Економія на суддівських гарантіях може обернутися ризиками для правосуддя – суддя Марина Барсук

Якщо держава очікує від судді дотримання високих професійних та етичних стандартів, вона повинна забезпечити умови, які дозволяють залишатися незалежним як під час роботи, так і після її завершення. Але між деклараціями та реальністю – прірва. Про це пише суддя-спікер Північного апеляційного господарського суду Марина Барсук у своїй колонці на «Українській правді».

Вона наголошує, що дискусія про довічне грошове утримання суддів часто зводиться лише до арифметики: скільки вони отримують і як це виглядає на тлі середньої пенсії. Проте у такий спосіб втрачається головний зміст – довічне утримання є не пільгою, а гарантією незалежності судової влади.

«Коли суспільство обговорює довічне грошове утримання суддів, розмова швидко зводиться до арифметики: скільки вони отримують і як це виглядає на тлі середньої пенсії. Але за цими підрахунками губиться головне – у суддів немає пенсій і зарплат у звичайному сенсі. Є суддівська винагорода і довічне утримання – плата за статус, відповідальність і суворі обмеження, що йдуть разом з мантією», – заявляє суддя-спікер ПАГС. 

Барсук Марина пояснює, що гарантоване забезпечення судді виконує роль «психологічного щита», адже дозволяє ухвалювати рішення, керуючись законом, а не страхом за матеріальне майбутнє. Це також практичний захист від тиску, бо людину важко шантажувати, якщо вона впевнена у державних гарантіях.

Міжнародні документи, включно з Європейською хартією про статус суддів та Рекомендаціями Ради Європи, прямо зобов’язують держави забезпечувати суддів соціальним захистом, включно з гідним пенсійним забезпеченням. Українське законодавство також закріплює ці принципи, проте на практиці вони не реалізовані повною мірою.

«Попри наявність законодавчих гарантій, на практиці чинна система пенсійного забезпечення суддів не виконує повною мірою своєї ключової функції – гарантування стабільності та передбачуваності після завершення повноважень. Її ефективність підривається низкою системних проблем, які накопичувались роками й потребують комплексного вирішення», - пише суддя. 

Серед проблем суддя Барсук називає відсутність автоматичного перерахунку виплат, часті зміни законодавства, маніпулювання бюджетними обмеженнями та прив’язку до прожиткового мінімуму, що не відповідає економічним реаліям.

«Принципово важливо: правила забезпечення суддів повинні бути сталими, суддя має розуміти, на які умови розраховує після завершення кар’єри. Правила мають бути передбачуваними, зрозумілими та стабільними, і саме це є ознакою правової держави», – йдеться у матеріалі. 

Барсук застерігає, що штучне обмеження виплат підриває незалежність судової системи, а спроби «економії» на суддівських пенсіях можуть обернутися ризиками для правосуддя в цілому.

«Довічне утримання суддів – це не подарунок від держави, а частина суспільного договору. Суспільство отримує незалежний суд, суддя – компенсацію за професійні обмеження. Проблема не в самому принципі, а в тому, як він реалізований в Україні. Замість стабільної системи маємо хаос з постійними змінами правил», – наголошує вона. 

Суддя Барсук підсумовує: реформа суддівської системи необхідна, але вона має зміцнювати гарантії незалежності, а не руйнувати їх під гаслами економії. Інакше країна ризикує отримати суд, де рішення ухвалюються з урахуванням думки тих, хто фінансово контролює систему.