Революция без помощи ЕС: почему разразились протесты в Сербии и грозит ли Вучичу падение

Під президентом Сербії Александром Вучичем захиталося крісло – спроби влади подолати протести, що тривають у країні з кінця минулого року, лише привели до їхньої радикалізації.

У відповідь на арешти активістів та напади "тітушок" протестувальники громлять офіси партії влади.

А одночасно жорсткі дії сербських силовиків вперше помітили у Єврокомісії – хоч наразі вони й не викликали достатньо жорсткої реакції, як можна було очікувати.

Сутички протестувальників із силовиками тривають у Сербії вже шостий день.

І наразі не помітно, що протести знижують оберти.

Чи зможе президент Вучич у такій ситуації втримати владу? Чи можуть протести викликати розкол у владній команді?.

І на що може спертися Вучич у протистоянні з протестувальниками?.

Сербія виходить на протест.

На початку року Александар Вучич пообіцяв вже влітку представити книгу власного авторства – підручник із боротьби з "кольоровими революціями".

Останнє – російський термін, яким зазвичай називають усі масштабні ненасильницькі антивладні протести.

На момент цієї заяви така "кольорова революція" у Сербії тривала вже декілька місяців.

У листопаді 2024 року у місті Новий Сад на півночі країни обвалився бетонний навіс щойно відремонтованого залізничного вокзалу, ставши причиною смерті 16 осіб.

Ця трагедія стала шоком для країни.

І водночас – символом того, що елітна корупція, яка розквітла за влади Вучича, дійсно вбиває.

Фактично одночасно розпочалися багатотисячні протести, ключовою вимогою яких стало справедливе розслідування причин катастрофи у Новому Саді.

Згодом протести доповнилися масштабним студентським страйком.

Наразі у Сербії не працює більшість державних університетів та шкіл, а також чимало приватних.

На відміну від традиційних опозиційних протестів, нинішній виявився особливо небезпечним для сербської влади – протест не мав лідерів, з якими можна було б домовитися, а за необхідності – залякати або дискредитувати.

Спочатку Вучич йшов на поступки, сподіваючись, що вони заспокоять основну масу протестувальників.

Однак замість цього протестувальники почали висувати й політичні вимоги.

28 січня, реагуючи на напад озброєних прихильників партії влади на протестуючих студентів, у відставку подав прем’єр-міністр Мілош Вучевич (якого Вучич розглядав як свого наступника на президентській посаді).

Щоб уникнути подальших поступок, Вучич використав усі наявні в нього інструменти.

Розпочалися мітинги прихильників чинної влади, акції студентів, що хочуть відновити навчання (згодом вони розбили свій "антимайдан" напроти будинку парламенту).

Усе це давало президенту Сербії надію, що гостра фаза протестів вже пройдена і що він поступово повертатиме собі контроль над ситуацією.

Однак протести, приурочені до свята Відовдан (яке має особливе значення в історії Сербії), виявилися для Вучича крижаним душем.

Мітинг 28 червня показав, що протести не втратили масовості, радше навпаки.

А до вимог протестувальників додалися й дострокові парламентські вибори.

Стало зрозуміло, що перемогти протести, довівши їх до виснаження, не вийшло.

І це мотивувало сербську владу збільшити силовий тиск.

Ставка на залякування.

Вже починаючи з липня президент Сербії намагається говорити із протестувальниками винятково з позиції сили.

Для початку він заявив, що більше не звільнятиме від відповідальності затриманих протестувальників.

Одночасно Вучич демонстративно оголошує про помилування кількох нападників на протести.

В тому числі підписав помилування Міліці Стоянович, яка у січні вчинила свідомий наїзд на учасницю протестів – за це їй загрожувало позбавлення волі від 10 років.

Одночасно активізувалися "тітушки".

І це навіть призвело до міжнародного скандалу.

9 серпня агресивні прихильники чинної влади напали на село Бачкі-Петровац, заселене етнічними словаками, де мала відбутися виставка, присвячена нинішнім антивладним протестам.

Серед іншого, нападники залишили написи "Вбий словака".

Втім, словацький прем’єр Роберт Фіцо не побачив тут порушення прав національних меншин, підтримавши Вучича у його боротьбі з "майданізацією світу" – і такий крок викликав чимале обурення у Словаччині.

А вже 13 серпня протести у Сербії вийшли на новий рівень.

Того дня у місті Новий Сад прихильники партії влади атакували протестувальників, закидаючи їх піротехнікою.

Потім до конфлікту долучилася поліція – проте арештовувала лише противників влади.

За офіційними даними, за ніч проти 14 серпня постраждали 64 мирних громадян та п'ять працівників поліції.

