Пам’яті бойової медикині Юлії Огієнко

До останнього вірила у краще і зберігала бойовий настрій

Юлія народилась в Івано-Франківську. Тут закінчила школу та вступила до національного медичного університету, де здобула фах стоматолога. Під час навчання познайомилася з майбутнім чоловіком Ростиславом, вони створили сім’ю та виховували двох доньок.

«Мама була дуже доброю людиною, але там, де потрібно, могла бути строгою та вимогливою. Вона уміла в житті балансувати», - пригадує старша донька Ірина.

Розповідає, Юлія дуже любила тварин і вони завжди жили в їхньому домі. В останні роки це були черепаха Матильда, кіт Цезар та пес Тайсон, які нині живуть з Іриною.

«Кота знайшла я. Це був початок весни. Ми з мамою його виходжували, а потім я поїхала на навчання, і кіт залишився з мамою. Тому це був Юлін Цезар», - пригадує дівчина.

Свого часу родина молодих лікарів переїхала до Хуста, що на Закарпатті. Там Юлія працювала щелепно-лицевим хірургом у районній лікарні та провадила стоматологічну практику.

На початку повномасштабного вторгнення РФ лікарка вирішила податись у тероборону.

«У нас це викликало і жах, і захоплення. Думаю, останнім поштовхом до її рішення стали кадри із деокупованих Бучі та Ірпеня. Я пробувала відмовляти маму, але вона була невблаганною. У мами завжди було загострене почуття справедливості», - розповідає Ірина.

Каже, на фронті у Юлії теж завжди було багато роботи. Побратими називали жінку «РПК-Юля» через її влучність у стрільбі.

«Мама допомагала виносити з поля бою загиблих та поранених. Також вона робила запити на волонтерську допомогу, яку потім приймала на фронті. Мама до останнього вірила у краще і зберігала бойовий настрій. Якось у розмові вона зізналась, що мріє після фронту поїхати з нами на море», - говорить Ірина.

Додає, що в перші дні війни Юлія виношувала ідею створити фронтову версію «швидкої», обладнавши для цього усім необхідним броньовану машину. Цю ініціативу реалізували побратими після її загибелі.

Старший лейтенант та лікарка медичного пункту 72-го окремого батальйону ТрО загинула 16 травня 2022 року на Луганському напрямку.

«У той день ми ще з нею розмовляли телефоном. Вона сказала, що знову є багато поранених, а тому дуже заклопотана. Потім стався приліт у медичну частину. Мама саме оперувала», - зазначає донька.

Юлію Огієнко поховали в рідному Івано-Франківську - таке бажання вона висловила за життя. Тоді ще дуже тішилася, що доньки вирішили навчатись у медуніверситеті, який свого часу закінчила вона.

Нещодавно на фасаді цього вишу встановили анотаційні дошки у пам’ять про загиблих медиків. На одній із них – портрет усміхненої Юлії.

«Невблаганна війна поміняла їхні комфортні кабінети та білі халати на траншеї, стабілізаційні пункти, а зрештою забрала їхнє життя», - зазначив ректор ІФНМУ Роман Яцишин під час вшанування загиблих медиків.

«Життєрадісна, добра, милосердна Юлія завжди приходила на допомогу, була люблячою мамою, вірним другом, щирим патріотом нашої держави», – згадують про Юлію знайомі.

У Юлії залишились дві доньки – Ірина та Анастасія, тітка Ольга та брати із сім’ями.

Бойова медикиня посмертно нагороджена відзнакою «За честь і звитягу» та отримала звання «Почесного громадянина Івано-Франківська».