"Востаннє спитала, чи я її люблю": розмова з мамою 6-річної Софійки у роковини загибелі

6-річна Софія Голинська завжди хотіла бути відомою. Педагоги припускали, що колись вона стане дипломатом або послом – геть не дитячі роздуми були у дитини. Софійка любила виступати на сцені, перед натовпом нових облич – аби її помітили.

19 серпня 2023 року про неї дізнався світ, її фото облетіло усі соцмережі, але вже посмертно. За дивним символізмом, Софійка загинула на сцені, яку так любила. Вона стала відомою, але точно не у той спосіб, про який могла мріяти вона та її сім'я.

Ольга Голинська, мама Софійки, у рамках проєкту"Життя після втрати" на 24 Каналі розповіла про страшний день, коли втратила найріднішу людину. У маленьке тіло її доньки влучив уламок від російського "Іскандер М", який прилетів по Чернігівському академічному драмтеатру. Тоді Росія вбила чергове дитяче життя.

Софійка була надзвичайною дитиною

6-річна Софійка була дуже активною, енергійною та розумною дитиною. Педагоги, які займались з дівчинкою, запевняли маму – Софійка розвинена не на свій вік. Вона любила подорожувати, а найбільше обожнювала історії про планети та зірки.

Софійка часто сама створювала свої назви, малювала планети, є малюнки. Зараз я переглядаю, мені складно дивитися на ці малюнки,
– зі сльозами на очах говорить Ольга Голинська.

Софія поспішала жити. Протягом усього літа 2023 року вона говорила мамі, як їй кортить дочекатися 1 вересня – тоді вона піде у 1 клас, познайомиться з новими друзями. Натомість Ольга заспокоювала доньку: "Софійка, не поспішай. Настане вересень – підеш до школи". На жаль, цього так і не сталося.

Дівчинка була дуже артистичною / Фото надала Ольга Голинська

Наприкінці серпня у відпустку мав приїхати тато Софії. Дівчинка купувала речі до школи з мамою, але дещо відкладала на той час, коли буде її тато – хотіла придбати разом з ним.

"В неї стільки було енергії. Вона настільки була активна, що я іноді сама себе запитувала, в кого вона така. Де ця енергія, де ці сили? І я, і чоловік спокійні", – сказала Ольга.

Тато Софії захищає Україну на фронті з лютого 2023 року. Дівчинка розуміла, чому його немає вдома. У неї не було сліз чи страху, усе сприйняла по-дорослому.

"Софійка завжди спілкувалась з татом голосовими повідомленнями. Вона розуміла, де знайти тата в месенджері, наприклад. Вона натискала, записувала голосові повідомлення і розуміла, що тато дасть відповідь, коли вийде на зв'язок. Навіть якщо це буде через декілька днів. Вона пишалась, що її тато військовий. Водночас я давала їй багато тепла і любові – я закривала ту частину, де не вистачало тата, собою", – розповіла мама дівчинки.

Софійка дуже пишалася татом / Фото надане Ольгою Голинською

Щодо повітряних тривог, то Софійка знала, чим небезпечний сигнал сирени. Однак у неї не було страху чи тривоги.

"В неї найголовніше було, щоб я її обійняла. І найголовніше було те, що вона завжди питала, чи я її люблю. Я кажу: "Так, я тебе дуже сильно люблю". Коли були дуже гучні вибухи, я сиділа біля неї, накривала її ковдрою. Вона мені завжди казала: "Мама є, для мене це найголовніше", – пригадала жінка.

Важливо! Внаслідок атаки по драмтеатру у Чернігові загинуло 7 людей, майже 200 осіб були поранені. Основна сила вибуху була скерована саме на людей – росіяни налаштували ракету на максимальне ураження.

"Софійка була не такою, як завжди": день загибелі

19 серпня 2023 року українці освячували яблука, адже було свято Спаса. У цей день Ольга з Софійкою вирішили поїхати з Києва, де проживали, у Чернігів – студентське місто Ольги. Там вони мали зустрітись з подругою та її дітьми, щоб гарно провести день.

Софійка дуже чекала на цю поїздку, тому зранку в гарному настрої вони зібрались на потяг.

"Ми вийшли з дому, сіли на трамвайчик, приїхали на Дарницький вокзал. Я побачила, що в нас ще є час і можемо зайти в магазин. Вона любила у потязі їсти якісь перекуси. Я їй взяла сік, печиво. Ми сіли в потяг", – розповіла Ольга.

