Українське винахідництво: чому інновації не доходять до ринку

Сьогодні економіка розвивається завдяки інноваціям, які неможливі без винаходів, а самі винаходи — без систем охорони та захисту інтелектуальної власності. Яскравий приклад — Китай, Японія та Південна Корея: ці країни стали світовими лідерами завдяки тому, що зробили інтелектуальну власність (ІВ) одним із головних інструментів розвитку.

Однією з ключових форм інтелектуальної власності є патенти: вони не лише захищають нові рішення, а й дають можливість перетворити ідеї на економічний ресурс. Що більше патентів створюється й використовується, то швидше національні економіки отримують нові продукти, технології та конкурентні переваги. Тому високий рівень патентної активності свідчить про те, що система інтелектуальної власності працює ефективно та сприяє розвитку інновацій. А що в Україні?

Чому Україна відстає

Розвиток інтелектуальної власності в Китаї, Японії та Південній Кореї відбувся завдяки державним рішенням щодо розвитку освіти і науки, підтримки наукових досліджень. В Україні ситуація інша. Протягом останніх 30 років відбувається чітка й планомірна деіндустріалізація країни, зменшення фінансування науки, її орієнтація не на результати, а на «скопусні» публікації. Це призводить до зниження патентної активності та якості патентних пропозицій, що обмежує інноваційний потенціал економіки.

Аналіз винахідницької діяльності здійснено за період із 2004 року — саме тоді набрав чинності Цивільний кодекс України. Він анулював так звані короткі патенти, які видавали без проведення кваліфікаційної експертизи, й розширив перелік корисних моделей. Тому порівнювати винахідницьку активність до і після 2004 року некоректно.

Аналіз тенденцій показує, що починаючи з 2004 року заявники, аби мінімізувати витрати на отримання патенту, почали активніше подавати заявки на корисні моделі. Це призвело до зменшення кількості заявок на винаходи та, відповідно, негативно вплинуло на технічний рівень патентів, оскільки реєстрація корисних моделей здійснюється без проведення експертизи по суті. 2008 року частка таких моделей у загальній кількості поданих заявок зросла до 77% проти 56% 2004 року. Відповідно кількість заявок на винаходи зменшилася з 44 до 23%.

Криза 2008–2009 років призвела до невеликого зниження винахідницької активності в Україні. Пізніше, з 2014 року, ситуація ще більше ускладнилася: кількість заявок на винаходи та корисні моделі почала стабільно скорочуватися під впливом політичних та економічних подій.

А 2020 року відбулося вже різке падіння винахідницької активності. Це було зумовлено низкою об’єктивних причин: збільшенням розміру зборів на подання заявок (постанова КМУ від 12 червня 2019 року №496) та обмеженням переліку об’єктів, що охороняються як корисні моделі (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформи патентного законодавства»). Свої корективи внесла й пандемія COVID-19.

Найбільші темпи падіння спостерігалися 2022 року внаслідок російської військової агресії. Кількість заявок на винаходи зменшилася майже на 19%, на корисні моделі — майже вдвічі. А кількість міжнародних патентів за системою РСТ в Україні взагалі ніколи за останні 30 років не досягала 200 патентів за рік. Для порівняння — такий рівень патентної активності відповідає активності університету, що посідає п’яте-шосте місце за рейтингом Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Це означає, що винахідники України практично не бачать перспектив реалізації своїх ідей за кордоном або не мають коштів для такого патентування (адже його вартість становить 5–15 тис. дол. США). У підсумку вони надають перевагу національним процедурам подання заявок.

Якщо оцінювати ситуацію загалом, то в Україні за роки незалежності так і не вдалося сформувати надійну систему охорони ІВ. Основні прогалини цієї сфери досить чітко й виважено окреслені в проєкті Національної стратегії розвитку сфери ІВ в Україні на період 2020–2025 років, яку успішно обговорили на парламентських слуханнях «Побудова ефективної системи охорони ІВ в Україні» 16 грудня 2019 року. Висновок сформульовано жорстко: «У підсумку, інтелектуальна власність в Україні допоки не розглядається як один із ключових факторів в економічному, соціальному й культурному розвиткові країни».

Попри успішне обговорення в парламенті, Стратегії так і не ухвалили. Зараз Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій (УкрНОІВІ) підготував новий проект Стратегії, який буде передано до Мінекономіки для подальшого проходження.

Фінансування науки та інвестиції

Однією з головних причин проблем винахідництва є відсутність реальної зацікавленості державної влади в розвитку вітчизняної промисловості, науки, освіти. Це промовисто демонструють витрати на наукові дослідження.

Частка витрат на науку у ВВП України, починаючи з 2010 року, неухильно знижувалася й останніми роками скоротилася до 0,33%. Це майже в 15 разів менше, ніж фінансування науки в Ізраїлі. А з урахуванням украй низького ВВП України такий рівень для нашої країни взагалі неприйнятний. Без належного фінансування розвиток науки просто неможливий.

