Хто вдарить першим — США, Росія чи Китай: чи можливий контроль над ядерним озброєнням

Ядерна оборона в триполярному світі буде складною і дорогою. З цієї причини Сполучені Штати, Росія і Китай досі зацікавлені в угодах з контролю над озброєннями.

Фокус переклав статтю аналітиків з безпеки Лоуренса Корба та Стівена Кімбала на порталі National Interest. У статті "Чи є ще надія на контроль над ядерним озброєнням?" ідеться про те, чим відрізняється захисна доктрина РФ, США та Китаю, і як це впливає на публічну риторику та дії політиків.

Ядерна зброя — угоди між США, РФ та Китаєм

Дія нового договору про контроль над озброєннями між Сполученими Штатами та Росією закінчується в лютому 2026 року, якщо він не буде продовжений за взаємною згодою. На загальноприйняту думку, поновлення угоди приречене на невдачу через розбіжності між Росією та США і НАТО з приводу війни в Україні. У цій статті ми хочемо навести аргументи на користь оптимістичнішого прогнозу. Угода, що замінює поточний договір "Стратегічні наступальні озброєння" (СНО) і включає три ядерні наддержави замість двох, не є неможливою, хоча і буде пов'язана з технологічними та політичними труднощами.

Майбутній режим стратегічного контролю над ядерною зброєю повинен відповідати критеріям стратегічної стабільності. Ці критерії включають стабільність стримування, стабільність у кризових ситуаціях і стабільність у гонитві озброєнь.

1. Стабільність стримування означає, що кожна з трьох ядерних наддержав (США, Росія і Китай) повинна мати достатньо великі, різноманітні і розвинені сили, щоб вижити після будь-якого можливого ядерного удару, а також завдати удару у відповідь, який завдасть непоправної шкоди нападнику.
2. Стабільність у кризових ситуаціях означає, що політики не схильні обирати превентивні заходи під час військового протистояння і повністю контролюють свої дипломатичні контакти та військові операції. Як стримування, так і стабільність у кризових ситуаціях ґрунтуються на своєчасній доступності точної розвідувальної інформації про стратегічне мислення та оперативні маневри інших держав, особливо щодо ознак можливого нападу.
3. Третій компонент, стабільність гонитви озброєнь, означає розгортання зброї та технологій, які добре зрозумілі всім сторонам і не є потенційними чинниками, здатними змінити ситуацію за рахунок вразливості інших держав. З цієї точки зору траєкторія розвитку майбутніх моделей дронів, гіперзвукової зброї, штучного інтелекту та протиракетної оборони повинна підлягати спільному регулюванню з боку великих держав.

Хто вдарить першим

У період з 2030 по 2035 рік стратегічні ядерні сили США, Росії та Китаю зберігатимуть наступні характеристики. По-перше, кожна держава продовжить розгортати тріаду сил, що включає міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) наземного базування, атомні підводні човни з балістичними ракетами (ПЧАРБ) і бомбардувальники дальнього радіуса дії.

По-друге, переважний вибір пускових установок відрізнятиметься. Росія і Китай приділятимуть більше уваги МБР порівняно з ПЧАРБ і бомбардувальникам. Навпаки, США віддаватимуть перевагу ПЧАРБ і бомбардувальникам, зберігаючи при цьому модернізовану частину тріади, представлену МБР.

По-третє, Росія або Китай більшою мірою, ніж США, покладаються на "запуск за попередженням" (Launch on warning, LOW), через відмінності в структурі їхніх сил і стратегічних доктринах. Наприклад, у деяких звітах США висловлюється занепокоєння тим, що Китай працює над впровадженням концепції "запуску за попередженням", яка називається "контрудар за раннього попередження", при якій раннє попередження про ракетний удар призводить до контрудару до вибуху перших ракет нападника.

З іншого боку, Китай може сприймати цей варіант LOW як такий, що відповідає його декларативній політиці "незастосування першим", тобто як форму відплати після достовірного попередження про напад. Поза сумнівом, Росія і США також збережуть за собою цей варіант для попереджувального удару в крайньому разі, за умови, що попередження про напад є однозначним. Деякі американські аналітики проводять розмежування між "запуском за попередженням" і "запуском під ударом" (Launch under attack, LUA): LUA вимагає переконливіших доказів, ніж LOW. Однак жоден з цих підходів не передбачає "перечікування атаки" (ROA) з подальшим завданням удару відплати.

