12-річна волонтер: дівчинка, яка перемогла онкологію, вчить інших хворих вірити

У відділенні онкології київського «Охматдиту» кільканадцять маленьких пацієнтів та пацієнток щовихідних завмирають у холі біля ліфтів. А чи з'явиться у дверях Катя? Катя Лелека – їхня 12-річна подружка, психолог-доброволець та волонтер, яка кілька разів на місяць приходить, щоб скрасити їхні сірі лікарняні будні, наповнені зовсім не приємними відчуттями під час важких процедур.

365 днів лікування

Що вони відчувають і переживають у душі, Катруся знає не з чуток. Раніше вона і сама була пацієнтом цієї лікарні та інших профільних установ – провела у стінах їхніх стерильних палат цілий рік.

Наразі Катя вже майже доросла – їй 12. Головне - здорова. Коли їй було сім років, у двері їхнього спокійного сімейного життя постукав страшний діагноз – рак. Чи є хтось, кого не налякає ця хвороба? Тоді вирок на аркуші паперу впав на Катиних батьків як сніг на голову – не було жодної скарги від дитини чи симптому, найменшої ознаки хвороби. Але дослідження виявилися невблаганними - рак просто причаївся і чекав. І краще його вбити до того, як він вирішить сам розповісти про себе погіршенням самопочуття та болем. Тоді вже може бути пізно.

Це було звичайне планове обстеження у третьому класі. УЗД показало якесь незрозуміле новоутворення на нирці – його помітила Катина бабуся-лікар. Вирішили – кіста. Отже, треба оперувати.

– Вже під час операції виявили, що це не доброякісне новоутворення, як ми вважали, а злоякісне, – зітхає у розмові з Коротко про мама Каті - Тетяна.

З цього моменту колишнє життя перервалося на цілий рік. 365 днів Катя з мамою провели у стерильних стінах спецустанов: київський «Охматдит», львівський, між ними – Інститут раку.

– Ми їздили навіть до Туреччини, де лікарі підтвердили всі слова наших спеціалістів. І ми вирішили довіритися українським лікарям, – згадує Тетяна.

Хворобу вдалося перемогти. Каті пощастило, на відміну від деяких нових друзів по палатах. Їх уже нема. Дівчинка регулярно запитувала маму, куди вони поділися: не дзвонять, не пишуть... Мама стримано відповідала, знаючи гірку правду: «Вони роз'їхалися по домівках, Катрусю».

Роблять мотанки, свічки та аксесуари

То був 2021 рік. Коли почалася повномасштабна війна, особиста війна Каті з раком, на щастя, закінчилася. Вона повернулася до школи, надолужила пропущені уроки, полюбила математику та інформатику, перевелася до приватної школи ближче до домівки, оцінки поповзли вгору… Дівчинка навіть отримала стипендію. Але ті лікарняні будні, виповзти з яких удалося не всім, не відпускали її – і Катя вирішила допомагати тим, хто тепер посідає її місце у палатах онковідділення. Згадала, наскільки радісними для неї були візити волонтерів-студентів, та хоч кого, окрім лікарів та медсестер. Лікарня все ж таки – не цирк, і акцент тут зовсім не на розвагах для дітей. А тим, звичайно, нудно.

- Мамо, я так чекала, коли до нас хтось прийде, - згадувала Катруся.

В Інституті раку однією з розваг були кошенята, що гуляли у дворі. Торкати їх можна було тільки в рукавичках, звісно. Рукавички та маску на той час Катя майже не знімала – саме гримнув ковид.

- Коли похолоднішало, татові довелося купити їм будку, - посміхаються в сім'ї.

Напевно, зараз пацієнтам дитячого онковідділення теж не вистачає спілкування. І вони теж чекають на добровольців від фондів, студентів, усіх, хто небайдужий до їхньої дитячої долі. І Катя вирішила стати однією із них.

Вже рік майже щосуботи або неділі Катруся з відрослим після процедур волоссям з посмішкою виходить з ліфта назустріч натовпу маленьких пацієнтів, що чекають на неї. Хтось – її ровесник, хтось – старший, є й маленькі дітки.

До кожної такої зустрічі вона готує майстер-клас – адже не лише розмовами душу втішати. Виготовляють та розмальовують різні вироби, прикрашають пенали, наносять трафарети, роблять мотанки, браслети, свічки – на такі майстер-класи навіть мами з відділення приходять.

- У мотанок – особливе значення, – пояснюють. – Така лялька забирає весь негатив, і коли видужаєш – її можна викинути разом із хворобою. І все, ти здоровий!

Так колись втішали і Катрусю.

Особливо маленькі пацієнти люблять термомозаїку - це техніка виготовлення фігурок з намистин, які потрібно тримати під праскою, після чого фігурка повинна охолонути. Над нею діти у лікарні можуть сидіти й по три години.

Звичайно, пацієнти після хімії захоплюються її волоссям і тим, як воно швидко відросло. Катя заспокоює: «Рости почне одразу ж, як закінчаться процедури».

Збирає гроші та іграшки – подарунки «за хоробрість»

Також Катруся збирає іграшки для хворих дітей. Їх вони отримують після важких процедур – "за проявлену хоробрість". А ще гроші для фонду «Таблетки», який дбає про маленьких пацієнтів онковідділень. Її 8-річна сестра Ліза робить свічки, а гроші від їхнього продажу також передає у фонд.

З хворими дітками Катя працює після консультацій із психологом і, звичайно, з дозволу медиків. І у супроводі дорослого волонтера – адже вона ще неповнолітня. Близьких друзів серед юних пацієнтів дівчинка не має – цього їй психолог радила уникати, щоб не прив'язуватися. Життя може бути жорстоким – спрогнозувати, як і коли може закінчитися ця дружба, неможливо. Каті за несприятливих прогнозів, які давали лікарі, пощастило – але так щастить далеко не всім.