Убедить Трампа, заставить Путина. Что услышал Зеленский в Белом доме и чего ждать дальше

Переговори про Україну у Білому домі завершилися, світові лідери роз'їхалися додому – але ця зустріч не поставила крапку в історії.

Скоріше, розпочалася нова глава у боротьбі за мир.

Бо зустріч Зеленського, Трампа, лідерів НАТО, Єврокомісії та європейських держав, а також їхній "віртуальний" обмін сигналами з кремлівським лідером Путіним, продемонстрували, що розклад сил дійсно змінився.

Головний результат – це офіційно оголошена домовленість про прямі переговори лідерів України та Росії, які мали би відбутися вже у найближчі тижні.

Узгоджений та оголошений також формат цих переговорів.

Спершу Зеленський і Путін віч-на-віч, без свідків, повинні домовитися про найбільш чутливі речі, включаючи "територіальні питання".

Потім до них повинен долучитися президент США Дональд Трамп для більш глобальної домовленості.

Путін вже дав згоду на такий формат (а за деякими даними – сам його ініціював).

І насамкінець – можливий ще один раунд, за участю європейських держав, щоб узгодити гарантії безпеки для повоєнної України.

Чому йдеться про те, що ця зустріч мала би відбутися скоро?.

Бо наразі немає підстав вважати, що Путін виконає свою обіцянку.

Стратегія Кремля – затягнути підготовку якомога довше і "бажати зустрічі" лише на словах.

Стратегія європейців – не лише переконати Трампа у тому, що Путін його дурить, а змусити його запровадити проти РФ нові санкції.

Бо президент США не хоче цього робити.

Ключова суперечка стосується припинення бойових дій з російського боку.

Раніше Трамп вимагав цього, але минулого тижня пішов на поступки Путіну і зняв цю вимогу на адресу Росії.

Але вона ще може повернутися.

Про те, як тривають мирні переговори та хто підтримує Україну – у поясненнях "Європейської правди" за підсумками переговорів у Білому домі.

Також ми опублікували відеоблог для тих, хто віддає перевагу мультимедіа-формату.

Європа проти Трампа проти Путіна.

У понеділок 18 серпня, попри сезон відпусток у Європі, до столиці США попрямували відразу кілька делегацій з лідерами на чолі.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн і генсек НАТО Марк Рютте; очільники урядів Німеччини, Британії та Італії – Фрідріх Мерц, Кір Стармер та Джорджа Мелоні; президенти Франції та Фінляндії Емманюель Макрон та Александр Стубб – усі разом мали долучитися до переговорів Зеленського і Трампа про параметри миру.

Втім, їхня задача-мінімум, як стверджують джерела західних ЗМІ, була зовсім не амбітною.

Європейські лідери прагнули не допустити нової сварки в Овальному кабінеті між президентами України і США.

А ще – зрозуміти, якою ж насправді є позиція Дональда Трампа після урочистого прийому, який він влаштував на Алясці для Владіміра Путіна.

Втім, насправді Трамп і сам був зацікавлений уникнути сварки.

Правда" вже розповідала, як він після Аляски опинився під шквалом критики всередині США (детально читайте у статті "Трамп під тиском").

На цьому тлі новий публічний конфлікт із Зеленським був не в інтересах Трампа.

Однак "проукраїнським" лідер США від того не став.

По суті, у Вашингтоні було три сторони переговорів.

У кожної – свої задачі, своя мета.

Перша сторона – це Україна та усі європейські учасники.

На переговорах у Білому домі усі, від генсека НАТО до президента Фінляндії, діяли спільно та відстоювали українську позицію.

Говорили Трампу про необхідність негайного припинення вогню.

Виступали за гарантії безпеки.

І найголовніше – наполягали на тому, що думка України має визначальне значення.

Бо для європейців важливо досягти стійкого миру на континенті.

Сильна Україна, яка не вважає, що партнери її "кинули" – є серед передумов цього.

Друга сторона – це президент США.

Для Дональда Трампа збереження України, а тим більше її процвітання, не є самодостатньою метою.

Він не приховує, що його мета – отримати Нобелівську премію миру.

