/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F431%2F30ccfd264436f154b68b2410970d965b.jpg)
Snatch United: Феноменальний Лідс, який пішов у безодню
"Ми програли минулого року в півфіналі Кубка УЄФА. Сьогодні ми поступилися вже у півфіналі Ліги чемпіонів. Після цього наша команда стане ще сильнішою та мудрішою. В третій раз нам обов'язково пощастить", — сказав головний тренер Лідс Юнайтед Девід О'Лірі після програного півфіналу Ліги чемпіонів від Валенсії в сезоні-2000/01.
Але...як добре знає кожен фанат "павичів" та й загалом "old school fan", третього разу ніхто так і не побачив. Вже за рік для клубу з графства Вест-Йоркшир все перевернулося з ніг на голову, і тільки нещодавно вони почали викарабкуватися з глибокої прірви. Втім, зараз важко уявити, що "білі" зможуть повторити успіх "Зграї О'Лірі", про який ми і хочемо вам розповісти. Хоча, футбольний світ непередбачуваний і хто знає, можливо, через декілька років всі будуть говорити більше про "Зграю Фарке".
Багато вболівальників чули про неймовірний Лідс Юнайтед на стику 90-х та 00-х років. Але, на мою думку, розпочати цю оповідь слід з часів приходу на тренерський місток "павичів" легендарного Говарда Вілкінсона.
На дворі 1988 рік. Лідс прозябає у середині таблиці Другого дивізіону Англії (зараз Чемпіоншип — прим.) без будь-яких відчутних шансів на повернення в еліту британського футболу. Вболівальник зі сльозами на очах згадають величну еру своєї команди за часів Дона Реві (дві перемоги в чемпіонаті Англії, дві перемоги в Кубку Ярмарок, Кубок та Суперкубок Англії, фінал Кубка володарів Кубку в період з 1961 по 1974 рр.).
В свою чергу, на той момент 45-річний тренер Говард Вілкінсон після казкового успіху з Шеффілд Венсдей у сезоні-1985/86 (5-те місце в чемпіонаті Англії), залишається без роботи через провальний на думку керівництва "сов" сезон-1987/88 (11-те місце в еліті англійського футболу). Здавалося б, що може зацікавити талановитого фахівця в роботі з пригнічуючим колективом без видимих шансів на успіх, навіть у другому за силою дивізіоні Туманного Альбіону. Про історію призначення "Сержанта Вілко" (прізвисько Вілкінсона — прим.) в Лідс можна знімати голлівудський фільм.
Журналіста Sunday Mirror Девід Вокер зателефонував Вілкінсону і відразу перейшов до справи. "Говард привіт. Те, що я зараз скажу, виглядатиме божевіллям, але не хотів би ти очолити Лідс Юнайтед?". В сучасному футболі неможливо уявити такий перебіг подій, але у минулому столітті таке явище було цілком звичайним. Втім, більшість амбіційних тренерів, пропозицію очолити клуб з Другого дивізіону сприймали з саркастичною посмішкою на вустах. Більшість... але не Говард.
"Девід, мені слід про це поговорити з Сільвером (тоді власник Лідс Юнайтед Леслі Сільвер — прим.)", — відповів англійський тренер журналісту. План, який в ультимативній формі Вілкінсон представив власнику клубу вражав своїм розмахом. Будівництво нової тренувальної бази, реконструкція стадіону, створення дитячої футбольної академії і навіть звільнення більшості членів ради директорів "Юнайтед". "Якщо хочете, щоб я працював з командою, приймайте мої вимоги", - зухвало заявив "Вілко" на зустрічі з Сільвером. Ця нахабність вразила англійського бізнесмена... і наступного дня він розпочав реалізацію "Проекту Вілкінсона".
