Держслужба для своїх. Що робити з реформою?

Тривале непризначення директора БЕБ — показовий приклад того, як на рівні уряду ігнорували закон і принцип меритократії, за яким посада на держслужбі має здобуватися на основі професійності. Схожі випадки траплялися й раніше, але менш резонансні. Йдеться про близько 350 топпосад: державних секретарів міністерств, керівників агентств, служб та інспекцій. Кадрові рішення на цих рівнях завжди привертають суспільну увагу й часто спричиняють обурення.

ЄС і громадянське суспільство послідовно вимагають від влади прозорих і справедливих призначень, проте результатів немає або це поодинокі випадки. 2019 року було ухвалено закон про «перезавантаження влади», який дозволив звільняти держслужбовців без причин. Під час пандемії ковіду конкурси було призупинено, а після 24 лютого 2022 року їх узагалі скасували й досі не відновили. Тобто в період, коли для управління державою, яка воює, критично важливі компетентні кадри, ключовим залишається політичний вплив на держслужбу, а професійність кандидатів, навіть доведена конкурсом, нівелюється.

Симптоматичним є й те, що закон про держслужбу неодноразово змінювали. Тепер навіть якщо конкурси повернуться, замість єдиного переможця обиратимуть з-поміж трьох кандидатів, фактично залишаючи простір для політичного «кастингу». Це держслужба для «своїх».

І ось чергова законодавча новела влади. 15 липня у Верховній Раді України було зареєстровано урядовий законопроєкт №13478 щодо відновлення проведення конкурсів.

З огляду на вимоги ЄС і Програми SIGMA ініціативи Національного агентства держслужби як головного розробника на етапі підготовки цього законопроєкту могли б бути амбітнішими. Натомість внесено «ідеї» залишити на посадах призначених раніше без конкурсів осіб і максимально затягнути процедуру оголошення нових відборів.

На сьогодні законопроєкт №13478 формально відкликано, проте зареєстровано альтернативний №13478-1 (автори — народні депутати Олександр Корнієнко та Віталій Безгін) із незначними уточненнями стосовно досвіду членів Комісії та строків відновлення конкурсів.

Отже, що пропонує влада?

У цьому законопроєкті запропоновано відновити конкурси на посади державної служби категорії «А» (вищий корпус держслужби) з 1 червня 2026 року з граничним строком оголошення таких конкурсів 9 місяців; на посади державної служби категорії «Б» — з 1 липня 2026 року з граничним строком оголошення 12 місяців; на посади державної служби категорії «В» — з 1 вересня 2026 року з граничним строком оголошення 18 місяців; і на посади в органах місцевого самоврядування — з 1 червня 2026 року з граничним строком 18 місяців для оголошення конкурсів.

Зазначене не сприяє відновленню права громадян України на реалізацію рівного права доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України. Так, претендентам на посади категорії «В» (посади спеціалістів, яких є найбільше) доведеться чекати на відкриття певних «зайнятих» вакансій понад 2,5 року (до 1 березня 2028-го).

Також цікаво, що в законопроєкті запропоновано монополію на політичне представництво у складі Комісії вищого корпусу державної служби, адже більшість, а саме щонайменше чотирьох із семи її представників, визначають Верховна Рада, президент і уряд. Окремо також включено фахівця з питань управління персоналом, визначеного Кабінетом міністрів України, і наявного у складі керівника НАДС (за посадою) або його заступника. У меншості — фахівець у сфері публічного управління та адміністрування, а також представник громадських об’єднань, обрані відповідно до урядового Порядку. Отже, в такому складі бракує паритету та є очевидний ризик, що визначені згаданими політичними інститутами особи виражатимуть волю політичного керівництва, яке подало їх до складу цієї Комісії.

У законопроєкті також пропонують надати керівникам право подовжувати перебування на посаді службовців, призначених під час воєнного стану без конкурсу, якщо ті пропрацювали рік (категорія «А») чи шість місяців («Б», «В»). Це суперечить Конституції та закону, адже призначення мали бути строковими з обов’язковим конкурсом, і створює корупційні ризики. Це ще один приклад «держслужби для своїх».

Зазначений підхід законотворців провокує також:

• подальші прямі призначення протягом тривалого часу;
• накопичення значної кількості нових посад, на які доведеться проводити конкурси;
• у більшості випадків з огляду на можливість не оголошувати конкурсів до завершення граничних строків раніше призначені без конкурсу будуть просто «узаконені».

