/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F45%2Fd1417112b47c8b3fb611fc1a06feba3f.jpg)
Роботодавці не квапляться: чому в Україні так мало іноземних працівників, і де брати кадри, якщо не за кордоном
Попри дефіцит працівників роботодавці не спішать наймати мігрантів
Попри відчутний кадровий голод український ринок праці поки не переживає буму залучення іноземних працівників. Роботодавців стримують виклики воєнного часу: складна і тривала процедура оформлення, високі витрати на легалізацію та логістику, а також непевність щодо безпеки й стабільності бізнесу. У результаті попит на трудових мігрантів залишається обмеженим, навіть у сферах, які потребують робочих рук. Тим часом фахівці працюють над міграційною стратегією, яка у перспективі мала б не лише заохочувати приїжджати в країну закордонних фахівців, а й стимулювати до повернення українців.
"Телеграф" вивчив поточну ситуацію з трудовою міграцією та перспективи її змін.
Значна частина бізнесу в пошуках робітників
В умовах повномасштабної війни мобілізація та участь в ЗСУ чоловіків, масовий виїзд за кордон жінок працездатного віку з дітьми, внутрішня міграція, демографічні проблеми та інші чинники продовжують "вимивати" ресурси з ринку праці. Натомість Україна відчуває брак кадрів у ключових галузях економіки – будівництві, аграрному секторі, транспорті, медицині, освіті та виробництві. Так, за даними Державної служби зайнятості найбільший попит в цьому році є на продавців – відкритих вакансій на цю позицію було аж 17,9 тисячі (!). В десятці популярних професій підсобні працівники, водії, в тому числі пасажирського та вантажного транспорту, кухарі, молодший медичний персонал, прибиральники, бухгалтери, адміністратори, швачки та охоронники.
Закривати нестачу кадрів підприємства та фірми намагаються в різний спосіб. Серед варіантів залучення жінок до "нетипових" видів зайнятості, а саме керування тролейбусами та автобусами, чи сільгосптехнікою, роботи на станках тощо. Також "повернення в гру" пенсіонерів – людей 60+ беруть в аптеки, кафе, заклади харчування, швейні фабрики тощо. За результатами опитування, проведеного Державною службою зайнятості, у поточному році 56% підприємств, що планують найм, передбачають залучення пенсіонерів, а 66,6% – осіб з інвалідністю. Роботодавці, зокрема, роблять акцент на інклюзію, бо наразі діють державні програми підтримки в цьому напрямку.
Ще один варіант – іноземні працівники. Офіційна кількість закордонних фахівців, що залучались до ринку праці в Україні була на піку у 2021-му році. Тоді служба зайнятості надала 21,7 тис. дозволів на працевлаштування. Але в наступні роки через активну фазу бойових дій цей показник зменшився в рази. За даними Державного центру зайнятості у 2022 та 2024 році іноземці отримали понад 6 тис. дозволів (в цій цифрі як нові документи, так й ті, термін дії яких було подовжено), а у 2023 – 4,5 тисячі. За перше півріччя поточного року кількість дозволів майже наблизилась до цього показника і становила 4,1 тисячі.
- В умовах війни, в умовах, коли є невизначеність, як завтра працюватимуть підприємства. Про масове залучення трудових мігрантів поки не йдеться. Але згідно з опитуваннями, майже 75% бізнесу стикається з проблемами пошуку робочої сили й ця тенденція навряд чи зміниться навіть після закінчення військових дій. З одного боку ми не можемо очікувати на швидке економічне зростання. І скоріш за все в цей період почнеться нова хвиля міграції з країни. 1,5-2 млн людей можуть поїхати за кордон в пошуках роботи чи захочуть возз'єднатися з родинами. Це на додачу до тих наших співгромадян, що не планують повертатися в Україну. Разом з тим, я впевнений, в країну будуть заходи гроші на відбудову інфраструктури. Відповідно, нам будуть потрібні "блакитні комірці" – ті люди, котрі зможуть працювати руками, і ми будемо змушені залучати трудових мігрантів,
зазначає в розмові з "Телеграфом" голова ГО "Офіс міграційної політики" та президент президент Всеукраїнської асоціації компаній із міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.
Серед десятки країн, що останні півтора року є ТОП-3 постачальників робочої сили, в Держцентрі зайнятості у відповіді на запит "Телеграфу" називають Туреччину, Узбекистан та Індію. Минулого року з 4 по 10 місце за кількістю працівників дали Китай, Азербайджан, Великобританія та США, Бангладеш, Франція та Німеччина. А цього року на цих позиціях лишились лише дві країни — Великорибтанія та Бангладеш, решту лідерів замінили Вірменія, Колумбія, Пакистан та Республіка Молдова.
