"Виявити і знищити": як іноземні легіонери працюють на передовій

Серед сотень гектарів лісів і полів фронтової Харківщини, під постійні удари КАБів, дронів та важкої артилерії, ворог продовжує своє щоденне намагання йти вперед. Прорватися штурмом, промчати мотоциклами, багі чи бронемашинами, просочитися ДРГ. Між російськими окупантами та мирними містами – війни наших Збройних Сил. Тут, поряд із побратимами з 92 Окремої штурмової бригади імені Івана Сірка, тримають оборону українські та іноземні добровольці з Інтернаціонального легіону оборони України.

У сірій зоні, що моментами сягає 40 кілометрів у ширину, не достатньо просто дивитися в сектор, адже окупант може з'явитися звідусіль. Підрозділ безпілотних літальних авіаційних комплексів працює в радіусі досяжності безлічі рашистських засобів уражень, розуміючи, що окупанти, у разі встановлення місця запуску безпілотників, не пожаліють ані бомби, ані снарядів, не кажучи вже про симетричну відповідь. 

У хлопців із різних країн світу різні долі, вони пройшли через важкі бої у складі піхотних підрозділів, комп’ютери з них повернулися до строю після поранень. Ці люди прекрасно розуміють, що таке “очі” для піхоти, як важливо передати інформацію досить і наскільки цінно вступити у бій та знищити виявлену загрозу самостійно. Чітко, точно, планомірно, без зайвих емоцій, доводячи справу до кінця, попри щохвилинний смертельний ризик.

«Дом» - офіцер 3 Інтернаціонального легіону оборони України. Він - командир Підрозділу безпілотних авіаційних комплексів. Очолює команду вже близькому року. Разом із сержантом Андрієм на позивний Борсук легіонери показують нам позицію пілотів дронів-розвідників .

Бойовий шлях “Дома” розпочався ще 2015-го в добровольчому підрозділі Карпатської Січ. З того часу офіцер воював у піхоті, був командиром розвідгрупи. З початком повномасштабного вторгнення повернулась у свою 93- ту механізовану бригаду, з якою фактично воював по всій Харківщині: оборона міст Харків, Ізюм, Соледар, Бахмут. Після другого поранення “Дом” знову повернувся на службу, тепер - в Легіон.

“Іноземці – це особлива історія , – поділитися досвідом командир. – Вони сприймають слова, думки, події з огляду на свій досвід і світогляд. Це необхідно розуміти. Коли в одному підрозділі можуть бути представники 10–15 різних країн і з різних континентів – звести все в одну систему, щоб люди працювали як єдиний організм, – доволі складне завдання. Дуже багато з них проходили військову службу в своїх країнах, в інших військових формуваннях. Можна повчитися і в них. Їхній досвід організації бойових дій корисний. Чи абсолютно релевантний? Ні. Тому що весь світ відстає від нас у розумінні сучасної війни”.

Сержант “Борсук” не так давно носить піксель, але екстремальне водіння небезпечною фронтовою дорогою у його виконанні яскраво виражено, що це заняття зовсім не нове для легіонера.

“Андрій, перш ніж приєднатися до війська, роками допомагав нам як волонтер , – пояснює “Дом” . – Іноді вантажі завозив туди, куди багато військових не завжди могли доїхати.

Пікап хлопців виглядає наче монстр, спеціально підготовлений для ралі бездоріжжям. Перші ж кілометри демонструють, що недешеве переобладнання проводили зовсім не для краси. Воїни не приховують: навіть така підвіска погано виробляє фронтові реалії, потребує постійного догляду та частого ремонту, на жаль, далеко не дешевого. Але в даних умовах – це питання життя і смерті.

“Специфіка їзди сучасною прифронтовою зоною дуже багато в чому опирається на слух і на знання місцевості , – пояснює Андрій. Як було озвучено, здається, одним із ізраїльських генералів, сьогодні можна умовно сіру зону розтягнути майже до 40 кілометрів. Тобто в дві сторони – за можливістю засобів ураження 20 кілометрів – наших, 20 – їхніх. З окремої вразливості настільки дешеві і високоточні, що цей справжній сіряк став більшим ніж раніше. І це під час руху фронтовими дорогами потрібно виконувати. Особливості місцевості, досвід, специфіку роботи ворога необхідно розуміти і знати, де ти повинен дати газ, де – сховатися за склад, а - де можеш повністю спокійно переміщатися.