В першому сезоні під керівництвом нового коуча Лідс зайняв 10 місце в турнірній таблиці Другого дивізіону, що не сильно відрізнялося від попередніх років. У міжсезоння "павичі" примудрилися залучити в "трясину" англійського футболу мініатюрного шотландського півзахисника Гордона Стракана з Манчестер Юнайтед за 200 тисяч фунтів стерлінгів та "психа" Вінсента "Вінні" Джонса (так, того самого Великого Кріса та Костолома з епохальних фільмів Гая Річі) з Вімблдона за 500 тисяч фунтів стерлінгів. Також з Ньюкасла прийшов Джон Гендрі та Лі Чепмен з Ноттінгем Форест. Після плідної роботи на трансферному ринку, Лідс Юнайтед у сезоні-1989/90 виграв Другий дивізіон і нарешті повернувся до еліти англійського футболу.
Цікаво, що саме під керівництвом "Сержанта Вілко" "Костолом" Джонс перетворився з футбольного "тафгая" на досить розумного та зваженого гравця, отримавши за весь сезон лише три(!) жовті картки. Однак цього виявилося замало для продовження кар'єри в третьому за величиною місті Англії. У міжсезоння клуб купив вкрай талановитого центрального півзахисника Гарі Макаллістера, і Джонс, на підготовчих зборах, чотири контрольних матчі поспіль не виходив на поле.
Напередодні п'ятої товариської гри брутальний англієць прийшов із справжнім дробовиком і, націлившись на головного тренера команди Вілкінсона, поставив йому запитання: "Тепер ви випустите мене на поле?". За кілька секунд Вінні усміхнувся, всі навколо теж зареготали. І що ви думаєте? Тренер таки поставив Джонса у стартовий склад на матч. Ця гра стала для Джонса останньою у Лідсі, і вже за кілька днів він перейшов у Шеффілд Юнайтед за 600 тисяч фунтів стерлінгів.
Після відходу "Костолома" у "павичів" сформувався "золотий" півзахист — Гарі Макаллістер, Гордон Стракан та два вихованця новоствореної академії клубу Девід Бітті і Гарі Спід (який 27-го листопада, 2011-го року, в якості телевізійного експерта прийме участь в передачі BBC One, потім подивиться з Аланом Ширером матч Манчестер Юнайтед — Ньюкасл, посвариться зі своєю дружиною, приїде додому та... повіситься на телевізійному кабелі). Багато в чому завдяки цій четвірці у першому ж сезоні в еліті "Юнайтед" сенсаційно фінішує на четвертому місці, а Стракана визнають найкращим гравцем року. Тоді це здавалося чимось захмарним, але як виявилося згодом, казковий шлях команди Вілкінсона тільки починався.
Взимку 1992-го спортивний директор англійського клубу Білл Фотербі приводить в команду "проблемного" Еріка Кантону, який відразу стає своїм у Лідсі, попри свій важкий характер. В книзі одного з тренерів команди Міка Геннігана "Останні чемпіони", вихованець клубу Гарі Спід таким чином висловився про прихід Кантони: "Поява витонченого француза в суто британській команді викликала серйозний переполох. Кантона зі своїми футбольними фокусами здавався інопланетянином і, забивши три м'ячі у перших шести матчах, прикував до себе стільки уваги, що відвернув вболівальників від ажіотажу навколо боротьби з Манчестер Юнайтед за золоті медалі і зняв тиск із гравців Лідса".
В тому ж році "білі" повертають собі статус елітного клубу. За тур до фінішу Першого дивізіону (зараз АПЛ — прим.), "павичі" програючи після перерви 1:2 Лестеру, на характері виривають перемогу із рахунком 3:2. В свою чергу, Манчестер Юнайтед молодого сера Алекса Фергюсона в паралельному матчі поступається заклятому ворогу Ліверпулю (0:2) та фактично дарує третє, і наразі останнє в історії Лідс Юнайтед чемпіонство.
Фантастичний тріумф на який вболівальник клубу чекали 18 років. Це зараз "павичі" сприймаються, як звичайний, нічим непримітний англійський клуб. В минулому ж столітті, на багажі Дона Реві та Джиммі Армфілда, Лідс вважався історичним клубом з великими традиціями, і перемога в чемпіонаті тільки підтверджувала цю аксіому.