При цьому за даними Державної міграційної служби посвідки на тимчасове проживання у зв'язку з працевлаштуванням на кінець липня цього року мають більш ніж 10 тис. іноземців. Й в цьому рейтингу крім Туреччини, Узбекистану, Китаю та Індії, є також Білорусь, громадяни якої мають такі документи в майже тій же кількості (більш ніж 600), що й індуси та китайці. Майже по 400 посвідок на руках у громадян Молдови та Польщі, а понад 300 – Ізраїлю, Грузії та Великої Британії.
Державна міграційна служба також окремо повідомляє про іноземців, які отримали посвідки на тимчасове проживання "як висококваліфіковані спеціалісти й працівники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України". Таких загалом менш як дві сотні. Тут в лідерах неочікувано перебуває Білорусь та РФ, а далі штучно "цінних" кадрів надає Індія, Туреччина, Греція та інші країни.
- Те, що у нас точиться війна, людей не зупиняє. Адже якщо вони обирають їхати працювати, то, зазвичай, втікають від бідності, недостатньої кількості роботи на себе у батьківщині. Для прикладу, в Азербайджані перенасиченість популяції й недостатня кількість вакансій, зокрема для водіїв. В Туреччині в цілому гарне ставлення до українців, плюс їм все одно, куди їхати, аби мати можливість заробляти. Звісно, наша компанія, якщо підбирає персонал, знайомить з реаліями та переважно відправляє в потенційно безпечні регіони. А якщо це столиця чи її околиці, то ми розповідаємо як діяти, коли щось відбувається, які є ризики,
говорить представник однієї з міжнародних консалтингових компаній, що серед інших пропонує послуги рекрутингу.
Складно, дорого і ризиковано — наважуються не всі
І експерти з міграції, і рекрутери відзначають, наразі процедура залучення іноземців до роботи в Україні є достатньо складною. А витрати на те, щоб такого фахівця привезти – значними. І це поки в купі з загальною економічною ситуацією є стримувальним факторам для зростання кількості працівників з-за кордону.
- Спочатку роботодавець знаходить працівника, а потім оформлює в Центрі зайнятості дозвіл на його працевлаштування терміном дії до року. Далі з цим дозволом людина йде у своїй країні, наприклад, Індії, до консульської установи або посольства України для отримання робочої візи (тип D). Вже після приїзду до нашої країни йому потрібно відвідати третю державну установу – міграційну службу й там отримати посвідку на проживання. Якщо в перспективі мова йтиме вже не про тисячі, а про десятки тисяч іноземців, які ми маємо залучати до роботи, то логічно було б змінити підхід та удосконалити процедуру. А саме, зробити так званий єдиний документ, щоб дозвіл на роботу автоматично був і дозволом на проживання (такий механізм єдиного дозволу на перебування та роботу існує в Польщі – Авт.),
говорить Василь Воскобойник.
З урахуванням цього, а також інших реалій воєнного часу, українські підприємства наразі не готові ризикувати й вкладати кошти в те, щоб привезти та легалізувати фахівців з інших країн. У згаданому на початку опитування Державної служби зайнятості тільки 14,9% фірм, що взяли в ньому участь, розглядають іноземних громадян як потенційних працівників.
– В середньому на оформлення документів, оплату перельоту працедавець має витратити на одну людину 2,5 тис. доларів. Якщо це Індія, Бангладеш, Непал – то навіть дорожче, якщо, наприклад, Азербайджан чи Туреччина – трохи дешевше. У нас були спроби знайти фахівців на будівництво, а також ми отримували запити підприємств різної сфери на вантажників, працівників виробничих ліній. Але це виявилось занадто дорого. Враховуючи витрати, які мають понести роботодавці на залучення іноземних кадрів, вони хочуть зекономити на заробітній платі. Але важко когось знайти на 12-годинний робочий день за умовні 300-400 доларів (еквівалент в гривнях 12,3-16,4 тис.). Ми навіть не займались би цим, бо це не є нормою. Також від колег маємо інформацію про негативний досвід, зокрема, з працівниками з країн Південної Азії через їхню недостатню кваліфікацію,
говорить фахівець рекрутингової компанії.
Співрозмовник відзначає, що компанія пропонувала різні підходи до залучення іноземних фахівців кільком сотням фірм та підприємств, але відгуку не знайшла. Основна причина крім фінансового складника велика кількість вимог з боку державних органів. Плюс відсутність гарантій, що при наявності всіх документів "цінного кадра" не завернуть на кордоні.
- Самі з цим не стикались, але маємо інформацію, що навіть на легальних підставах іноземцям не завжди вдається потрапити до країни. В тому числі студентам, які мають на руках лист-запрошення. І перепони виникають не тільки на українському кордоні, а й в Молдові – країні, що є транзитною. Були моменти, коли люди платили хабарі, аби їх просто випустили з аеропорту й вони могли далі їхати в Україну. Звісно, що це все теж не сприяє збільшенню кількості трудових мігрантів,
додає співробітник консалтингової компанії.
Повернення українців та залучення іноземців
Фахівці прогнозують: пожвавлення імміграційних процесів можна очікувати лише після закінчення активної фази війни, але вже зараз потрібно готуватися до цього. Інакше швидко наситити ринок праці іноземними кадрами не вийде.