“Дом” не приховує гордості за своїх хлопців:

“Коли людина дійсно хоче чогось, має мет у , розуміння, як її досягти, бажає вчитися і бажає змінити , – це і є запорукою успіху. Нам в далося організувати цей процес, замкнути цей цикл, виконати завдання. І як командир я, напевно, відчуваю гордість та повагу до людей, що вони, мій підрозділ, це зуміли.

Офіцер не плекає ілюзій щодо швидкого чи легкого завершення бойових дій. Він давно налаштовував себе та свою команду на важку і тривалу бойову роботу:

“Кожного разу, коли був уражений і знищений ворожий об’єкт, танк, бойова броньована машина чи ще щось, ти розумієш, що оця ціль, вона вже не становитиме загрозу. Планомірне зменшення сил ворога і є нашим основним завданням. Ще десь 22-го році я зрозумів, що не можна сприймати війну як спринт. Це має бути постійна методична робота. Тому я стараюсь підходити до цього питання беземоційно. У нас є завдання, у нас є робота, нам потрібно її виконувати на своєму місці”.

На самій позиції робота кипить: радіопереговори, дії операторів, короткі команди, технічні звуки найрізноманітнішої апаратури, і , звісно, вибухи ворожих прильотів на відстані, яку нам важко застосувати, куди ж без них.

Легіонер із позивним «Фродо» в силу своєї спеціальності веде досить відсторонений спосіб життя. Він не часто зустрічається побратимів з іншими підрозділами, але добре розуміє відповідальність своєї роботи, тому викладається на повну:

“На сьогоднішній день зміниш важливість ролі – побачити з повітря. Та ж сама піхота, можливо, трохи краще себе почуває, коли розуміє, що хоча б хто за ними спостерігає і бачить спокійно. Є ризики й загрози, пов'язані з логістикою, складнощі під час польотів. Буває, мозок втомиться використовувати і намагаєшся витрачати енергію передусім, щоб фокусувати погляд. Коли знаходишся на різних позиціях – рельєф все ж таки відрізняє одну самої позицію і одну точку розвідки. Це носить свої корективи і змінюється радіогоризонт. Тому іноді навіть навмання доводиться шукати способи так, щоб долетіти, десь перелетіти, десь повернутися, щоб знайти якусь стабільність у польоті”.

Про незламність і патріотизм легко говорити з пафосом у глибокому тилу. Інтерв'ю відбувається на позиції, тому Фродо не приховує, що, як і кожен солдат, хоче йому миру . Але в жодному разі не такого, щоб очікувати через певний час ще більшого напливу ворога:

“Щоб наша країна оговталась і розвивалася в усіх напрямках. У культурній, технологічній, соціальній сферах. І, звичайно, економічній, оскільки вона впливає на всі інші”.

Фродо найбільше цінує у своїх побратимах взаєморозуміння, витримку, холоднокровність, вміння не піддаватися паніці та не поширювати її за будь-які властивості:

“Це дуже важливо в деяких випадках. Сам почуваєшся спокійніше, коли такі люди поруч. Ми все одне одного розуміємо, навіть не дивлячись на те, що у мене не ідеальне володіння іноземними мовами. Психологічна підтримка під ворожими прильотами – це не те, що закладено природою. Вона набувається з досвідом. Стосовно хлопців, з якими ми разом тут , – до них завжди можна звернутися за допомогою у питаннях з електротехнікою чи будь-яких інших”.

Bugs з Ірландії. У Легіон і з липня минулого року. Він закінчив магістратуру та мав намір вступити в докторантуру, але, зрештою, вирішив приєднатися до Збройних сил України:

“Я служив у Французькому іноземному легіоні, був піхотинцем. Вирішив, що можна використовувати ці навички в бою”.

Легіонер ,попри свої наукові здобутки і серйозний бойовий досвід, надзвичайно скромна людина з яскравим почуттям гумору. Його позивний, запозичений у фільмі з відомого мультфільму, приховує глибокий розум та грізний характер. Захищаючи Україну, Bugs виконавець шість у складі піхотних підрозділів, двічі був поранений ворожими дронами, але сам не вважаю, що щось надзвичайне:

“То всі просто сиділи на позиціях. Але, знаєте, люди вважають це нормальним, бо зараз лінія фронту дуже розтягнута. Подивіться на сіру зону: через загрозу дронів вона в деяких місцях, мабуть, має ширину до сорока кілометрів. Тож ви намагаєтеся захистити цю лінію, і без піхоти на передовій неможливо утримати все це тут, з генераторами, Starlink, усіма іншими. Було добре. Мені подобалося. Але було і важко”.