Решта задач – як-от перемир'я, завершення війни, збереження життів українців або росіян (на останньому Трамп часто наголошує публічно) – це не мета, а засіб її досягнення.

Через це достатні для Трампа "умови миру" далеко не завжди збігаються з українським баченням.

До того ж президент США має також другу мету – відновити бізнес з Росією.

Це у його матриці мало би бути наслідком миру, однак це також дещо обмежує прийнятні для нього варіанти.

Третя сторона – це Путін, з яким Трамп тримав зв'язок телефоном.

Задачі Путіна незмінні.

Після переговорів у Білому дому їх доволі точно описав Стубб.

"Стратегічні цілі Путіна: він хоче, щоб Росію сприймали як наддержаву, він прагне розколоти Захід і хоче заперечити суверенітет України", – заявив він.

Мирна угода, а тим більше стабільний мир в Україні у тому вигляді, як його прагне Київ та європейські партнери – принципово суперечать задачам російського правителя.

А от із пріоритетами Трампа точок дотику набагато більше.

Таким є фон переговорів, що відбулися у Білому дому.

Переговорів, на яких доводиться узгоджувати взагалі не сумісні позиції.

Що пішло не так.

За присутності журналістів Зеленський та інші європейські лідери один за одним робили Трампу компліменти, розповідаючи, як цінують його допомогу і як добре, що США – на українському боці.

Утім, є серйозні підстави для сумніву у щирості їхніх заяв.

Позиція Трампа щодо російської війни проти України неодноразово змінювалася за час його роботи на посаді президента, і найсвіжіша зміна йде всупереч українським та європейським інтересам.

Йдеться про питання припинення вогню з російського боку.

Тривалий час США наполягали на тому, що України та РФ мають зупинити збройне протистояння.

Спершу Київ виступав проти перемир'я без виконання Росією додаткових умов; утім, ще навесні українська влада була змушена на це погодитися.

Відтоді єдиною перепоною для перемир'я є небажання з боку Росії.

Ще у день переговорів на Алясці Трамп називав припинення вогню категоричною вимогою.

Але після його розмови з Путіним позиція президента США змінилася на протилежну.

Відтоді президент США наполягає, що домовлятися про припинення вогню нема потреби, тож він не висуватиме росіянам такої вимоги.

Це стало головною розбіжністю на зустрічі у Білому домі.

Володимир Зеленський, а також лідери Німеччини та Франції звернулися до Трампа за присутності журналістів, намагаючись переконати його повернути вимогу про перемир'я.

При цьому і Мерц, і Макрон наголосили, що це – спільна європейська позиція.

"Ми всі хочемо побачити перемир'я; найпізніше – вже з наступної зустрічі (з Путіним).

Я не уявляю, щоб наступна зустріч відбулася без припинення вогню", – заявив, зокрема, канцлер Фрідріх Мерц.

Утім, Трамп, навіть попри спільний тиск, відмовився повертатися до цієї вимоги.

Пояснення, які навів Трамп, були очевидно неправдивими.

Він запевнив, що це більш ефективна тактика, і що він "завжди домовлявся про мир без припинення вогню" – і навів приклад нещодавньої азербайджансько-вірменської мирної домовленості, де він виступив посередником.

Втім, це є неправдою: у цьому конфлікті вже кілька років як завершилася гаряча фаза і навіть є документально оформлене перемир'я.

Утім, виправити президента США ніхто з присутніх не зважився.

Принаймні, публічно.

Причина, з якої Трамп після зустрічі з Путіним пристав до цієї позиції, є очевидною.

І вона, звісно ж, не пов'язана зі стратегією досягнення миру.

Під час зустрічі на Алясці лідер РФ категорично відмовився припиняти бойові дії в Україні.

Через це Трамп опинився перед потребою запровадити проти Росії обіцяні ним енергетичні санкції, щоби змусити Путіна до цього кроку.

Однак президент США, який має на меті відновлення бізнесу з Москвою, не має бажання загострювати санкційний тиск.

Звідси – намагання за будь-яку ціну пояснити свою відмову, навіть якщо неправдивість його пояснень усім очевидна.

Питання припинення вогню стало основною розбіжністю між Європою і США.