Ядерне протистояння чи ядерне стримування

Іронія триполярного стратегічного ядерного протистояння в порівнянні з двополярною ситуацією стримування часів холодної війни полягає в тому, що в першому випадку складність розвідки значно вища. Держава "А", яка розглядає можливість нападу на державу "Б", повинна враховувати не тільки наміри і можливості держави "Б", але і наміри і можливості держави "С", а також їхню взаємодію.

Ця проблема має дві сторони: (1) як поведеться держава "С" під час кризи між "А" і "Б"; і (2) якщо стримування не спрацює і між "А" і "Б" почнеться війна, що зробить держава "С"? Чи може Росія, наприклад, припустити, що ядерний удар по США спонукає Китай одночасно або через деякий час вступити в конфлікт із США?

З боку Росії було б нерозумно робити таке припущення. Китай може дипломатично підтримати Росію під час кризи з США. Проте це не означає, що Китай неодмінно вступить у ядерну війну, з огляду на неминучі ризики такого кроку. З іншого боку, обережні американські стратеги будуть змушені припустити, що Китай вступить у конфлікт, щоб мінімізувати свою величезну вразливість після нападу. Важливо і те, наскільки далеко обидві сторони конфлікту просунулися сходами ескалації від першого застосування тактичної або низькорівневої стратегічної зброї до першого удару стратегічних ядерних сил.

Який вплив матиме розгортання систем оборони на стримування або стабільність кризи у світі зі збільшеною кількістю ядерних наддержав? Це питання є особливо важливим з огляду на намір адміністрації Трампа розробити і розгорнути комплексну систему протиракетної оборони "Золотий купол", включаючи технології перехоплення в космосі.

В цілому, стратегічна протиракетна оборона повинна бути досконалою або майже досконалою, щоб запобігти неприйнятному рівню ядерного відплати або, що ще складніше, не допустити першого ядерного удару. Це справедливо навіть за умови узгоджених тристоронніх обмежень на розгортання наступальних стратегічних ядерних сил.

За відсутності узгоджених обмежень на наступальні системи доставки та розгортання боєголовок, протиракетна оборона буде змушена нескінченно гнатися за дедалі більш досконалими та вдосконаленими наступальними засобами. Чи може якась із ядерних наддержав в межах існуючих і потенційних бюджетних обмежень і внутрішніх політичних проблем витримати нескінченну гонитву озброєнь? Згідно з прогнозами Бюджетного управління Конгресу США, витрати на ядерні сили США з 2025 по 2034 рік, як зазначено в бюджетних запитах Міністерства оборони та Міністерства енергетики на 2025 рік, складуть в цілому 946 мільярдів доларів. Це майже трильйон доларів — величезна сума навіть для наддержави.

Яке майбутнє ядерних сил

Стратегічний контроль над ядерною зброєю між трьома ядерними наддержавами можливий, але він стає дедалі складнішим і більш комплексним. Три ядерні наддержави будуть розміщувати зброю на суші і, ймовірно, в космосі. Тим часом увага військових планувальників буде прикута до точних систем великої дальності, включаючи ударні БПЛА для ведення бойових дій в повітрі, на суші і в морі.

Крім того, США, Росія і Китай можуть дійти висновку, що створення додаткових рівнів стратегічних ядерних сил, що виходять за межі мінімуму, необхідного для стримування, стане марною тратою ресурсів у порівнянні з диверсифікацією на користь низькорівневої стратегічної або тактичної ядерної зброї та високотехнологічних конвенційних збройних сил.

Про авторів

Стівен Дж. Кімбала — заслужений професор політології в Університеті штату Пенсильванія в Брендівайн і автор численних книг і статей з міжнародної безпеки, оборонної політики, ядерної зброї та контролю над озброєннями, розвідки та інших галузей. Він закінчив Університет штату Пенсильванія, здобувши ступінь бакалавра журналістики в 1965 році. У 1967 році він здобув ступінь магістра, а в 1969 році — доктора політології в Університеті Вісконсін-Медісон. Член редколегій професійних журналів, консультував безліч урядових агентств США та оборонних підрядників, а також часто цитується в ЗМІ з питань національної безпеки.

Лоуренс Дж. Корб — доктор наук, капітан ВМС у відставці. Обіймав посади в сфері національної безпеки в декількох аналітичних центрах і працював у Пентагоні за адміністрації Рейгана. Він був старшим науковим співробітником Центру американського прогресу, директором з досліджень у сфері національної безпеки в Раді з міжнародних відносин та обіймав посаду помічника міністра оборони з 1981 по 1985 рік.