Зеленський приїхав до Трампа з групою підтримки: чим закінчиться ця зустріч, та чи наблизить вона мир в Україні

Одна з головних проблем полягає в тому, що нікому достеменно невідомо, яких домовленостей Дональд Трамп та Володимир Путін досягли під час зустрічі на Алясці. І які думки російський диктатор зумів посіяти в голові президента США.

Аби з’ясувати це, у понеділок, 18 серпня, у Вашингтоні з Трампом зустрінеться президент України Володимир Зеленський. І хоча невимушено згадується катастрофічна зустріч лідерів на початку цього року, український глава держави зазначає, що він в усіх сенсах налаштований "дуже продуктивно". До того ж на цей раз своєрідну групу підтримки Зеленському складуть європейські лідери.

Міжнародна оглядачка "Телеграфу" Ольга Кирилова розповідає усе, що відомо про переговорний процес.

Зустріч Зеленського та Путіна не за горами?

Варто розуміти, що Дональд Трамп учергове перемкнувся в турборежим з метою досягнення "мирної угоди" між Україною та Росією. За даними кількох обізнаних джерел "Телеграфу", бачення адміністрації США полягає в тому, що перша тристороння зустріч між Трампом, Зеленським та Путіним може відбутися вже 22 серпня.

"Президент Трамп справді вважає, що це можливо", — каже обізнане джерело видання. Однак співрозмовники зазначають, що все також залежатиме від зустрічі у Вашингтоні.

І хоча люди в команді Трампа на кшталт його спецпосланця Стіва Віткоффа анонсують, що "Зеленський скаже, які території він віддасть Путіну", спільна позиція України та Європи з цього приводу залишається незмінною.

"Лінія зіткнення – це найкраща лінія для переговорів. І європейці це підтримують, і ми вдячні всім. Росія все ще не досягла успіху в Донецькій області, Путін не зміг її захопити протягом 12 років. А Конституція України робить неможливою відмову від території чи торг землею. Оскільки територіальне питання є настільки важливим, його мають обговорювати лише лідери України та Росії на тристоронній зустрічі: Україна, Сполучені Штати, Росія", — заявив Володимир Зеленський під час пресконференції у Брюсселі.

"Міжнародні кордони не можуть змінюватися силою", — водночас підкреслила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.

І хоча спочатку західні ЗМІ повідомляли, що російський диктатор запропонував заморозити лінію фронту в Запорізькій та Херсонській областях в обмін на повний вихід ЗСУ з Донецької області, то зараз російська сторона нібито каже про готовність відмовитися від захоплених територій в Сумській та Харківській областях в обмін на контроль над Донеччиною. Очевидно, що неможливість захоплення силою ряду серйозних фортець на Донбасі змушує Путіна шантажувати Україну. Однак українська сторона демонструє, що добровільний відвід військ з Донеччини не є можливим.

Хоча в команді Трампа переконують, що не тиснутимуть на Україну, аби та відмовлялась від своїх територій, ніхто не береться спрогнозувати, яку риторику обере Трамп під час зустрічі в Овальному кабінеті.

Гарантії безпеки, деталі яких ніхто не знає

До слова, президент США, який любить вести справи без зайвих протокольних умовностей — та натомість зідзвонюватися з іншими лідерами з особистого iPhone, чи грати з ними у гольф — здається, не був в захваті від ідеї приїзду до Білого дому когорти європейських лідерів. Утім, Білий дім усе ж не відхилив такий формат.

Попередньо, Трамп та Зеленський спочатку проведуть двосторонню розмову, за якою послідує ширша зустріч, у якій візьмуть участь:

• генеральний секретар НАТО Марк Рютте;
• канцлер Німеччини Фрідріх Мерц;
• президент Франції Еммануель Макрон;
• прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні;
• прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер;
• президент Фінляндії Александр Стубб;
• президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн.

За останні кілька місяців Європа пішла на ряд компромісів (навіть в шкоду собі), аби задовольнити вимоги Трампа, й тим самим схилити його на свій бік. Задача на сьогодні — нівелювати негативний вплив саміту на Алясці, під час якого Володимир Путін вчергове намагався продати Трампу ідею про "поганих європейців", які заважають і закінченню війни, і дружбі США та РФ.

Так, одна з тем, яку просуватимуть європейські посадовці — гарантії безпеки для України. Наразі "на столі" — гарантії "в стилі Статті 5 НАТО". Вперше таку ідею в березні висунула італійська прем’єрка Мелоні, тепер же її підхопив і сам Трамп.

