Членство в ЕС все еще достижимо. Как Украине восстановить доверие в переговорах с Европой

В ЄС політична воля на розширення з'являється лише тоді, коли ця ідея набирає підтримки у європейських суспільствах.

Якщо ідея непопулярна – європейські політики не будуть готові просувати її у європейському порядку денному.

Останнє розширення ЄС відбулось у 2013 році зі вступом Хорватії.

Після цього новообраний голова Європейської комісії Жан-Клод Юнкер заявив, що в наступні п'ять років ЄС не буде розширюватися або фіналізувати вступні переговори з жодним кандидатом.

На практиці виявилося, що запит на розширення не з'явився серед громадян ЄС і після озвучених п'яти років.

До 2022 року вся Західна та Північна Європа були дуже скептично налаштовані до вступу в ЄС нових членів.

Ситуацію змінила повномасштабна агресія проти України.

За опитуваннями Євробарометра, наразі ми маємо (точніше, є сподівання, що досі маємо) 16 країн-членів ЄС, де кількість прибічників розширення ЄС перевищує 50% населення.

Серед них є і країни Північної Європи, і Південної; і представники останньої хвилі розширення, і держави-засновниці ЄС.

Та й загальноєвропейський зріз має трохи більше 50% прибічників розширення серед європейських громадян.

Враховуючи уроки, які дає історія, Україна та інші країни-кандидати мають реальний шанс на вступ, який з’являється раз на 20 років.

Бо вступити до ЄС без запиту на це у самих європейців – неможливо.

Вступ – це завжди поєднання масиву технічної роботи та політичного рішення.

Технічна підготовка має вагу, але й зводити все до неї було б неправильно.

Будьмо чесними: попри заяви про те, що майбутній член ЄС має повністю адаптуватися до "європейських стандартів" ще до вступу, всі прекрасно розуміють, що для будь-якої країни складно впровадити європейські вимоги у всі сфери життя за п'ять чи навіть десять років.

Проте якщо є сильна довіра між європейськими політиками і даною країною – вступ все одно відбудеться.

Якщо довіри немає – його можна довго чекати.

До 22 липня 2025 року ми як країна були у вигідній позиції.

Європейці нас не критикували, були готові йти нам назустріч у переговорному процесі.

Навіть готували можливість відходу від власних процедур і знаходження неординарного рішення для відкриття першого переговорного кластера (крок, який з політичних мотивів блокує Угорщина).

Україна виконала своє "домашнє завдання": ми розробили необхідні Дорожні карти, передали їх європейській стороні та очікували на рішення від ЄС.

Багато вже сказано про те, що ухвалення скандального закону, який обмежував незалежність НАБУ і САП, завдало удару цій довірі і зняло табу на публічну критику невиконання Україною проєвропейських реформ.

Але також ця історія засвідчила, що політика розширення працює.

Що Євросоюз має достатньо інструментів – у тому числі фінансових, пов'язаних з європейською допомогою, – для того щоб стимулювати країну-кандидата до проведення болісних політико-правових реформ.

Дуже важливо, щоб в ЄС це усвідомили і тепер не чекали від України проведення цих реформ після завершення війни (як це лунає від деяких країн-членів ЄС), а вже зараз наполягали на виконанні Україною чутливих змін.

Україна сама відкрила вікно можливостей для проведення цих реформ.

Негативним наслідком стало те, що у переговорному процесі ми завдали значного удару по європейському консенсусу.

Тепер нам складно наполягати на відкритті навіть першого кластера під час данського головування, не кажучи вже про втілення планів про відкриття усіх кластерів.

Данія входить до так званого нордично-балтійського регіону, який об'єднує держави, що є сильними прихильниками вступу України до ЄС.

На жаль, ми, вчинивши такий крок на самому початку данського головування, посіяли зерна сумніву у відносинах із цими країнами.

А водночас – підживили додатковими аргументами тих, хто раніше ховався за угорським вето.

Повернути ситуацію до стану 22 липня тепер складно, але можливо.

Для цього необхідно робити практичні кроки, які, з одного боку, продемонструють відкритість України до реформ, а з іншого – дадуть можливість ЄС показати, що європейська політика працює та є ефективною.

Ось низка кроків, які, на думку авторів цієї статті, має здійснити Україна:.

Перше: зробити те, що обіцяли.

Треба забезпечити імплементацію тих реформ, які фактично є частиною попередніх зобов'язань України, зокрема в межах кандидатського статусу (так звані "7 кроків" 2022 року) та фінансового інструменту Ukraine facility.

Це означає – чітко і якісно виконувати попередні домовленості з партнерами: не зазіхати на незалежність антикорупційної інфраструктури; послідовно впроваджувати правоохоронну реформу, включаючи реформування та інституційне посилення Бюро економічної безпеки; забезпечити обрання фахового керівника митної служби.

Друге: готувати держслужбу до членства.

Україна має запровадити цілісну реформу публічної адміністрації, зокрема і продовження реформування державної служби.

Варто розпочати з відновлення конкурсних відборів і забезпечення проведення конкурсів для тих, хто обійняв посади після 2020 року, коли ці конкурси були скасовані.

Крім того, поступово запроваджувати цілісну реформу державного управління, яка передбачатиме наближення оплати праці до того рівня, що забезпечить сталість інституційної розбудови, особливо там, де передбачатиметься імплементація актів права ЄС.

Третє: Конституційний суд.

Треба забезпечити інституційні умови (зокрема, шляхом призначення відібраних на прозорому конкурсі кандидатів для збереження повноцінної роботи Конституційного суду), які унеможливлять ухвалення законів на зразок тих, що були прийняті 22 липня.

Четверте: відкритість ВР.

Треба забезпечити функціонування інструментів демократії, які можливі під час війни – забезпечити трансляцію засідань Верховної Ради України.

П'яте: підписання законів.

Президент має забезпечити розгляд ухвалених парламентом законів у встановлений Конституцією 15-денний строк.

Шосте і надзвичайно важливе: рух до вступу вже зараз.

Україна має можливість розпочати виконання зобов'язань у рамках Дорожніх карт, які були розроблені під час переговорного процесу у сфері верховенства права, реформи державного управління та функціонування демократичних інститутів.

До прикладу, ми рекомендуємо в рамках Дорожньої карти у сфері верховенства права звернути особливу увагу на забезпечення впровадження меритократичного підходу до відбору кадрів в органи прокуратури на основі конкурсних відборів, а також забезпечити добір доброчесних членів до органів суддівського врядування (ВРП і ВККС).

Так, Україна прагне розпочати офіційний вступний процес.

Але нам украй важливо показати, що ми можемо і вміємо виконувати зобов'язання ще до офіційного відкриття першого переговорного кластера.

Список дій, які можна втілювати вже зараз, можна розширювати, адже в Дорожніх картах багато зобов'язань.

Любов Акуленко, кандидат наук з державного управління, виконавча директорка Українського центру європейської політики,.

Вікторія Мельник, доктор філософії, координаторка напрямку європейської інтеграції Центру політико-правових реформ,.