Ці дані свідчать про вкрай низький рівень інвестицій у нематеріальні активи (НМА) — ліцензії, патенти, науково-дослідні розробки, бази даних тощо. Наразі вони становлять лише 3,6–6,7% від загальної суми капітальних інвестицій. Якщо врахувати, що до 2022 року частка капітальних інвестицій у ВВП не перевищувала 15%, то вкладення в НМА не перевищували 0,8–1,0% ВВП. Це різко контрастує із загальносвітовими тенденціями: 1995 року сукупні інвестиції у НМА становили 2,9 трлн дол. США, а 2023-го сягнули вже 6,9 трлн дол. Із 2008 року темпи зростання інвестицій у НМА втричі перевищили темпи зростання інвестицій у матеріальні активи. 2023 року інвестиції у НМА становили понад 16% ВВП у Швеції, США та Франції.

Ще однією проблемою розвитку науки є невідповідність пріоритетів наукових досліджень світовим тенденціям. Це підтверджує аналіз сфери інтелектуальної власності. Якщо коротко охарактеризувати стан патентування в Україні — це і мало, і не те. Щороку подають приблизно 3–5,5 тис. заявок на патенти на винаходи та корисні моделі. Причому на один винахід припадає більш як три корисні моделі, яких у законодавстві низки країн взагалі немає. У світі патентування зосереджене переважно на технологіях п’ятого укладу (інформаційні технології) й частково шостого (нано- та біотехнології), тоді як Україна переважно патентує в третьому (металургія, хімія) та четвертому (машинобудування) укладах. Це свідчить про відсутність чітко визначених державних пріоритетів у наукових дослідженнях і небажання наукових установ та закладів вищої освіти змінювати напрями роботи в межах наявної автономії у виборі тематики. Як досліджували 50 років тому — так робимо і зараз. Додатковим стримувальним чинником стали й численні зміни та реорганізації державних інституцій, відповідальних за сферу інтелектуальної власності.

В Україні основними авторами патентів є ЗВО та наукові установи — 2023 року на них припало близько 90% усіх заявок. Натомість промисловість подає дедалі менше заявок на патентування — їх кількість скоротилася з 4% 2019 року до 3% 2023-го. Звісно, це — результат знищення галузевої та заводської науки, яка завжди давала найбільше патентів. Для порівняння, у світі головними «генераторами» заявок на патенти є великі корпорації та ЗВО. Адже саме вони вкладають мільярди в дослідження та розробки, перетворюючи наукові ідеї на нові ліки, технології чи цифрові продукти. Університети теж важливі, але їхня роль — радше у створенні базових знань, які бізнес потім утілює на практиці.

Ситуація з комерціалізацією об’єктів інтелектуальної власності в Україні є катастрофічною. За 2022–2024 роки в державних реєстрах зафіксовано лише 4085 угод про передачу прав інтелектуальної власності, з яких 87,3% — це право на торговельні марки, й тільки 3,6% — це винаходи. Тобто лише 3,6% об’єктів ІВ когось зацікавили і будуть реалізовані. Серед них 251 ліцензійний договір на винаходи та 240 — на корисні моделі. Тобто українські винаходи та корисні моделі реально мало кому потрібні, що свідчить про величезні проблеми в розвитку української науки й практичну відсутність реальних результатів наукових досліджень, які можуть бути комерціалізовані. Отже, всупереч сучасним тенденціям розвитку міжнародного трансферу технологій, в Україні його практично немає.

Стартапи як новий шлях комерціалізації інновацій

Варто зазначити, що останніми роками у світі поширюється практика ефективного використання стартапів. І незважаючи на військові дії, довготривалу кризу тощо, українці також розробляють успішні проєкти. З 2020 до 2022 року вартість українських стартапів зросла в 3,3 раза й досягла 23,3 млрд євро. Наприкінці 2023 року в Україні налічувалося 1500 активних стартапів.

Згідно з дослідженням Dealroom CEE Startups 2025, за останнє десятиліття загальна вартість стартапів у Центральній та Східній Європі (ЦСЄ) зросла в 15 разів, що більш як удвічі перевищує середній європейський показник (семикратне зростання). Сьогодні приватні стартапи ЦСЄ оцінюють у 163 млрд євро, й Україна посідає третє місце в регіоні з результатом у 30 млрд євро. Водночас є й тривожна тенденція: стартапи, які народилися в ЦСЄ, часто переїжджають — 48% компаній перенесли свою штаб-квартиру з країни походження в іншу. В цій прикрій статистиці антирекорди б’є Україна, з якої переїхало понад 90% стартапів, що пояснюється несприятливими умовами для їх розвитку всередині країни.

Загалом можна констатувати, що стартапи стали новим способом комерціалізації інновацій — гнучкішим і прогресивнішим порівняно з традиційним використанням інтелектуальної власності. Тому можна припустити, що в майбутньому саме вони стануть основним механізмом упровадження результатів наукових розробок на ринок і замінять інтелектуальну власність.

Наука як пріоритет

Підсумовуючи, можна констатувати: більшість проблем у сфері винахідництва в Україні можна подолати за кілька років, якщо неухильно виконувати закони України, якими передбачено фінансування науки в розмірі від 1,7% ВВП, і зробити науку одним із пріоритетів розвитку держави. Забезпечення фінансування науки на рівні, співмірному, наприклад, із рівнем Ізраїлю, може повернути нашій науці провідні позиції.

Як влучно зауважив президент США Рональд Рейган: «Ми фінансуємо науку не тому, що ми багаті. Ми багаті, тому що фінансуємо науку».