Про кількість осіб, яких призначено без конкурсу, починаючи з 2022 року, інформації немає, але можна зрозуміти, що йдеться про тисячі таких призначень.

Кому це вигідно? Очевидно, що така система зручна кожному із суб’єктів призначення, які ухвалюють кадрові рішення, маючи в штаті посади. За такого стану справ протягом тривалого часу посади в системі державних органів знову надаватимуть за одноосібним рішенням керівників без жодних процедур перевірки знань, умінь і навичок.

Загалом, за даними вебсайту nads.gov.ua, у державних органах уже не перший рік налічується понад 30 тисяч вакантних посад. Кількість посад державної служби за штатним розписом — більш як 191 тисяча. Водночас неоприлюднення всіх вакансій і незрозумілий підбір кандидатур свідчать про закритість держслужби для всіх охочих.

Це гостро сприймається в контексті пошуку вакансій та надання першого робочого місця, зокрема для студентства й молоді, що завершила навчання. Є навіть профільна спеціальність D4 «Публічне управління та адміністрування» у більш як 100 закладах вищої освіти в Україні. Право громадян на участь у так званих доборах на посади, які час від часу оголошуються через вебсайти державних органів і портали пошуку роботи, складно захистити, адже процедура юридично не визначена й підстави для відмови незрозумілі.

Незалучення підготовлених фахівців на цьому етапі може бути причиною їх відтоку до приватного сектору або за кордон.

Що пропонує експертне середовище?

Торік, а саме у грудні 2024 року, Центр політико-правових реформ презентував в Українському домі концепцію й аналітичну записку «Державна служба в Україні та напрями її реформування й розвитку».

Документ аналізує стан держслужби, її проблеми та пропонує шляхи модернізації відповідно до європейських стандартів, актуальні в контексті переговорів про вступ України до ЄС.

Серед таких пропозицій тезово зазначалося:

1. щодо невизначеності політичної відповідальності за державну службу — політичну відповідальність за розроблення, координування та впровадження політики державної служби покласти на прем’єра або віцепрем’єра;
2. щодо недостатньої адвокації розв’язання проблем у сфері державної служби — створити Раду з питань державної служби (за аналогією до ВРП), наділити її окремими функціями як формування політики, так і її реалізації; посилити спроможність НАДС та його територіальних відділень (але формування політики та координування — безпосередньо через прем’єра або віцепрем’єра);
3. щодо політичного впливу на діяльність конкурсних, дисциплінарних комісій або окремих працівників державних органів, залучених до ухвалення рішень, а також незаконних звільнень — посилити юридичну відповідальність за такі дії, включно з їх криміналізацією;
4. щодо несучасності HR — у взаємодії з бізнес-середовищем, міжнародними та громадськими організаціями підготувати комплексну урядову HR-стратегію з пілотуванням у державних органах різних рівнів юрисдикції та за його результатами — презентувати стандарт для державних органів із питань рекрутингу, проходження служби, мотивування та розвитку талантів;
5. щодо відсутності правил для визначення необхідної кількості державних службовців — запровадити повноцінний функціональний аудит замість «самооцінювання» державних органів.

Перелік цих пропозицій значно більший і структурований у Дорожню карту реформи.

Позитивом на сьогодні є те, що новосформований уряд наразі ухвалив декілька рішень, які кореспондуються з наведеними рекомендаціями. Зокрема нещодавно оприлюдненою постановою від 8 серпня 2025 року №953 визначено, що НАДС координуватиме прем’єр. Трохи раніше постановою уряду від 30 липня 2025 року №915 питання у сфері реформування державного управління віднесено до компетенції віцепрем’єр-міністра з євроінтеграції. Але цього критично мало.

…Реформа державної служби залишається однією з найскладніших через відсутність політичної волі змінити наявну ситуацію докорінно. Норми про «політичну нейтральність» державної служби наразі є лише на папері й не працюють у реаліях роботи в адміністративних будівлях.

«Картонна революція» через загрозу втрати незалежності антикорупційними державними органами, а також гучний скандал навколо тривалого непризначення керівника БЕБ підкреслюють особливу роль державної служби у функціонуванні країни як у мирний період, так і під час війни, та свідчать про необхідність її відмежування й захисту від політичного впливу на практиці. Цього разу таким захистом став не закон, а суспільство.