Нові байки про гарантії безпеки: як Україні не наступити на старі граблі

Спецпосланець президента США Стів Віткофф заявив, що США згодні надати Україні "надійні гарантії безпеки", подібні до тих, про які йдеться у 5 статті Статуту НАТО, і Путін начебто не заперечує. Звісно, все це звучить цікаво і начебто перспективно, бо Сполучені Штати готові захищати Україну аж до застосування військової сили.

Втім, не все так просто, є певні нюанси.

По-перше, не відомо, що можуть являти собою гарантії безпеки для України, подібні до прописаних у 5 статті Статуту НАТО. Адже у легендарній 5 статті йдеться про те, що у випадку агресії проти одного з членів Альянсу інші держави-члени зобов’язуються провести консультації щодо можливості надання допомоги. Наголошую, в статутних документах НАТО ніде не вказано, що у випадку агресії проти когось із членів Альянсу у війну негайно вступлять інші члени. Це важливий нюанс.

По-друге, 5 стаття Статуту НАТО застосовувалася на практиці лише в 2001 році після терактів у США. Саме тоді була задіяна ця стаття, і саме тоді розпочалися бойові дії на Близькому Сході. Тоді НАТО підтримало всі претензії США, але участь держав-членів НАТО у війні далеко не завжди зводилася до військової. Тобто відповідь на агресію необов’язково є вступом у війну – допомога може бути іншою.

По-третє, формулювання славнозвісного Будапештського меморандуму не надто відрізняються від формулювань 5 статті Статуту НАТО. У меморандумі теж зазначається, що у випадку агресії проти України країни-підписанти проводять консультації щодо можливої відповіді. Показово, що ці консультації так жодного разу не відбулися, хоча Україна ініціювала їх іще у 2014 році. Чому? Тому що Росія відмовилася від проведення цих консультацій і участі в них. Відповідно, є ризик, що всі ці "гарантії безпеки за зразком 5 статті Статуту НАТО" будуть прописані близько до тексту Будапештського меморандуму і ні до чого не зобов’язуватимуть підписантів.

Росія начебто не заперечує проти надання таких гарантій Сполученими Штатами і країнами Європи Україні. Ба більше, Путін сказав, що серед цих гарантів може бути і Китай. Це повертає нас до стамбульських переговорів 2022 року – саме тоді з’явилася ідея про надання Україні гарантій безпеки, подібних до тих, що прописані в статутних документах НАТО, але одразу постало питання щодо гарантів. Тоді Росія серед інших пропонувала включити до гарантів Білорусь. Головна ідея полягала в тому, що кожна з країн-гарантів могла заблокувати будь-які рішення щодо забезпечення безпеки України. По суті, це було б повторенням Будапештського меморандуму.

Я не стверджую, що і цього разу буде щось ідентичне, але загальний хід думок зрозумілий. Тож ризики для нас справді є, але ми не знаємо, що саме обговорювати зараз, бо поки що немає ні угод, ні жодних інших документів, а є лише слова Віткоффа.

Реальною гарантією безпеки для України могло би бути розміщення на нашій території іноземних військових контингентів. На це натякав Зеленський, про це говорив і президент Фінляндії Александр Стубб. Зокрема, фінський лідер зазначав, що потрібно готуватися до тривалого розміщення військового контингенту країн-гарантів на території України. Тобто йдеться про щось подібне до гарантій безпеки для Південної Кореї, де, як відомо розміщений, військовий контингент США, і це є однією з найбільш вагомих гарантій безпеки.

Таким чином, щоб не отримати черговий Будапештський меморандум, в Україні має бути розміщений іноземний військовий контингент західних держав, бо саме це буде найбільш надійною гарантією безпеки для нас. Тож гарантії безпеки, подібні до тих, що прописані в 5 статті Статуту НАТО, є перспективною ідеєю, яка може бути корисною для України, але все одно лишається ризик того, що це стане певною пасткою для нас. Та поки що немає ні домовленостей, ні документів, тож складно щось аналізувати і прогнозувати.

Наголошую, реальною гарантією того, що війна Росії проти України не відновиться найближчим часом, може бути лише присутність західних військових контингентів на території України. Якщо цього не буде, нові гарантії безпеки будуть черговим "Мінськом", "Будапештом" або "Стамбулом", тобто просто тактичною грою Росії.

Петро Олещук, політолог, викладач КНУ ім. Шевченка, спеціально для Главреда