Досвід Афганістану: коли багатство надр стає пасткою для держав

Багатства надр мають бути для держав благом, але іноді вони стають прокляттям, і мінерали починають формувати всю геополітику Землі, провокуючи конфлікти та війни. Коротко про – про те, що Україна та Афганістан стоять на одному щаблі у ресурсних угодах зі США, які готові допомагати у вирішенні проблем, але лише за щедрий приз – аби втерти носа Китаю.

Була республіка – і нема її

У серпні 2021 року військові сили США вийшли з Афганістану, де знаходилися останні 20 років. За рік до цього США і "Талібан", який правив в Афгані, підписали в Досі мирну угоду, яка передбачає виведення всіх американських і натовських військ з Афганістану за 14 місяців. При цьому афганський уряд у переговорах не брав участі, за що і був оголошений нелегітимним.

Вивід американських військ, що завершився 31 серпня, супроводжувався стрімким наступом "талібів". Вони захопили Кабул і змусили президента країни Ашрафа Гані втекти.

Так закінчилася Ісламська Республіка Афганістан – під постріли, звуки падіння тіл афганців, що зірвалися з шасі американських літаків, вибухи терактів і під танці бородатих чоловіків на покинутій янками військовій техніці вартістю $7 млрд.

Як і слід було очікувати, країна, швидко перейменувавшись на «Ісламський Емірат Афганістан», так закрутила гайки своїм громадянам, що вони охнути не встигли. Відразу настала гуманітарна криза – Міжнародний валютний фонд жодних справ із напівдиким « ісламським еміратом » мати не бажав. Десь на рахунках заморозилися $9,5 млрд афганських резервів. У країні почався голод, безробіття, спалахнули епідемії.

Гуманітарку роздерибанили

Донедавна найбільшим донором Афганістану були США, як це не дивно звучить, покриваючи майже половину всього міжнародного гуманітарного фінансування. Але нещодавно адміністрація президента Трампа припинила іноземну допомогу «Ісламському Емірату Афганістан». Американські чиновники разом з ооновськими раптом розгледіли, що величезні гроші йшли не на закупівлю хліба та ліків, а широким потоком – у кишені прихильників режиму. Несподівано виявилося, що надіслане продовольство йшло у військові тренувальні табори "талібів", а самі "таліби" підкупили кількох чиновників ООН і навіть вимагали від них «відкати».

Усі ці та інші факти були у доповіді Спеціального інспектора США з реконструкції Афганістану. У Мінекономіки США доповідь категорично спростували, а місії ООН в Афганістані вимагали доказів. Поки докази збираються, "таліби" продовжують морити голодом свій народ, геноцидити жіночу його частину та налагоджують дружні зв'язки з іншими близькими їм за терористичним духом країнами у європейській частині земної кулі.

Китай заповнює вакуум

З одного боку, США пішли з Афганістану, з іншого – підкидають йому на їжу. Жодних протиріч немає: для Америки Афган – дуже ласий кус, а точніше, ресурс. Великий перспективний ресурс рідкісноземельних металів, літію, міді та інших корисних копалин, за які США готові душу дияволові продати.

Власне, і з'явилися США в цій частині Азії у 2017 році не просто так: президент Ашраф Гані запропонував США доступ до мінералів заради збереження присутності американських військ, що заінтригувало Трампа (у його першій президентській каденції), який бачив у цьому компенсацію витрат на війну. Щоправда, американські компанії не бігли інвестувати в країну, де вся демократія розбивається об крихітну щілинку для очей у жіночому хіджабі та заборону відвідувати школи.

Але ж у США є конкуренти на афганські копальні – Китай, Росія та Іран. Вони-то й кинулися дружити з Афганістаном, близько його до себе не підпускаючи, щоб не забруднитись, але обіцяючи аборигенам «буси і дзеркальця» за доступ до афганських родовищ.

Китай домінує у світі з видобутку рідкісноземельних металів – близько 60-70% світового ринку. США ж побачили в Афганістані дві можливості: окупити трильйонні витрати на війну і знизити залежність від Піднебесної щодо «рідкоземів».

Виведення військ США у 2021 році широко відчинило двері для Китаю, який інвестує в мідь і літій через «Один пояс - один шлях». Американський вплив зійшов нанівець. І поки у Вашингтоні малюють схеми, як повернути авторитет серед "талібів", геологічна служба США сипле сіль на рани: за її оцінками, в Афганістані запаси корисних копалин оцінюються в $1–3 трильйони, включаючи літій і рідкісноземельні елементи (1,4 млн тонн, серед яких церій, лантан и неодім), мідь (більше 12 млн тонн на $50 млрд) та залізо (2,1 млрд тонн високоякісної руди на $336 млрд). Плюс запаси золота, кобальту та дорогоцінного каміння.

Ці ресурси є критично важливими для виробництва акумуляторів, магнітів та оборонних технологій. Також Афганістан нелегально видобуває лазурит – на $20 млн на рік. Міг би більше, але технічні можливості не дозволяють.

Китай хвилюється осторонь за своє лідерство в галузі, але не сильно: він уже уклав з "талібами" нафтогазовий контракт на $540 млн і цікавиться мідними покладами в Мес-Айнак, посилюючи вплив через інвестиції в інфраструктуру. Китай заповнює вакуум, залишений США, і навряд чи щось зможе зупинити це впровадження. Приблизно так само, як Росія намагається розповзтися Україною, захопивши побільше родовищ.

Нічого не нагадує?

У принципі, кілька мазків у цій картині ідентичні схемі: країна з ресурсами – США із погрозами-пропозиціями – домовленість. В Україні аналогічна динаміка з нашими запасами літію, титану, марганцю, графіту, урану тощо. Недарма вони так хвилюють президента США, недаремно він витрусив з України угоду щодо "рідкоземів", наступивши кілька разів на горло своїй пісні, але прописавши українські умови. Занадто великий куш маячить попереду. І це ще не всі родовища розроблені та розвідані… Може, з ними й назбираються ті $500 млрд, в які вже оцінили рідкісноземельні запаси України?

Випадки з Україною та Афганістаном показують, як природні багатства вартістю у мільярди доларів стають не лише економічним активом, а й способом конкуренції за ресурси, необхідні не лише для «зеленої енергетики» та високих технологій, а й «оборони». Два договори – афганський зі США у 2017-2020 рр. та український з ними ж у 2025-му – за змістом ідентичні: США пропонують підтримку в обмін на доступ, але конфлікти всередині країн обмежують реалізацію цих договорів.

Незважаючи на подібності, відмінності вирізняються в унікальності ситуацій: афганські ресурси більше орієнтовані на мідь і залізо, тоді як українські - на титан і марганець. В Афганістані бар'єри для західних інвестицій створює контроль "Талібана", в Україні - війна. І все це – відлуння справжнього «ресурсного прокляття» країн.