"Найстійкіші люди живуть поруч із війною": відверте інтерв'ю з фотокореспондентом "Телеграфу"

Фотокореспондент "Телеграфу" Ян Доброносов нещодавно поділився своїм досвідом роботи в гарячих точках України. Він розповів, як випадкові кадри стають історичними та чому фотографія війни — це не лише робота, а й емоційне навантаження.

Про це він розповів в інтерв'ю "Time of Readiness". Наша редакція створила збірку цікавих моментів.

Кожне фото несе історію

Як приклад чоловік навів ситуацію, як у Святошинському районі Києва він сфотографував жінку, яка несла чоботи. На наступний день з'ясувалося, що в неї загинуло двоє дітей. Подібні кадри миттєво набувають глибокого сенсу та значення, адже вони фіксують життя людей у критичні моменти.

На вокзалах у Краматорську Донецької області та інших місцях він фіксує щирі емоції людей, які часто стають драматично важливими частинами історії.

Відчуття після зйомок

Після виснажливої роботи Ян порівнює стан із жорстким похміллям:

Виснаження пов'язане з тим, що після інтенсивного адреналіну приходить спад енергії — фізичне та емоційне виснаження.

Робота як точна наука

Фотокореспондент порівнює фотографію з математикою:

Це дозволяє йому залишатися сконцентрованим навіть у хаосі подій.

Емоції приходять пізніше, коли фотограф повертається додому й починає розбирати кадри. Наприклад, розбитий будинок із залишками кухні в Дніпрі змушує уявляти собі життя людей, що там жили.

Етика в фотографії війни

Доброносов зазначає, що інколи фотографів звинувачують у неетичності. Він підкреслює: фотографія — найшвидший спосіб донести правду світу. Ян Доброносов навів приклад із сирійським містом Алеппо. Він сам там ніколи не був, як і більшість українців. Але попри це, у нього в голові міцно закарбувалося уявлення про жахи війни в Халебі (Алеппо) — і саме завдяки кадрам, які бачив у медіа.

Спікер додає, що фотографія здатна "найшвидше дістатися до якихось нейро-мозкових кінцівок" людини, передати емоції та реальність війни.

Межі власної етики він пояснює так: "Не буду знімати військові частини, не буду знімати особисте, якщо попросять… А так більше не немає таких меж. Багато меж є на рівні "не треба викладати", бо з часом буде можна через роки".

Де найстійкіші люди

Ян зізнається, що не уявляє себе десь у Німеччині на дивані, спокійно дивлячись новини з України — відчував би, що зраджує самому собі. Водночас він наголошує: серед усіх зроблених ним світлин важко виокремити одну, яка б уособлювала стійкість. Таких кадрів багато, вони активно обговорюються в соцмережах, але жоден не можна назвати "головним символом".

Працюючи по всій лінії фронту, зокрема в Харківській та Донецькій областях, чоловік також відзначає неймовірну стійкість цивільного населення.

Але особливе враження справляють ті, хто залишився в прифронтових містах і селах, попри постійну небезпеку. Ці люди не лише тримаються, а й примудряються будувати плани на найближчі роки.

Мрії та перемога в кадрі

Однією з його нереалізованих фантазій було зробити незвичайний знімок у Бахмуті. Там він побачив двох військових Сил спеціальних операцій, які грали в шахи.

Ця сцена нагадала йому відому фотосесію Лео Мессі та Кріштіану Роналду перед чемпіонатом світу, де футболісти теж сиділи за шахівницею.

"Було б неймовірно сфотографувати їх учотирьох", — додає Доброносов. І зробити він хоче це не заради сенсації, а заради символу. Втім, як розповідає фотокореспондент, ймовірно, це буде неможливо.

Окрім того, Яна часто питають, яке фото він хотів би зробити в день перемоги. Чоловік відповідає чесно: він не уявляє одного кадру, який міг би вмістити все значення цієї події. Перемога для нього — не одна картинка, а тисячі моментів.

Після перемоги фотограф планує повернутися до цивільних, комерційних зйомок, простих і радісних речей.