Втім, кожна казка колись добігає до свого кінця, і ця не стала винятком. За декілька місяців після тріумфу в чемпіонаті Англії, Лідс змушений був продати свою головну зірку Еріка Кантону в Манчестер Юнайтед. "Король Ерік" вщент розсварився з головним тренером команди, критикуючи його стиль футболу, тому керівництву клубу не залишалося нічого, окрім продажу скандального француза.
Також, ряд ключових гравців продемонстрували суттєвий регрес у своєму розвитку, що вилилося у 17 місце за підсумками сезону-1992/93 (перший сезон новоствореної АПЛ — прим.). В наступних двох кампаніях, "павичі" займають 5 місце в турнірній таблиці АПЛ і врешті решт в останньому сезоні для Говарда Вілкінсона та Леслі Сільвера в Лідсі, команда фінішує на дуже низькій для себе 13 позиції. Хоча в Кубку Англії вони зуміли дійти до фіналу, однак на Вемблі поступилися Астон Віллі із розгромним рахунком 0:3.
У 1996 році Леслі Сільвер за тридцять п'ять мільйонів фунтів стерлінгів продає клуб лондонській медіа-групі Caspian, яка вирішує звільнити Говарда Вілкінсона на старті сезон-1996/97 після поразки від Манчестер Юнайтед (0:4). "Сержант Вілко" безумовно увійшов в історію англійського футболу, не тільки через те, що він досі залишається останнім англійським тренером, який вигравав місцевий чемпіонат, а й через свій революційний підхід. Ще за довго до приходу в Арсенал Арсена Венгера, саме він заборонить гравцям вживати пиво та газовані напої, включить у раціон футболістів правильне харчування та вітамінні коктейлі. І звісно, багато в чому завдяки побудованій інфраструктурі (тренувальна база, академія) та традиціям за часів Вілкінсона, футбольний світ в майбутньому побачить всім відому "Зграю О'Лірі".
На зміну Говарду Вілкінсону в Лідс Юнайтед приходить 51-річний Джордж Грем. На той момент один із найкращих тренерів Англії, який протягом 11 років (1985-1996 рр.) був головним тренером лондонського Арсеналу (Грема звільнили через махінації з трансферами — прим.). З "канонірами" він двічі вигравав Першій дивізіон, ставав переможцем Кубка та Суперкубка Англії, і Кубка володарів Кубка. В тренерській штаб Грема входить 38-річний колишній футболіст Арсеналу та Лідса Девід О'Лірі, за плечами якого на тренерському поприщі було лише шість матчів в якості асистента Вілкінсона. За два роки в "Юнайтед" колишній тренер Челсі та Арсеналу крім п'ятого місця в сезоні-1997/98, так нічого і не досяг з амбітною командою, тому коли восени 1998-го йому прийшла пропозиція очолити Тоттенгем, боси "білих" спокійно його відпустили.
Президент клубу Пітер Рідсдейл відразу побачив тренерський потенціал О'Лірі та запропонував 40-річному фахівцю очолити команду, але він відмовився. Тоді Рідсдейл звернувся до Мартіна О'Ніла, який очолював Лестер Сіті, втім й з ним функціонер не зміг домовитися про співпрацю. Врешті решт, керівництво "павичів" з другої спроби таки вмовило О'Лірі стати головним тренером команди. З цього моменту починається історія нової казки під назвою — "Зграя О'Лірі". Казка дуже захоплююча та вкрай сумна...
Новий керманич Лідс Юнайтед відразу розпочав перебудову команди, роблячи ставку на вихованців академії клубу, яку фактично створив попередній тренер Вілкінсон. О'Лірі добре знав гравців з "молодіжки", тому став активно залучати їх до основного складу. У воротах дебютував 19-річний Пол Робінсон, який згодом стане номером один у збірній Англії. В захисті були задіяні 18-річний центральний захисник Джонатан Вудгейт та 21-річний лівий фулбек Іан Гарт. В атаці заблищав місцевий хлопчина 18-річний Алан Сміт, котрий з самого дитинства запалював на фанатській трибуні Елланд Роуд.
