Європа чекає на Трампа, поки РФ втримує ініціативу, а Путін перемагає – The Times

Європа зосереджує увагу на самітах та нібито гарантіях безпеки для України, але не враховує суті: ініціатива належить Росії. Водночас президент РФ Владімір Путін може озирнутися на успішний тиждень, пише журналіст The Times Едвард Лукас.

Зустріч очільника Кремля з президентом США Дональдом Трампом на Алясці продемонструвала росіянам і всьому світу провал західних спроб зробити РФ дипломатичним ізгоєм. Вона також підкреслила психологічний вплив Путіна на Трампа, який голосно заявляє, що російський лідер нібито справді прагне миру. Погрози щодо посилення санкцій з боку США зникли. Тепер питання полягає в тому, наскільки сильно Трамп буде тиснути на Україну, а не на Росію.

У цьому питанні, пише журналіст, європейські лідери уникнули найгіршого, підтримавши президента України Володимира Зеленського під час його візиту до Білого дому. Але грати другорядні ролі в «реаліті-шоу» Трампа принизливо та виснажливо. Кожен епізод закінчується інтригою. Стрибати на звук батога циркового диригента не є стійкою моделлю трансатлантичної безпеки.

Європейці, додає Лукас, намагаються переконати себе, що мають шанси. Вони знають, що Путін нещирий. Найкраща надія європейців, як і раніше, полягає в тому, що Трамп усвідомить це і приєднається до них, аби допомогти Україні та тиснути на Росію. Саме тоді, як зазначає журналіст, РФ може зіткнутися зі «складною ситуацією», як нечітко зазначає Трамп. Зустріч Путіна і Зеленського може викрити непоступливість Росії. Так само як і відмова Путіна від участі в ній. Тим часом «Коаліція охочих» працює над планами забезпечення безпеки України після припинення вогню.

Але все це Лукас називає далекими перспективами. По-перше, агресія Росії, її жорстокість і великі амбіції навряд чи потребують подальшого викриття. Путін роками про них заявляв. Чому ті, хто в минулому заперечував ці реалії, мають визнати їх зараз? Повторні заяви Трампа про те, що війну розпочала Україна, є смішними. Але президент не любить, коли перевіряють факти.

Путін чітко бачить європейську стратегію і має засоби та способи її зірвати. На думку журналіста, очільник Кремля скористається своєю «гарячою лінією» зв'язку з мінливим, егоїстичним Трампом, аби перекласти провину за затримки та провали в невдалому мирному процесі на Зеленського та європейців. Своєю чергою американський президент в істериці може знову наказати припинити обмін розвідданими з Україною, застосувавши тактику, яка в лютому мала смертельний ефект. 

Перегляд «позиції сил» (військової присутності) США в Європі, про який буде оголошено наступного місяця, містить неприємні новини для союзників по НАТО, додає журналіст. Лукас пише, що ситуація могла б бути набагато гіршою. Мовляв, Європа не в змозі сперечатися зі своїм примхливим гегемоном. Коротко кажучи, доки Путін контролює Трампа, він контролює Європу.

Тоді як гарантії безпеки, за словами журналіста, є безглуздими. Одна з причин цього – відсутність військової сили. Щоб забезпечити Україні реальну оборону від повторної російської атаки, потрібні сили чисельністю в сотні тисяч, розгорнуті в Західній Німеччині часів холодної війни. Це виходить далеко за межі європейських можливостей. Присутність на кордоні, з дзвіночками та свистками чи без них, не є переконливою, оскільки нам явно бракує рішучості, пише журналіст. Як запитує генерал сер Річард Барронс, співавтор останнього стратегічного огляду оборони Великої Британії, чи готові європейці збити російську ракету, що летить на Україну? А літак, який її запустив? Або базу в Росії, з якої вона вилетіла? Якщо так, то вони мають бути готові до війни з Росією. Якщо ні, то їхня присутність – це фікція.

Лукас зазначає, що європейці не були готові воювати разом з Україною, коли вона мала шанс відбити вторгнення. Тоді чому вони будуть воювати за Україну, коли вона, як це схарактеризував журналіст, розчленована і переможена? Росія справедливо вважатиме паперові обіцянки США чи будь-кого іншого нікчемними. Але Путін буде радий таким дискусіям. Будь-що, що підкреслює і підриває пошарпану довіру до НАТО та перевантажені збройні сили, є бажаним. Дебати також дають Росії можливість вимагати поступок за будь-які символічні європейські сили, яким може бути дозволено ступити на територію України.

Єдина реальна безпека України полягає в її власній військовій силі, наголошує журналіст. Пріоритетом Путіна є її підрив. Дискусії про територіальні поступки підривають моральний дух: навіщо вмирати за шматок землі, який ваші лідери збираються віддати? Однак без радикального збільшення зовнішньої підтримки Україна буде боротися. Росія стрімко збільшує виробництво дронів, що створює перспективу масових атак, які цієї зими за прогнозом Лукаса затоплять українську протиповітряну оборону. Обидві сторони швидко впроваджують інновації у нових формах атаки та оборони. Але перевага України вже не та, що була раніше. 

За словами колишнього експерта з НАТО та Росії й автора книги «Бліцкриг і російське військове мистецтво» Ендрю Монагана, війна на виснаження вигідна РФ, яка створила «мобілізаційну державу». Залучені за допомогою грошей, пропаганди та тиску, щорічний набір добровольців перевищує чисельність всієї британської армії. Український набір, додає Лукас, слабшає.

У Росії прокремлівські ЗМІ з радістю підкреслюють перестороги європейців. Коментатор телеканалу «Росія-1» зазначив, що «рішення, які західні країни повинні будуть прийняти найближчими днями, не обіцяють нічого хорошого ані для них самих, ані для Києва». Путін знає, що його головні опоненти, прем’єр Британії Кір Стармер, канцлер Німеччини Фрідріх Мерц та президент Франції Еммануель Макрон, є непопулярними. Європейські лідери стикаються з виборчими циклами, економічним стресом та соціальними заворушеннями. Путін не має таких обмежень.

Нинішня дипломатія Європи та дискусії занадто вузько формулюють центральне питання як пошук переговорного вирішення війни в Україні. З погляду Москви, триває набагато ширша боротьба, спрямована на руйнування старих правил та союзів з метою створення світу, де панує право сильнішого. Доки європейці не зрозуміють, як бачать ситуацію наші вороги, навряд чи вийде знайти спосіб їх перемогти.

Після переговорів у Вашингтоні Україна отримала від Дональда Трампа обіцянки «дуже хороших» гарантій безпеки. Але що це за гарантії? І чи зможуть вони вберегти нашу країну від «тактики салямі», до якої так охоче вдається Москва? Про це у статті «Між статтею 5 і «дикобразом»: Захід шукає «гарантії» безпеки для України» пише міжнародний оглядач Володимир Кім.