? А це ж тільки початок”.

І інакшу відповідь, окрім як “так, круто” давати не хочеться. “Дим” немов стоїть над усіма шоу, зміст яких зводиться до буденної детективної інтриги, і показово насміхається над ними. Мовляв, поки ви намагаєтеся прикувати глядача до екрана коштом примітивних засобів, я можу запропонувати щось значно краще. Але проблема у тому, що не може.

Лігейн і його творча група багато часу приділяють розкриттю персонажів, і у цьому в принципі нічого поганого немає. Наприклад, ми наче занурюємося у голови паліїв, вивчаємо їх характери та бачимо на власні очі, що стало причиною їхніх злочинів. Цікаво те, що вони — абсолютні протилежності, адже один з них буквально невидимка, котрий потопає у самотності, а другий — божевільний з роздутим его, у якого ерекцію викликає не приваблива роздягнена жінка, а зовсім інші речі.

Біда у тому, що не за усіма місцевими метаннями, психологічними травмами, з’ясуваннями стосунків та секретами (а цього всього тут дуже багато) цікаво спостерігати: Якщо сюжетна лінія палія-тихоні дійсно захоплива, тому що в очах цього безнадійного бідолахи (та водночас убивці) зібралася уся туга світу, то арка героїні Джерні Смоллетт, яка після нещодавнього “Кривавого лідера” знову постає у ролі крутої поліціянтки, навряд чи викличе щось, окрім байдужості.

В якийсь момент єдиним, хто заслуговує, щоб за нього вболівали, лишається колишній напарник Дейва, а нині — безпробудний п’яниця Езра Еспозіто у виконанні блискучого Джона Легуізамо. Саме він привносить у кволе оповідання необхідну енергію, плюс актору не потрібні ані флешбеки, ані нагнітання драматичного бекграунду (котрий, як і у всіх тут, у нього присутній), щоб викликати глядацьку симпатію.

Загалом назвати “Дим” поганим серіалом язик не повертається. Подаючи його як процедурал, хоча і дещо з іншої точки зору, ніж, наприклад, які-небудь “Пожежники Чикаго”, автори швидко кидають цю затію та поряд з сюжетом про робочі будні розповідають історію про звичайних людей. Не всі з них спроможні захопити, і прикрі просідання ризикують зіпсувати загальне враження. Та й неоднозначна кінцівка задовольнить далеко не усіх. Але шанс цьому шоу все-таки варто дати. Як мінімум воно наштовхує на думки, що касир, який продає вам курячі нагетси у найближчому закладі швидкоїжі, може бути зовсім не тим, ким здається.