Софійка обожнювала подорожі / Фото надала Ольга Голинська

Спочатку дівчинка дивилася у вікно, а потім лягла мамі на руки. Ольга пам'ятає усе до деталей. Вона погладила доньку по голові та подумала, що Софійка буде спати – дівчинка любила у дорозі відпочити. Однак не цього разу, адже 19 серпня усе було по-іншому.

Вона взяла мій телефон, хотіла послухати музику. Це були зовсім не дитячі пісні, вона любила "Хай буде весна", "Стефанія". Я запропонувала поїсти, але Софійка відмовилась. Вона дивилась у вікно і запитала мене, чи я її люблю,
– сказала Ольга.

Дівчинка постійно дивилась у вікно та про щось думала. Жінка не може досі зрозуміти, що тоді відбувалось, адже такого ніколи не було. Саме ця поїздка була іншою, дуже спокійною.

"Я чітко пам'ятаю. Я можу заплющити очі і все побачити: у чому вона була вдягнена, як дивилася у вікно, як дивилась на мене. Я думаю, що вона щось відчувала, але не могла пояснити, що з нею відбувається. У свої 6 років вона, можливо, не могла мені пояснити свій стан", – запевнила мама Софійки.

Останнє фото дівчинки у потязі / Фото надала Ольга Голинська

Одразу з потяга їх забрала машиною подруга зі своїми дітками. Усі разом поїхали в центр до парку, діти хотіли прогулятися. Однак у центрі вони пробули буквально кілька хвилин – і усе трапилося. Дітей зацікавила сцена, вони побігли на неї, там стрибали та гралися. Атака трапилася за секунду, Ольга була при повній свідомості та усе пам’ятає.

"Я стояла біля самої сцени. Софійка від мене була на відстані витягнутої руки, на сцені. Я її бачила. Коли все це відбулося, коли за пів секунди пролунав цей вибух, я відразу почала шукати свою дитину. Дивлюсь на сцену, вона лежить. Я не могла до неї підійти, бо мені причавило ногу до сцени. Я розуміла, що не можу її витягти звідти, а Софійка лежить. Я не розуміла, в якому вона стані, бо вона лежала на боку, спиною до мене", – пригадала жінка.

Вони почали телефонувати, аби приїхала швидка допомога, але на лінії запевняли: "Усі карети швидкої допомоги виїхали на місце атаки". Однак ніхто не знав про те, що її дитина поранена далеко від драмтеатру, куди влучив "Іскандер-М".

Жінка не могла чекати, тому зупинила легкову машину, яка проїжджала поруч, за кермом був молодий хлопець. Вона досі вдячна йому за те, що не був байдужим. Якби Ольга не довезла доньку до лікарні, то впевнена – досі б картала себе, що зробила недостатньо для порятунку своєї дитини.

Ми сіли в машину, Софійку поклали на заднє сидіння і я тримала її за руку, з нею говорила. Я просила її мене не залишати, в неї були заплющені очі, але я тримала її за руку, за її пальчики. Говорила весь час, що я її дуже сильно люблю, що мама поряд. Ми дуже швидко приїхали до дитячої обласної лікарні. Її забрали в реанімацію на шостий поверх. Ліфт закрився перед моїми очима, все,
– зазначила Ольга.

Жінка піднялась сходами до реанімації та чекала, перша година була найскладнішою, їй нічого не говорили. Ольга запитувала медичних працівників, які виходили з реанімації, що з її донькою. Водночас чула лише прохання про те, щоб вона заспокоїлась.

"Я не могла сидіти, я нічого не могла робити. В мене був такий шок. Мене всю трусило. Мені так хотілося кричати, щоб мене всі почули. Я розуміла, що в той момент я не можу подзвонити комусь конкретно одному. Мабуть, це був якийсь крик душі – я записала відео, просто хотіла якоїсь підтримки від моїх друзів, знайомих. Я кричала на відео, що ракета… Софійка поранена… Дуже сильно просила підтримки і молитов, щоб Софійка жила", – розповіла жінка про відео, яке опублікувала тоді у соцмережі.

Після цього відео Ольга отримала дзвінки від знайомих та родичів, які підтримали її у складний момент. Вони разом чекали на новини з реанімації, де рятували її дитину.