Чоловік зауважує, що характер війни змінив роботу як пі хоті, так і дронів. Тепер  недостатньо просто дивитися в сектор. Оператори БПЛА викликані відстежують значно більші території. Виявивши ворога , вони вступають у бій. Якщо з якихось причин не можна це зробити – надати представникам піхотних підрозділів інформацію для знищення окупантів.

Під час інтерв'ю час від десь осторонь чути вибухи. Після одного з них запитуємо, як вдається охорона справного і доброго гумору для таких особливостей.

“Не розумію питання: це, брате, як відпустка, – змінюється воїн. – Знаєш, коли тебе фігають FPV-дрони 152-міліметрової артилерії , міні і стрілецька зброя – після такого це, що тут ми зараз чуємо, дідько, як відпустка”.

Маючи досвід служби в різних країнах, чоловік давно сформував свій погляд на військо:

“Мені подобається бути солдатом, але я ненавиджу армію. Я ненавиджу структуру, політику, всі ці дрібні дурниці, що там відбуваються. Людям потрібно бути на передовій. Їм просто треба підняти свої дупи, вийти сюди, братися до роботи, копати, якщо треба. Немає людей, які занадто хороші, щоб це робити. Треба просто приборкати своє і братися до справи. Мені подобається, бо я люблю працювати, а роботи тут багато. Це тримає мене зайнятим”.

На завершення жартома запитуємо, кого більше ненавидить Bags – ворогів чи комарів?

“О, бляха, брате, однозначно росіян, однозначно росіян. Але, знаєш, комарі тут не такі у же й погані. Останнє місце, де ми копали, було жахливе, а тут добре …”.

Олександр – українець. Він повернувся на також передову після поранення і контузії. Загалом на фронті понад рік. У цивільному житті був журналістом, але вирішив, що, закликаючи інших підтримувати Збройні Сили, – має і сам одягнути піксель, захистити своє кохання та родину власноручно. Враховуючи медійний досвід, саме Олександру побратими довірили звернутися до редакції з оголошеннями про збір:

“Разом із Фундацією інтернаціональних легіонів проводимо збір 100 тисяч гривень на ремонт розвідувальних дронів багаторазового використання. Ремонт багатьох дронів коштує, як один новий. Це дуже важливо використовувати ці дрони і надати, і робити нашу роботу ефективніше: з знаходити ворога, знищувати його, знищувати техніку і проводити реконструювання”.

Уже традиційно для підрозділів Сил оборони України хлопці підготували подарунки для тих, хто їх підтримує:

“Прошу вас долучатися до збору і в якості заохочувального призу у нас є три місця на тактичну вогневу підготовку з найкращими інструкторами нашого батальйону. На цих заняттях ви освоїте штурмову гвинтівку і тактичний дробовик, а остаточно вам у цього наставника, який навчають нас самих. Кожні 200 гривень дають вам шанс грати цю путівку в тактичне навчання. Дякую всім за підтримку. Слава Україна!”.

Хоч роботу операторів BPLA і менш небезпечною, аніж у піхоти, – це все дуже умовно. Виїзд з позиції, як і захід туди, кожному разу – складна логістична операція. Патрони в патронниках, переміщення за правилами, спостерігають усіх. Моментами необхідно триматися, щоби не травмуватися навіть у салоні позашляховика, коли “Борсук” робиться різкий, та необхідний, маневр у місцях, які потрібно проходити так, “наче тебе там ніколи і не було”. “Приходи” на різних відстанях нагадують, що у цьому лісі, окрім нас, вистачає інших хижаків, чиї удари безумовно смертоносні. Кілограми необхідної для роботи вибухівки в кузові, на загальному фоні, гостроти форму в же не надають.

У такому ритмі хлопці живуть щоденно, вирушаючи юди, а часто – у надзвичайно небезпечніші локації, як на роботу. Власне – зовсім не “як”. Тижнями, місяцями, роками. Методично і планомірно перетворюючи об'єкти російських мешканців у яскравий спалах на фоні хмари диму й пилюки. Тому що вони – воїни батальйону спеціального призначення, легіонери вільного світу, найкращі люди цієї планети, які нейтралізують зло своїми руками, щоб завтра наших дітей було кращим, аніж наше сьогодні.