Світловолосий "хуліган" відразу став своїм у дорослій команді, відзначившись голом у дебютному для себе матчі проти Ліверпуля. Не зайвим буде згадати і правого захисника Гарі Келлі, який в підсумку проведе всю кар'єру у складі "павичів" та стане капітаном команди. Так, на той час він вже був беззаперечним гравцем основи, але саме під керівництвом "Паука" (прізвисько О'Лірі, яке він отримав за часів виступів у лондонському Арсеналі — прим.) 24-річний вихованець клубу став одним з найкращих виконавців на своїй позиції в АПЛ.
В свою чергу, в півзахисті нарешті засяяв 21-річний Лі Боєр. 20-річний вундеркінд Гаррі К'юелл також ідеально вписався в побудову гри нового коуча "білих". Для австралійця, Лідс теж був фактично першою командою на дорослому рівні. Додаємо до цих юнаків таких досвідчених старожил, як Найджел Мартін, Лукас Радебе, Девід Бетті та Джиммі Флойд Гассельбайнк, і на виході отримуємо вогняний коктейль у вигляді молодості та досвіду.
Прийнявши команду, яка розташовувалася на 11 місці в АПЛ, Девід О'Лірі за підсумками сезону-1998/99 фінішує з "Юнайтед" на четвертому рядку турнірної таблиці. Неперевершений успіх! Ба більше, нападник йоркширського клубу Гассельбайнк стає найкращим бомбардиром першості з 18 м'ячами (разом з Майклом Овеном та Дуайтом Йорком) та віддає лише на одну результативну передачу менше за кращого асистента Ліги Денніса Бергкампа (12 асистів проти 13).
Квінтесенцію всієї кампанії стає матч 37-го туру, в якому "Зграя О'Лірі" на переповненому Елланд Роуд приймає лідера чемпіонату лондонський Арсенал. "Каноніри" випереджають в боротьбі за золоті медалі Манчестер Юнайтед, і підопічним прогресивного на той час Арсена Венгера потрібно лише виграти заключні дві зустрічі у Лідс Юнайтед та Астон Вілли. У команди "Паука" в цьому матчі не було жодної турнірної мотивації, оскільки вона заздалегідь забронювала за собою четверте місце, тому все було в руках "пушкарів". Натомість лондонці підходили до вищезгаданого двобою, маючи за плечами 19-ти матчеву безпрограшну серію в АПЛ, і вважалися не тільки фаворитами у грі з "білими", а й головним претендентом на чемпіонство.
Втім, той Лідс всі любили якраз через їх безкомпромісність та відсутність авторитетів. Матч видався надзвичайно напруженим. В ньому було все. Шикарні сейви голкіперів, незабитий пенальті у виконанні Іана Гарта, дев'ять жовтих карток і...86 хвилина... рахунок на табло 0:0... Гаррі К'юелл з лівого флангу виконує філігранний крос на дальню стійку воріт Девіда Сімена, а там вже чатує ніким неприкритий майстер карного майданчику Джиммі Флойд Гассельбайнк, який "рибкою" відправляє м'яч у сітку та вбиває надії фанів "канонірів" на другу поспіль перемогу в англійській першості. Одним цим матчем можна сміливо охарактеризувати той блискучий колектив Девіда О'Лірі.
Лідс Юнайтед на старті нового сезону — як хлопчаки, які тільки-но вкрали батьківське авто і женуться трасою Прем’єр-ліги. Безстрашні. Без гальм. На зустріч невідомості. Команда виграє всіх і вся. У грудні — лідерство в чемпіонаті, попереду самого сера Алекса і його манкуніанської імперії. Преса шепоче: "Це майбутнє англійського футболу". Елланд Роуд реве. Весь футбольний світ з тремтінням спостерігає за відродженням минулої величі "павичів".
Поза межами поля — інша історія. У ніч на 12 січня 2000 року, в місцевому нічному клубі Лі Боєр та Джонатан Вудгейт стали учасниками конфлікту, який згодом отримає статус скандалу національного масштабу. Після сварки у VIP-зоні сталося жорстоке побиття двох пакистанських студентів. Один із них, Сарафраз Наджиб, був госпіталізований із переломами черепа й втратою свідомості. Це була не просто п’яна бійка — це була рана, яка відкрила темну сторону команди.