Європейські лідери планують донести американському колезі, який внесок готова зробити "Коаліція охочих".

Згідно з положеннями Статті 5, напад на одного союзника по НАТО розглядається як напад на всіх. Якщо будь-яка держава-член Альянсу зазнає збройного нападу, інші союзники вважатимуть себе атакованими й зобов’язуються надати допомогу, включно з використанням збройної сили.

В українському контексті положення про колективну безпеку означатиме, що Київ матиме змогу скористатися всебічною підтримкою всіх партнерів, включаючи США, якщо знову зазнає нападу Росії. Утім, що зможе гарантувати такі серйозні зобов’язання союзників — поки що невідомо. Адже одразу на думку спадає Будапештський меморандум, який так само містив гарантії, які виявилися абсолютно недієвими, коли Росія — один з гарантів — анексувала Крим та розпочала війну на Сході України 2014 року.

Парадоксально, але Кремль знову просуває себе як гаранта безпеки для України та Європи. Путін на зустрічі з Трампом погодився на "законодавче закріплення" з боку РФ обіцянки, що вона не нападатиме на будь-яку іншу територію в Україні або деінде в Європі. Очевидно, жодної довіри до такого жесту немає.

"Сталевий дикобраз"

Українська сторона наполягає на тому, що основна майбутня гарантія безпеки — боєздатне військо. "Сталевий дикобраз", якого ніхто не зможе перетравити.

Мова про те, що жодних обмежень для Збройних сил України бути не може — чи то в плані чисельності, чи то нарощування власного потенціалу, чи то військової допомоги та співпраці з союзниками.

"Гарантії безпеки — це сильна армія, це може дати тільки Україна. Фінансування цієї армії це може дати тільки, я вважаю, Європа. Зброю для цієї армії може дати наше внутрішнє виробництво та європейське, але є дефіцитні речі, які є тільки у Сполучених Штатах Америки. Оце, я вважаю, гарантії безпеки.

Чи є troops on the ground (військова присутність), чи є такий захист, як у деяких інших держав в небі. Чи є у нас можливість мати сучасну загальну кількість систем ППО — це поки що запитання", — роз’яснював Володимир Зеленський.

Як відомо, Сполучені Штати надають значну допомогу у сфері протиповітряної оборони Ізраїлю. США розгорнули в регіоні свої системи, такі як THAAD, та допомагають збивати повітряні цілі, що запускаються по території держави. Раніше Київ неодноразово звертався до партнерів із закликом долучитися до збиття повітряних цілей над територією України, однак жодна країна не пішла на це.

Що стосується фінансового боку питання безпеки, то раніше "Телеграф" розповідав, що гроші для того, аби всі охочі країни Європи змогли наростити свої оборонні "м’язи" та водночас допомогти Україні, дійсно готовий надавати Європейський Союз. План ReArm Europe передбачає, що до 2030 року вдасться мобілізувати до 800 мільярдів євро оборонних інвестицій.

Серед іншого держави вже набрали позики на спільні оборонні закупівлі, які допоможуть покрити найнагальніші потреби ЗСУ, ймовірно, вже цього року.

Крім того, ніхто не ставить на паузу Пріоритетний список потреб України — ініціативу в рамках НАТО, за якою країни-члени блоку закуповують для України зброю, виготовлену в США.

Що стосується безпосередньої присутності іноземних військ на українській території, за даними "Телеграфу", немає конкретного плану, де й скільки закордонних армійців може бути розміщено. Тому поки що це — поза рамками обговорень.

Водночас на порядку денному залишається питання санкційного тиску на Росію. Якщо Європа готується у вересні ввести вже 19-й пакет санкції проти Москви, Дональд Трамп так і не дав "зелене світло" для нових жорстких обмежень. Натомість не виключив можливість "подумати про це через два або три тижні". Як демонструють останні події, багато чого може відбутися за такий відносно короткий термін.

Словом, зустріч у Вашингтоні 18 серпня стане або шансом для України та союзників спільно домовитися про конкретну дорожню карту до мирного врегулювання й розбудови нової архітектури безпеки, або ж — черговою кризою, наслідки якої передбачити неможливо. У Москві сьогодні уважно спостерігають за всіма сигналом із Вашингтона, намагаючись оцінити, наскільки успішним був вояж Путіна до Аляски.