Формально – боротьба ще триває.

Зокрема, Берлін і далі наполягає на цьому кроці.

Однак на переговорах у Білому домі Зеленський та його соратники були змушені поступитися.

Президент України пояснив, що погодився вести переговори з РФ без передумови, щоб не давати росіянам козирі для зустрічних вимог.

Але чи допоможе ця поступливість витягнути Путіна за стіл переговорів?.

Причини, щоби відмовитися.

Офіційні заяви після переговорів у Вашингтоні сповнені оптимізму.

Александр Стубб, наприклад, запевнив, що у мирному процесі вдалося досягти прогресу, якого не було кілька років.

А Трамп офіційно повідомив, що починає підготовку зустрічі Зеленського з Путіним.

Переговори, за його словами, пройдуть у два етапи – спершу у двосторонньому форматі (Зеленський-Путін), потім, якщо розмова буде успішною, до них долучиться Трамп.

Ідея про двосторонню зустріч віч-на-віч, до слова, є новою.

Принаймні, публічно.

Досі підкреслювалося, що йдеться лише про переговори з агресором за присутності свідка, президента США.

Ця пропозиція з'явилася лише під час зустрічі у Білому домі – коли Трамп призупинив переговори з європейцями і вийшов, щоб зателефонувати Путіну і розповісти йому про досягнуті домовленості.

Хто саме запропонував таку зміну? Щодо цього свідчення учасників переговорів різняться.

Є повідомлення, що це була ідея Кремля; є – що це пропонував Трамп.

Утім, є також інформація, що це була ініціатива української сторони.

Варто зауважити, що Зеленський не лише підтримав таку зміну, а й заявив, що розмова з Путіним віч-на-віч необхідна для переговорів з найбільш критичного питання, щодо територій.

Утім, формат зустрічі з Путіним є другорядним у порівнянні з питанням про те, чи відбудеться зустріч взагалі.

Є всі підстави вважати, що Путін її уникатиме.

Глава російського МЗС Лавров вже заявив, що не варто чекати швидкої зустрічі, і що шлях до переговорів лідерів лежить через тривалу підготовку, яка ще не розпочиналася.

Європейські переговірники також реалістичні в оцінках намірів Росії.

"Не думаю, що Путін зараз хоче миру", – пояснив, зокрема, президент Макрон.

Та попри свій скепсис, лідери роблять усе можливе, щоби підготуватися до можливої згоди Кремля.

Обговорюється навіть місце переговорів, і це заслуговує на окрему увагу.

США нібито виступають за зустріч на території Угорщини, а Макрон пропонує Швейцарію.

Утім, обидва ці варіанти несуть приховану небезпеку.

І Берн, і Будапешт є сторонами Римського статуту, тож юридично вони будуть зобов'язані арештувати Путіна, щойно той ступить на їхню землю.

До того ж обидві держави розташовані всередині континенту, і їхні європейські сусіди також будуть змушені надати свій повітряний простір для прольоту путінського борту – знаючи, що на ньому перебуває особа, розшукувана за підозрою у найважчих міжнародних злочинах.

До слова, Швейцарія вже заявила про готовність не виконувати ордер МКС за такої нагоди.

У згоді уряду Орбана на це також немає сумніву.

Та можливо, це і є ідеєю та причиною такої пропозиції місця зустрічі – використати ці переговори, щоби підірвати ефективність міжнародного кримінального правосуддя? На це питання немає впевненої відповіді.

Утім, варто повторитися, наразі головний предмет сумнівів – це те, чи готовий Путін у принципі, за будь-якого місця зустрічі та за будь-яких умов, йти на змістовні переговори про завершення війни.

Європейські учасники переговорів у Білому дому сходяться на думці, що відповідь – ні.

І не буде готовий, доки його не змусити.

Тож зараз один з ключових пріоритетів європейців – створити такі політичні умови, за яких Трамп погодиться на спільне запровадження нових санкцій проти Росії.

Саме над цією задачею доведеться працювати союзникам України.

З надією, але без певності, що вони зможуть досягти у цьому успіху.

Автор: Сергій Сидоренко,.

редактор "Європейської правди".