Сербія кипить: протести, провокації та загрози громадянської війни

Кілька днів тому в Нові-Саді пролунали постріли. Стріляв військовий — боєць спецпідрозділу «Кобра» сербської армії (досі незрозуміло, що там робив боєць спецназу та шестеро його товаришів).

Цей постріл у повітря був попередженням громадянам, які протестували проти корупції та влади Александара Вучича: ми озброєні, й наступний постріл може знайти ціль. Чи не став він першим пострілом нової потужної хвилі протестів, що насувається, — протестів, які можуть перерости у громадянську війну? До речі, Перша світова війна теж почалася після пострілу Гаврила Принципа, сербського терориста з націоналістично-терористичної організації «Чорна рука», створеної сербською розвідкою, можна сказати — тодішнім армійським спецназом.

Дев’ять місяців тривають студентські протести у Сербії, спричинені загибеллю 16 людей унаслідок катастрофи на вокзалі в Нові-Саді. Студентів дедалі меншало, а протести стали млявими. І все-таки їм вдалося домогтися зміни прем’єра та уряду, початку розслідування катастрофи в Нові-Саді й арешту 16 високопоставлених членів керівної Сербської прогресивної партії (СПП), причетних до неї, а також запевнень Вучича у проведенні цього року дострокових президентських виборів без його участі (третій термін неможливий).

Однак настало 12 серпня. У двох містечках — Врбас і Бачка-Паланка (Воєводіна) — біля регіональних офісів СПП укотре зібралися протестувальники, які вимагали всебічного розслідування трагедії в Нові-Саді та покарання винних. Несподівано на них напали члени СПП, підтримані місцевими тітушками, заодно дісталося й офісам партії. І вже 13 серпня всією країною почали ширитися протести та сутички із союзниками Вучича. Тітушки, озброєні палицями, за підтримки поліції не тільки нападали на демонстрантів, а й громили офіси СПП. На вулицю вийшов навіть брат президента Андрій Вучич із групою своїх партнерів, колишніх спортсменів (деякі з них пов’язані з криміналітетом). Поліція реагувала спокійно, лише розділила студентів і тітушок.

І тут пролунав постріл військового. Поліція за підтримки жандармерії негайно розпочала жорстку операцію з розгону протестувальників — у хід пішли кийки, кайданки, сльозогінний газ, поліційна техніка, почалися затримання.

Деякі політики та журналісти заговорили про необхідність введення надзвичайного стану, що призвело б до посилення репресій, обмеження свобод, з’явилася б можливість використовувати армію для «наведення порядку». Але керівництво держави на чолі з Вучичем заявило про недоцільність такого кроку. Адже це могло призвести й до розширення вуличних протестів, а критичні висловлювання західних політиків змінилися б санкційними заходами — хоч і обмеженими й радше показовими, оскільки на Заході зацікавлені у збереженні режиму Вучича.

Якщо проаналізувати останні події у Сербії, постає чимало запитань, дати однозначні відповіді на які досить складно.

Запитання перше: проти кого були спрямовані провокації 12–14 серпня? Формально — проти офісів СПП. Адже жодних політичних гасел і вимог не було. Тітушок підтримали представники великого бізнесу та кримінальних угруповань. І тільки після жорстоких дій силових структур і численних арештів знову зазвучали вимоги щодо зміни влади, дострокових президентських виборів (уже обіцяних Вучичем раніше), арешту винних у катастрофі в Нові-Саді (вже заарештованих раніше). Демонстрації та мітинги ширилися Сербією, й за день-два після першої ночі набули чіткої антиурядової спрямованості.

Отже, провокації були спрямовані проти студентів і простих громадян, які об’єднались у боротьбі проти корумпованої влади, зниження життєвих стандартів і насильства над громадянами. А тітушок використали для дестабілізації та жорстоких дій поліції.

Запитання друге: чи не були напади на партійні офіси спланованою провокацією? Дуже схоже на те. Адже дев’ять місяців студенти загалом досить спокійно проводили свої протестні акції, не ховаючи облич і не провокуючи поліції, забезпечуючи самотужки порядок і не допускаючи навіть найменших провокацій. І тут в один вечір — масові напади тітушок, обличчя яких приховували балаклави, на приміщення СПП і студентів-протестувальників. За бездіяльності (а часом і підтримки) поліції та жандармів — цієї преторіанської гвардії СПП і Вучича. І вже геть складно пояснити появу майже десятка озброєних спецназівців «Кобри» у партійному офісі Нові-Саду.

Синхронність тітушок-провокаторів наштовхує на думку щодо координації їхніх дій і породжує запитання третє: кому вигідно? На мою думку, є кілька сил, зацікавлених у загостренні ситуації в Сербії.

Насамперед це Росія. Останнім часом сербсько-російські відносини стають дедалі прохолоднішими — постачання боєприпасів Україні, досить динамічний розвиток відносин між Києвом і Белградом, підтримка проукраїнських ООНівських резолюцій, диверсифікація закупівель озброєнь і стабільне співробітництво з НАТО. І це дратує Кремль, який не може дозволити собі втратити Сербію, останню дружню країну в регіоні.

Далі згадаймо праворадикальні партії та великосербських політиків. Вони зацікавлені у зближенні з Росією, припиненні євроінтеграції, створенні «великої Сербії» у складі Республіки Сербської, Чорногорії й, власне, Сербії. А президент Вучич їм заважає, й тому його потрібно замінити. Кандидати є — колишній міністр оборони, внутрішніх справ, директор Агентства безпеки та інформації Александар Вулін, нинішній міністр внутрішніх справ Івіца Дачич і навіть голова радикальної партії та воєнний злочинець Воїслав Шешель. Усі вони — відверто проросійські політики та сербські націоналісти. І тому дестабілізація ситуації з подальшим імовірним приходом когось із них до влади відповідає їхнім інтересам.

Івіца Дачич вважає, що ці провокації організовані з-за кордону. Й аргументуючи своє твердження, каже про затримання кількох громадян Словенії та Хорватії. Сумнівний доказ, чи не так?

Деякою мірою в нагнітанні обстановки зацікавлений і президент Вучич. У традиційному для нього стилі він почав лякати загрозою громадянської війни, а її предтечею має стати введення надзвичайного стану, про який кажуть деякі вищі чиновники. Вучич, досвідчений політик, відчувши наростання внутрішнього опору й ослаблення свого впливу, заявив про подальші арешти та покарання причетних до протестів, у цьому його підтримав Дачич. А широке залучення жандармерії й обмежене — армійського спецназу дозволяє припустити, що Вучич не надто покладається на поліцію. Якщо провокації не припиняться, а протести не повернуться в мирне правове русло, цілком можливе введення надзвичайного стану. Це дасть змогу скасувати дострокові президентські вибори, на яких кандидат від СПП може й не перемогти. А тимчасове обмеження прав і свобод під час НС дадуть Вучичу можливість посилити виконавчу владу.

Протести тривають, вони стали спокійнішими. Тітушки зникли, а поліція продовжує арешти. Зрозуміло одне: провокації 12–13 серпня не призвели до масової непокори та сутичок. А люди знову показали, що в них дедалі швидше зникає страх не тільки перед поліцією, а й владою загалом, і вони дедалі гучніше вимагають змін. Це ще не український Майдан і вже точно не передчуття громадянської війни, якою знову лякає сербський президент. Це вже перехід до системної народної боротьби за зміну режиму, за кращі умови життя й свободу слова, проти корупції та криміналітету.