Справу швидко підхопили журналісти, з’явилися розмови про расизм, безкарність зіркової молоді, про те, що Лідс — не просто молода, гаряча команда, вона є небезпечною для суспільства. Вудгейта звинуватили у нанесенні тілесних ушкоджень. Боєра — у співучасті та покриванні. Клуб — у мовчанні. Тренера О’Лірі — у потаєнному захисті своїх улюбленців. Хоча судовий процес розтягнеться до 2001 року, саме з цього моменту в роздягальні з’являється примарна тінь краху. Преса більше не шепоче, вона кричить ганебними заголовками. І команда починає ламатися.
Після гучного скандалу, "білим" на полі стає важче демонструвати стабільність. Лідс з шести матчів виграє лише в одному. Гравці — виснажені, як фізично так й ментально. Команда, яка ще перед Новим роком вважалася головним претендентом на титул, починає поступово скочуватись униз по таблиці. Навесні "павичі" не знають перемог у восьми матчах поспіль, шість з яких вони програють.
Втім, "Юнайтед" зумів зібратися в кінці сезону та фінішувати на третьому місці — найвищому з 1992 року в чемпіонаті. Це забезпечило "Зграї О'Лірі" довгоочікувану участь у Лізі чемпіонів на майбутній сезон і взагалі було фантастичним результатом з огляду на досягнення ще й у Кубку УЄФА. Розібравшись з сербським партизаном, московськими локомотивом та спартаком, сенсаційно вибивши римську Рому та подолавши супротив празької Славії, Лідс досяг півфіналу турніру, де на них чекав стамбульський Галатасарай.
На жаль, саме протистояння було затьмарене кровавою бійкою між фанатами клубів у Стамбулі. Це мало бути шоу, але стало трагедією. У ніч перед першим півфінальним матчем у Стамбулі, 5 квітня 2000 року, на вузьких вуличках району Таксім, двоє фанатів Лідса — Кевін Спейт та Крістофер Лофтіс — були вбиті ножами турецьких ультрас. Це не був просто конфлікт фанатів — це була могила для всього, що Лідс намагався збудувати. Команда, шокована подіями, виходить на поле. Грає, ніби в трансі. Програє 0:2. Дома бореться до останнього, але витягує лише нічийні 2:2, та зупиняється за крок від фіналу, де на них вже чекав лондонський Арсенал.
Здавалося, що потрапляння в Лігу чемпіонів стане для "Юнайтед" суттєвим поштовхом для підкорення нових висот, однак саме з цього розпочався крах феноменальної "Зграї". Вихід до головного клубного європейського турніру було заповітною мрією президента клубу Рідсдейла. Він узяв банківський кредит у розмірі 60 млн. фунтів стерлінгів для проведення великої трансферної кампанії під Лігу чемпіонів. Виплати за кредитом повністю залежали від виступу команди у ЛЧ. Брати великий борг, розраховуючи виключно на спортивні успіхи молодої команди, було неабиякою авантюрою.
Перед початком сезону-2000/01 на північ Англії переїжджають дуже талановиті, втім й дуже дорогі новачки. Захисник Ріо Фердинанд за 18 млн. фунтів стерлінгів переходить з лондонського Вест Гему (на той час найдорожчий трансфер захисника в історії футболу), нападник Марк Відука коштував Рідсдейлу 6 млн. фунтів, в свою чергу за французького півзахисника Олів'є Дакура Лідс віддає 5 млн. фунтів Лансу. Майже 30 млн. британської валюти за трьох футболістів — це шалені гроші для того часу. Клуб офіційно став "суперпроєктом". Молодість залишилась, але тепер до неї додалися амбіції, кредитні позики та неабиякий тиск. Девід О’Лірі казав, що хоче будувати щось вічне, але кожне його інтерв’ю звучало, ніби трейлер до блокбастеру: "Це ще не кульмінація. Ви ще не бачили справжнього Лідса".
