Ядерний реактор на Місяці: хто виграє нові космічні перегони – Китай чи США

Суперництво в космосі вийшло на новий етап – тепер мова йде про енергетику місячних баз. У Вашингтоні та Пекіні вважають, що довготривала присутність на Місяці неможлива без ядерної енергії. Керівник NASA Шон Дюффі нещодавно доручив побудувати на Місяці 100-кіловатний ядерний реактор до кінця 2030 року, зазначивши, що для постійної бази ядерна енергія "майже незамінна".

За цим постало геополітичне протистояння – Китай заявив про спільний із Росією проєкт атомної станції на супутнику Землі до 2035 року, на що США відповіли власним планом підключити реактор п’ятьма роками раніше. Нові місячні перегони розгортаються навколо того, хто швидше прокладатиме енергетичну інфраструктуру.

24 Канал розповідає детально про нові космічні перегони.

Американський план: реактор до 2030 року

Дюффі прямо назвав цей проєкт "перегонами на Місяць та перегонами з Китаєм", адже для створення місячної бази потрібна потужна енергетика. Він оголосив конкурс серед компаній на створення реактора потужністю щонайменше 100 кВт і дав "дуже стислі" терміни – запустити його до 2030 року.

За директивою Дюффі, перш ніж почати інші завдання, NASA має впритул прискорити розробки місячного реактора і призначити керівника проєкту протягом 60 днів.

На думку посадовця, перша країна з власним реактором на Місяці зможе претендувати на найкращі ділянки супутника: "Ми знаємо, де на Місяці є лід і сонце, і нам треба туди приїхати першими й заявити про це для Америки".

Крім того, Дюффі попередив, що якщо Китай чи Росія встановлять свій реактор раніше, вони можуть оголосити навколо нього "заборонену зону", яка ускладнить США доступ до сусідніх регіонів Місяця. Директива Дюффі супроводжувалася гучними заявами. Він офіційно назвав будівництво реактора національним пріоритетом безпеки. США навіть пропонували Росії приєднатися до своїх місячних планів, проте Москва відмовилася. Натомість вона бере участь у китайській програмі, що передбачає реактор у десять разів потужніший за американський проєкт. Варто зазначити, що оголошення прийшло наприкінці 2025 року на фоні значного скорочення бюджету NASA – у проєкті видатків на 2026 рік закладено близько 24% скорочення.

Місячна база / Зображення концепції NASA

Утім, американське керівництво розцінює прискорення програми як необхідний крок у відповідь на китайські амбіції.

Використання ядерних енергетичних технологій в космосі не є чимось абсолютно новим, зазначає у коментарі 24 Каналу експерт з космічних питань Андрій Колесник.

З часів протистояння США та СРСР вони неодноразово розміщалися на борту супутників для живлення енергомісткої апаратури, здебільшого тієї, яка збирала інформацію про потенційного супротивника. Тому створити подібне на основі новітніх матеріалів та технологічних рішень під силу країнам, які самостійно опанували ядерну енергетику,
– каже фахівець.

Тим більш, що в останній час, малі модульні реактори вже не є якимось екзотичним витвором, а мають навіть свою частку на ядерному енергетичному ринку, додає Колесник. "Завданням із зірочкою" експерт називає пристосування цих технологій до умов експлуатації у надзвичайно жорсткому (радіаційному, температурному та пиловому) середовищі, яке існує на поверхні Місяця.

Як й вся технічна складова створення та підтримки перманентної присутності людства на Місяці, розбудова місячної ядерної енергетики не є виключенням і потребує дуже ретельного, і відповідно до урахування вартості, підходу. Тому не є питанням в спроможності США чи Китаю зробити подібний крок,
– зазначає Андрій Колесник.

Китайські амбіції та міжнародна співпраця

Пекін теж не залишається осторонь. У квітні 2025-го китайські та російські ЗМІ повідомили про плани побудувати на Місяці автоматизовану ядерну станцію до 2035 року. Цей проєкт відомий як Міжнародна місячна науково-дослідна станція (ILRS) – спільна ініціатива Росії та Китаю. За даними Atlantic, її реактор матиме потужність у десятки разів більшу за американську установку. Інформація про російсько-китайську співпрацю змусила американських військових і космічних чиновників активніше діяти: за інформацією WIRED, у США "наполегливо готують відповідь, щоб здобути перевагу".

У підсумку маємо два чітких графіки: американський варіант – 100-кВт реактор до 2030 року, і китайсько-російський – більший за потужністю реактор до 2035 року. Конкуренція США і Китаю вже вплинула на розклад NASA та навіть на відносини з іншими партнерами. Зокрема, Японія залучена до розробки великих місячних роверов і модулів, а Росія остаточно обрала співпрацю з Китаєм.