Аналогічні сутички відбувалися і в інших містах, насамперед у столиці.

Показовим стало й те, що в атаці на протестувальників взяв участь Андрей Вучич – молодший брат президента Сербії.

Вучич-молодший, який зазвичай уникає публічності, прибув у табір прихильників влади під парламент, звідки лаявся та демонстрував непристойні жести в бік протестувальників.

Відповіддю на масові арешти стали напади на офіси керівної Сербської прогресивної партії, а також на офіси її союзників – соціалістів.

Натомість поліція лише збільшує кількість затриманих.

У відповідь міністр внутрішніх справ Івіца Дачич заявив, що у діях поліції "не було жодного натяку на жорстокість".

Втім, такі дії силовиків лише посилюють опір.

Масові протести та сутички з поліцією тривали всі наступні вечори та ночі по всій країні.

Опозиційна хода у Белграді, 15 серпня 2025 року.

Фото AFP/East News.

Вучич лякає війною, ЄС мовчить.

"Держава достатньо сильна.

Сьогодні ввечері деякі люди думали, що можуть безкарно вбивати.

Ми запобіжимо кожному їхньому бажанню призвести нас до громадянських конфліктів та поставити під загрозу безпеку та мир нашої країни.

У Сербії не буде громадянської війни, але так само як не буде милосердя для бандитів та хуліганів", – заявив 14 серпня Александар Вучич, реагуючи на протести.

Згадка про громадянську війну – невипадкова.

Натомість у його арсеналі залишається залякування громадянською війною у випадку якщо протести триватимуть.

Наразі президент Сербії заявляє, що воліє утриматися від запровадження надзвичайного стану, однак готує "несподівані рішення" у відповідь на антиурядові протести.

"Вам здається, що за ці три-чотири дні, коли держави не існує, ми зазнали поразки.

Але тепер ви побачите рішучість повернути мир, порядок і порядок у нашу країну", – заявив Вучич, звернувшись до протестувальників, порівнюючи їх із "фашистами та нацистами".

Виникає питання: чи витримає владна команда такий тиск вулиці?.

Адже досі, попри масштабні протести, не відбулося ані розколу правлячих еліт, ані зниження лояльності силових структур.

Проте раніше протести не були настільки гострими.

Сербську владу можуть критикувати або окремі країни ЄС, або депутати Європарламенту.

Проте ця критика ніяк не впливає на фінансування з боку ЄС.

Щоправда, дехто має протилежну думку – так, угорський міністр закордонних справ Петер Сійярто вже заявив про нібито плани ЄС скинути уряди трьох країн: самої Угорщини, Сербії, а також Словаччини.

Та й сам Вучич раніше заявляв, що антивладними протестами керують із "деяких європейських посольств".

Проте насправді позиція ЄС є надзвичайно сприятливою для Вучича.

І це не змінило навіть нинішнє загострення.

"Повідомлення про насильство під час нещодавніх протестів у Сербії викликають глибоке занепокоєння.

"Від початку студентських протестів ЄС зайняв вичікувальну позицію", – пише у статті в газеті Danas сербський зовнішньополітичний оглядач Бошко Якшич.

За його словами, заява єврокомісарки Кос "є типовою бюрократичною дипломатією з формулюваннями про високий ступінь стурбованості".

Секрет цієї підтримки в тому, що Вучич зумів переконати: лише він спроможний забезпечити стабільність у країні, і в разі його відставки до влади майже гарантовано прийдуть радикали, здатні розпочати нову війну, наприклад – за повернення Косова.

А крім того, сербський президент зумів зацікавити провідні країни ЄС економічними угодами.

– Ред.).

Вучич також має підтримку від прем’єр-міністра Італії Джорджі Мелоні, а тому уряду не варто сильно турбуватися про можливий тиск з боку Європейського Союзу", – переконаний Бошко Якшич.

Наслідком такої позиції ЄС стало розчарування сербської молоді у євроінтеграції.

Зокрема, особливість сербських протестів полягає у повній відсутності прапорів ЄС.

Можливо, в Євросоюзі керуються й іншими аргументами.

Наприклад – там можуть боятися, що Сербія піде шляхом Білорусі, де у пошуках захисту від масштабних протестів 2020 року Александр Лукашенко задіяв допомогу РФ, опинившись тим самим у повній залежності від Путіна.

Проте результат очевидний – мовчання ЄС не гарантує збереження Вучичем влади.

Адже без сприяння Заходу нинішні протести тривають вже дев'ять місяців і лише посилюються.

Проте одночасно мовчання ЄС гарантує, що протистояння у Сербії буде максимально затяжним, а разом із тим кривавим.

Автор: Юрій Панченко,.

редактор "Європейської правди".