Вперше з 1992 року "білі" повернулися до найвищого європейського турніру. В кваліфікації був пройдений непоступливий німецький колектив — Мюнхен-1860 (2:1, 1:0). В основному раунді вони потрапили одразу у "групу смерті": Барселона, Мілан, Бешикташ. У першому матчі — нищівна поразка на Камп Ноу із рахунком 0:4. Але далі — диво. Команда починає не просто грати у солідний футбол, а й здобувати позитивний результат. Зухвалість, сміливість, агресія — ці хлопці просто не визнавали авторитетів.
Перемога та нічия на Сан Сіро з легендарним Міланом (1:0, 1:1) дозволяють англійцям вибити з турніру "россонері" ще на груповому етапі. Потім не менш сенсаційні звитяги над дуже грізними тоді Лаціо (другий груповий етап) та Депортіво Ла-Корунья (чвертьфінал). Далі півфінал. Другий єврокубковий півфінал поспіль. Це вже не випадковість, а закономірність. Те, що здавалось неможливим, починає набирати обрисів реальності.
І зрештою, двобій проти іспанської Валенсії Ектора Купера. Академічна, організована, заточена в першу чергу на захисну роботу машина. Ця команда стає непробивною стелею для молодої банди Девіда О'Лірі. Перший матч на Елланд Роуд завершується безгольовою нічиєю за рівної гри. Матч-відповіді перетворюється на катастрофу для "павичів — 0:3 і знову фіаско за крок від омріяного фіналу. Цей матч був, як удар під дих — не смертельний, але той, після якого важко швидко зібратися.
Але найбільший матч того сезону Лідс програв не на полі, а в кабінетах бухгалтерії. Ставка була проста: якщо команда потрапить у Лігу чемпіонів вдруге поспіль — клуб виживе. Якщо ні — все розвалиться. В АПЛ вони йшли непогано. Але кілька вирішальних поразок весною — і все. Підсумкове п’яте місце. Без Ліги чемпіонів. Без грошей. Без майбутнього... Сезон 2000/01 завершився нічим. Однак в пам’яті залишився, як епоха можливого дива, яке не сталося. Історія про юність, що не стала зрілістю. Про гру, яка була гучнішою за всі кубки. Девід О’Лірі пізніше скаже: "Я думав у нас буде час. Я помилявся. У футболі немає часу, лише миті". Лідс у тому сезоні не виграв жодного титулу. Втім виграв те, що не купиш за мільйони — безсмертну симпатію фанатів з усіх куточків Європи.
У сезоні-2001/2002 "павичі" займають найнижче за часів О'Лірі місце — 11-те. Це був похмільний сезон. Команда, що ще недавно йшла на штурм Європи, тепер хитається, як боєць після нокдауну. Нокаутом для клубу стає збільшення заробітної плати гравцям з загальних 12 мільйонів фунтів стерлінгів до 19 через підписання нових контрактів з Боєром та К'юеллом, і трансфери Роббі Кіна та Фаулера за майже 30 млн. фунтів. Врятувати ситуацію не допомагає навіть продаж Ріо Фердінанда у Манчестер Юнайтед за 46 млн. євро.
Після звільнення О’Лірі, літо 2002-го назовні виглядало, як шанс на перезавантаження. Але це була лише ілюзія. Так звана перерва між актами неминучої катастрофи. Тренери змінювали один одного швидше за японський інтернет. Зірки продавались за копійки. Клуб буквально виживав із тижня в тиждень — продавали не тільки гравців, а й офіси, тренувальну базу.
Квітень, 2004-го року. Смерть у прямому етері. На футбольному полі команда-привид... Лідс програє 1:4 Болтону. Все. Рахунок не важливий. Головне — символізм. Це не просто виліт. Це визнання, що мрія остаточно вкрадена. Фани на трибунах плачуть. Ті, що ще кілька років тому співали: "We are Champions League", тепер скандують: "Where did the money go?". Після 2004-го клуб ще пройде через адміністрацію (банкрутство), отримає мінус 15 очок на старті одного з сезонів через фінансову заборгованість і навіть вилетить у Лігу 1 (третій дивізіон Англії).