Політика України щодо населення окупованих територій має бути гнучкою та багаторівневою — експерт

На тлі перемог України у Харківській та Херсонській областях у 2022 році та сподівань на контрнаступ українська влада закликала українців в окупації на брати російські паспорти та чекати на ЗСУ. Проте сталося не так, як гадалося, і Києву довелось складати довгострокові стратегії щодо ТОТ та українців там, пише у статті "Окуповані українці" співзасновник ГО ComebackUA В'ячеслав Савченко.

"Наприклад, отримання російського паспорта під тиском росіян викликало публічні дискусії між владними посадовцями щодо доцільності та наслідків отримання громадянства країни-агресора. Чи вважати українця з російським паспортом колаборантом, чи розглядати його, як того, хто мав піти на примус заради виживання?", — пише Савченко.

Автор нагадує статтю 5 закону про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України, у якій йдеться про те, що примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства Російської Федерації не є підставою для втрати громадянства України. Водночас норма стосувалась ситуації у Криму та Севастополі, на інших же територіях РФ застосовувала практику примусової паспортизації, що передбачає подання заяв про набуття російського громадянства. Відтак, формально українці на ТОТ можуть вважатися такими, що самі звернулися для набуття громадянства РФ, на що звернула увагу Українська Гельсінська Група.

"Ба більше, закон України про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України від 18.06.25 взагалі виключає РФ з переліку країн, чиї громадяни можуть набути українське громадянство, а ті, що його мали можуть втратити український паспорт", — зазначив Савченко.

За його словами, за чинним законодавством навіть робота комірником в адмінбудівлі на окупованій території є кримінальним правопорушенням. Продавців, а тим паче підприємців, можуть пособниками злочинів, передбачених Кримінальним кодексом.

Автора підкреслив, що національне законодавство не розрізняє гуманітарний та воєнний колабораціонізм, хоча така практика є у міжнародному. Тому остаточне визначення колаборантів залишається за правозастосувачами у даній сфері – дізнавачами, слідчими, прокурорами та суддями. Це формує поле для зловживань.

На всі питання щодо багаторівневості проблеми колабораціонізму держава відповіла тотальною кримінальною відповідальністю, схваливши за скороченою процедурою зміни до Кримінального та Виборчого кодексів в 2022 році. Це призвело до значної кількості відкритих кримінальних проваджень, коли не враховувався ані попередній досвід окупації Криму та Донбасу, ані вже встановлені стандарти міжнародного гуманітарного права щодо діяльності медичних працівників, рятувальників, комунальників на окупованій території та невстановлення відповідальності за ведення відповідної діяльності", — пише Савченко з посиланням на дослідження Центру прав людини ZMINA.

Експерт також підкреслив, що індикатором перспектив реінтеграції є ставлення до населення окупованих територій та стан справ переміщених українців. Він наголосив, що чинна політика щодо населення окупованих територій не передбачає врегулювання накопичених соціально-політичних напружень, а вони безумовно розігруватимуться в майбутньому. Тому треба формувати бачення окупованого населення як фасилітатора деокупації, а не навпаки, наголосив Савченко.

"Політика України має бути гнучкою та багаторівневою в умовах, коли держава має конкурувати за власних громадян. Все, що реалізується "на землі", спочатку набуває форм в комунікації. Відсутність організованої комунікації між інституціями та громадянами є однією з причин кризи єдності і, мабуть, самої війни", — вказав він.

За його словами, для створення системної комунікації треба залучення залучати з різних галузей. Вони надаватимуть інформаційну, юридичну, психологічну та іншу підтримку. Окремим напрямком має стати протидія дезінформації та пропаганді. В таке інформаційне поле, вказує Савченко, треба імплементувати практичні та дієві наративи:

• доля українського паспорту, якщо ти залишаєшся на окупованій території;
• за якою процедурою окуповані українці будуть звільнені від російського громадянства;
• від яких дій потрібно утримуватися, щоб не отримати підозру у колабораційній діяльності;
• гарантії щодо майнових прав та порядок синхронізації правочинів під час окупації з українським законодавством;
• довідкова інформація: куди й як звертатися з настанням певних подій або у разі рішення покинути ТОТ;
• порядок дій при деокупації;
• поради щодо заходів безпеки в окупації.

Автор також підкреслив, що українці на окупованих територіях мають розуміти, що паспорти РФ видані на ТОТ, провокуватимуть на російській території відповідне ставлення до їх власників, а за кордоном такі паспорти не визнають. За його словами, комунікація має акцентувати увагу на демографічній політиці РФ із завезення азійських та кавказьких мігрантів та підвищувати прагнення окупованого населення повертатися в Україну.

За його словами, комунікацію треба спрямувати на українців по обидва боки фронту, адже не секрет, що деякі громадяни відчувають негатив до українців, які залишилися на окупованих територіях. Відтак, треба налагоджувати комунікацію між цілими кластерами населення.

"У підсумку заходи з комунікації мають запевнити українців, що вони продовжують залишатися частиною українського суспільства, що вони мають гарантії щодо свого майна і що від повернення України вони тільки виграють, а не навпаки", — зазначив Савченко.

Експерт додав, що для ефективної комунікації Україні треба "карти", і частину вона вже має: 

• підтримка Європи;
• перспектива відбудови, інвестицій та інтеграції з ЄС;
• власна система безпеки (армія та військове виробництво);
• демократичні та підприємницькі свободи.

"Звісно, кожна з цих карт має свої "але". Однак виграє не той, хто успадкував багато козирів, а той, хто добре грає з тим розкладом, що має", — резюмував він.

З іншими статтями автора можна ознайомитись за посиланням.