- Однозначно для залучення працівників необхідно спрощення процедури оформлення документів, необхідних для легального перебування та роботи в Україні. Друге, це більш зрозуміла система перетину кордону. І третє, звісно, охочих їхати на заробітки стане більше, коли закінчиться війна,
говорить про важливі кроки та тактичному рівні представник консалтингової компанії.
При цьому прогнози внутрішні й зовнішні щодо того, скільки потрібно Україні додаткової робочої сили для відбудови інфраструктури та підтримки різних сфер виробництва в післявоєнні роки, різняться в рази.
Поки важко спрогнозувати й ті сфери, які потребуватиме вливань найбільше. За поточною ситуацією зараз іноземні фахівці найбільше залучені в торгівлі, будівництві, переробній промисловості, сфері інформації та телекомунікацій тощо.
- В грудні 2023 року Мінекономіки України заявило: для підтримки темпів економічного зростання хоча б на рівні 7% до 2030 року, потрібно залучити додатково 4,5 млн робочих рук. А за оцінками Міжнародної організації праці майже вдвічі більше – 8,2 млн людей. Частину, можна буде знайти на теренах України, але очевидно, цього буде недостатньо. Перед країною, науковцями, громадськими діячами, владою стоїть наразі триєдине завдання. Перше: як по максимуму зробити так, аби українці, що знаходяться за кордоном повертались на Батьківщину. Друге: як зменшити обсяги трудової міграції з України. І це точно не зачинені кордони. І третє: розуміючи, що нам фізично буде не вистачати робочої сили, потрібно думати, з яких країн, на яких умовах, який період і в які галузі ми будемо запрошувати людей. При цьому необхідно буде запропонувати їм конкурентну зарплату,
відзначає Василь Воскобойник.
За словами експерта, відмінність в розмірах виплат навіть з сусідніми європейськими країнами, ще не означатиме, що Україна поступатиметься ним в боротьбі за фахівців, адже у всіх різні запити й очікування від трудових мігрантів.
Вищий рівень оплати праці не означає, що країни захочуть приймати до себе тих чи інших робітників, тих чи інших кваліфікацій. Наприклад, Німеччина завжди робила ставку на кваліфікований персонал зі знанням німецької мови. Польща – на "блакитних комірців", які їм були потрібні в готельно-ресторанному бізнесі, на роботах від пакування на заводах до будівельних майданчиків. Хто буде потрібен Україні, відверто скажу, ми не знаємо, бо не знаємо, яку економіку будуватимемо. Чи вона буде сировинна, і тоді нам будуть потрібні ті ж самі звичайні "блакитні комірці", готові виконувати фізичну працю. Чи для нас буде визначальною military tech, або високі технології, наприклад, на будівництво космічних кораблів. І тоді нам будуть потрібні мешканці не бідних країн, а нам будуть вузькі спеціалісти, котрі мешкають зараз у високорозвинених країнах – Німеччині, США, Великобританії,
відзначає співрозмовник.
Василь Воскобойник наголошує: передбачити різні сценарії розвитку подій і виробити єдине бачення, куди рухатися країні у питаннях трудової міграції має нова стратегія державної міграційної політики. Стара ухвалена ще за часів уряду Гройсмана (2017 рік) зі змінами, внесеними торік діятиме до кінця поточного року.
Над цим документом працює Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування разом з Інститутом демографії та соціальних досліджень імені М.Птухи, Національною академією наук при підтримці Міжнародного фонду "Відродження". І ця стратегія передбачає блок щодо внутрішньої міграції, тобто переміщень всередині країни. Далі — міграція назовні, тобто виїзд людей за кордон, як це повинно розвиватися, і так далі. Третій блок – міграція в Україну, в якому питання як повернення українців, котрі знаходяться за кордоном, так і залучення іноземців до ринку праці. А четвертий блок – це безпекова міграція, тобто надання захисту громадянам інших країн, що хочуть отримати прихисток в Україні, через загрози своєму здоров'ю та життю,
відзначив співрозмовник.
Експерт також відзначив, що стратегія передбачатиме і міграційні заходи, спрямовані на інтеграцію іноземців в суспільство, що їхатимуть на роботу в Україну. Але звісно для цього потрібно буде розробляти відповідні нормативні акти, добиватися їхнього виконання.
Всім варто розуміти: тема міграції, тема демографічної кризи, тема нестачі робочих рук з нашою країною назавжди. І успіхів в подоланні цих проблем можна досягти лише комплексним підходом, який, повторюсь, передбачає використання внутрішніх робочих ресурсів, повернення робочих рук (наших співгромадяни) назад в Україну та залучення іноземних фахівців,
резюмував Василь Воскобойник.
Як повідомляв "Телеграф", на думку фахівця з міграційної політики та фінансових програм для мігрантів і діаспориАндрія Гайдуцькогояк запобіжник проти неадекватної поведінки трудових мігрантів в країні мають стати система штрафів та депортації.