Пам'яті поліцейського Вадима Зезюліна

Поліцейський Вадим Зезюлін загинув 20 листопада 2024 року від важкого поранення, отриманого кількома днями раніше під час російської ракетної атаки по середмістю Одеси. 

Він народився в Одесі 28 червня 1988 року. Службу в органах внутрішніх справ розпочав у 2014 році.

«Вадим був відданим своїй справі: працював до пізньої години, інколи залишався до ранку, міг поїхати на розслідування серед ночі. Казав, що йому подобається розслідувати, розплутувати тяжкі злочини, знаходити відповіді там, де, здавалося, їх уже немає, і доводити справу до логічного кінця», - зазначила дружина Юлія.

Жінка розповіла, що коли почалася повномасштабна війна, то Вадим міг не з’являтися вдома по 2-3 доби.

«А коли він приходив, то постійно спав і вибачався, що так мало часу проводить з родиною», - зазначила вона.

За словами знайомої Інни Власової, Вадим був одним із найкращих у своїй справі.

«До і після повномасштабного вторгнення він, не рахуючись із особистим часом, міг без сну збирати докази злочинів, скоєних проти мирних людей, щоб у подальшому винні понесли відповідальність», - сказала Інна.

У день, коли поліцейський отримав поранення – 18 листопада 2024 року – він розмовляв із дружиною перед самим прильотом. Юлія сказала чоловіку, що збирається з сином Микитою у «Пункт незламності» підзарядити телефони.

За кілька хвилин їй повідомили, що Вадима везуть до медичного закладу - балістична ракета «Іскандер-М» впала біля об’єкта, де він виконував службові обов’язки.

«Вадим весь час був у комі, кілька разів у нього зупинялося серце. Лікарі боролися за нього. А я просила його повернутися додому, казала, що чекаю його разом із сином та котом, якого він також дуже любив», - згадує Юлія.

Але дива не сталося – 20 листопада минулого року серце поліцейського зупинилося у реанімаційному відділенні одеської лікарні…

Захисника провели в останню путь на Одещині 22 листопада 2024 року.

Колеги згадують про Вадима як про надійного друга, професіонала своєї справи, дуже гарного і досвідченого офіцера, який вмів підтримати інших добрим словом та гарною порадою.

«Вадим був чудовим батьком, люблячим чоловіком, дисциплінованим, вимогливим до себе і відповідальним поліцейським. Він ніколи не боявся братися за найтяжчу роботу, завжди виконував її якісно і жодного разу нікому не відмовив у допомозі», - сказала поліцейська Світлана Ткаченко.

Чоловік понад усе любив сина та дружину і свій вільний час завжди проводив із сім’єю.

«Ми були щасливі разом. Розуміли одне одного і підтримували. Між нами не виникало непорозумінь, навіть коли Вадим затримувався на роботі. Я дуже щаслива, що провела 8 років у шлюбі саме з ним. Він був турботливим, дуже чесним та справедливим і любив жити», - зазначила Юлія.

Вадим мріяв, щоб син добре навчався і мав усе найкраще. Зараз Микита навчається у тому ж ліцеї, де навчався його тато, і вчителька хвалить хлопчика, який є дуже старанним та здібним, як і його батько…

Вічна пам’ять Герою!

Фото: Книга пам’яті органів системи МВС, Нацполіція