Жінка заспокоювала себе, що поранення у Софійки не складне, її обов’язково врятують. Біля реанімаційного відділення не дозволяли перебувати, тому вона разом з братом, який приїхав її підтримати, спустилась на перший поверх. Вони чергувались та кожні 15 хвилин підіймались до реанімації, аби дізнатись якісь новини. Про смерть Софійки сказали братові.

Я просила, щоб мене впустили до неї. Звичайно, це заборонено, але я не вірила, що її немає. Мені треба було побачити. Мені дозволили зайти на дві хвилини. Я побачила, що Софійка лежить. В неї заплющені очі, ручки складені. Я її цьомала, обіймала, гладила животик. І весь час, пам'ятаю, запитувала: "Чому? Софійка, чому ти мене залишила? Ти ж так любила життя, ти так хотіла з мамою бути, подорожувати",
– розповіла Ольга Голинська.

За словами лікарів, Софійка втратила кров. Їй вливали нову кров, але організм не сприймав та повертав усе назад.

"Я дуже скучила": життя після втрати

Перший рік після втрати доньки був для Ольги Голинської найважчим.

"Зараз другий рік. Не можу сказати, що він легкий, але він мені більше саме сумний. Бо я сильно скучила за нею. Насправді. Відчуваю, що скучила-скучила. Перший рік ти як в тумані, робиш все автоматично: робота, дім, прибрати, випрати речі, приготувати їсти. А зараз... А зараз згадую. Цей рік я дуже часто все згадую, згадую… І ось розумію, що мені сумно без неї. Насправді дуже сумно", – зізналась жінка.

Жінка з донькою Софією / Фото надала Ольга Голинська

Зараз для Ольги найстрашніше залишитись самотньою. Перші тижні після втрати доньки вони з чоловіком були разом, але згодом йому довелося повертатись на фронт, а Ользі – на роботу. Цей період був найскладнішим. Ольга хоче чути слова підтримки, вона вдячна друзям, які не забувають про неї та не залишають наодинці з горем.

Жінка разом з благодійною організацією, до якої долучилась, відвідує дитячі будинки. Це допомагає їй переживати втрату.

"Я вирішила, що я маю щось робити. Ми діткам робимо свято. Готуємо піцу, граємося на свіжому повітрі, приїжджаємо з аніматорами. Для дітей робимо свято і, знаєте, мені трішки легше", – зізналась Ольга.

Софії мені ніхто не замінить, але ці два роки я не маю дитини, а мені дуже болить, що я не можу обійняти її та поцілувати. Діти з дитячого будинку щирі, вони так хочуть любові, тепла, щоб їх хтось обійняв. Їм не вистачає мами, а я можу їх обійняти,
– додала жінка.

Татуювання у пам'ять про доньку

Під час перших поїздок без Софійки Ользі було дуже боляче, що вона одна, адже завжди такі моменти вона розділяла з донькою. Тоді жінка вирішила, що зробить татуювання – силует своєї доньки по фото. Відтак Софійка завжди буде поруч з нею, хоча б у такий спосіб. Ольга зізналась – коли їй набивали тату, вона була щасливою.

"Я не відчувала болю, хоча мене попередили, що буде без анестезії. Три години минули дуже швидко, я переглядала в телефоні наші фото та відео, де вона балакає, щось розповідає. Тепер я знаю, що Софійка є в мене, тут на руці. Я можу її притиснути до себе, до серця. І коли їду кудись в потязі, то я говорю: "Софійка, бачиш? Ми їдемо, у мами вихідні". Я все їй розповідаю", – поділилась Ольга Голинська.

Перший рік після загибелі доньки Ольга їздила кожного тижня на місце, де все трапилося. Вона брала поруч у кав’ярні збите молоко для Софійки та каву для себе. Того трагічного ранку вони так і не встигли випити їх разом.

Жінці боляче перебувати на місці, де поранило її дитину, але там вона звертається до неба: "Софія, я тебе ніколи не забуду".

Татуювання у пам'ять про Софію / Фото Суспільне Чернігів

6-річна Софійка Голинська похована у Славутичі – рідному місті її мами. Один маленький уламок ворожої ракети зупинив її життя, а разом з тим – щасливе життя її батьків та можливість обійняти рідну дитину. Зараз Ольга продовжує жити, докладаючи безліч зусиль, аби кожного ранку принаймні встати з ліжка та почати новий день. Її теплі обійми відчувають чужі діти, які втратили маму… Обійми мами, яка втратила доньку.