Дмитро Софина, керівник Міжнародного центру дослідження і розробки ШІ WINSTARS.AI та керівний партнер технопарку "Кристал", у коментарі 24 Каналу вважає, що створення ядерного реактора на Місяці – технічна необхідність:

Проєкт "Артеміда" передбачає будівництво 100-кіловатного реактора до 2030 року. Це забезпечить станції стабільне життя протягом тих приблизно 14,5 днів, коли сонячна енергія недоступна. Але важливіше – це може відкрити шлях до досліджень термоядерного синтезу. Адже на Місяці є запаси ізотопу Гелій-3, якого майже немає на Землі.

На його думку, США мають усі необхідні ресурси та технології для реалізації проєкту. "Один з моїх менторів у Стенфорді, Майк Кессіді, ще колись зібрав реактор у власному гаражі, а тепер розробляє для NASA іонні двигуни. Це показує рівень технологічної бази США. У них є все для того, щоб створити автономну місячну екосистему – енергія, вода, кисень і водень для підтримки життя", – каже Софина.

Щодо Китаю фахівець зазначає, що країна зберігає закритість у космічних розробках: "Вони мають потенціал, але працюють менш прозоро. Китай може випередити США у термінах, однак саме Америка здатна зробити це якісніше й надовго".

То хто ж переможе в гонці? На переконання Софини, першість у цих перегонах залишається відкритим питанням:

Китай демонструє амбіцію перевершити США. Але якщо говорити про ефективну постійну станцію, то справді реалізувати її надійно може тільки Америка. Найімовірніше, ми побачимо дві станції, та роль технологічного лідера збережеться за США.

Технічні та фінансові виклики

Реалізація такого складного проєкту в обмежені строки викликає запитання. У термін до 2030 року можна вкласти це всього кілька пусків космічних апаратів та кілька років випробувань. Саймон Міддлбург, професор ядерних матеріалів та співдиректор Інституту ядерного майбутнього в Університеті Бангора (Велика Британія), якого цитує WIRED, каже: "Чотири з лишком роки – це дуже стислий графік, але технологія вже існує". У NASA вже понад півтора десятиліття відпрацьовують модульні ядерні установки для Марсу і Місяця. Ще у 2022 році агентство уклало кілька контрактів по дизайну реакторів, а вчені зауважують, що за належного фінансування невеликий реактор цілком можливий.

Зокрема, англійський вчений Лайонел Вілсон, якого наводить видання Aulis, навіть зазначає, що за достатніх коштів "технічно реально встановити такі реактори на Місяці до 2030 року".

Утім, існує низка проблем. Місячний клімат суворий: двотижнева ніч і величезні перепади температур роблять сонячні панелі малоефективними на полюсах супутника. Водночас з фізики видно, що в умовах вакууму проблематично відводити тепло від реактора – доводиться розробляти унікальні системи охолодження. Також викликає занепокоєння доставка матеріалів – дозаправка ракети паливом-радіоактивним вантажем потребує особливих ліцензій і заходів безпеки.

Хоча вчені вважають ці перешкоди подоланними, вони вимагають часу та ресурсів. Окрім того, реалізацію NASA підривають скорочення бюджету та затримки інших місій: наприклад, навіть запуск місії Artemis 3 (першої пілотованої висадки) переноситься, тож відсутність надійного транспорту на Місяць може зменшити доцільність реактора навіть у разі його готовності.

Правовий аспект місячної інфраструктури – хто встановить "зони безпеки"?

Що ж каже космічне право? Згідно з Договором про космос 1967 року, жодна держава не може претендувати на суверенітет над Місяцем, але може зводити бази й проводити наукові дослідження з урахуванням "належної уваги інтересам інших країн". Але перший встановлений на Місяці реактор фактично окреслить навколо себе "невидиму межу".

Це схоже на так звані зони безпеки з угоди програми "Артеміда" – якщо країна споруджує об’єкт, вона декларує за ним область, де інші мають попередньо погоджуватись на візит.

Як зазначає Сімеон Барбер, доктор Відкритого університету (Англія), фахівець з планетології, "якщо ви будуєте реактор або будь-яку базу на Місяці, то можете оголосити навколо неї зону безпеки, бо там ваше обладнання". Це не пряме захоплення території, але ці дії можуть обмежити рух інших космічних апаратів.

Водночас міжнародне право не забороняє мирне використання ядерної енергії в космосі – вже 1992 року ООН визнало, що це може бути необхідним при космічних місіях, і розробила рекомендації з безпеки та консультацій. Якщо ж США будуть діяти прозоро та дотримуватись статті IX Договору про космос, вони можуть задати стандарт співпраці, "заохочуючи інші країни робити те ж саме". У майбутньому результат цієї гонки задасть не лише технологічний, а й правовий прецедент – хто побудує більшу інфраструктуру на Місяці, той матиме більше впливу на правила гри.

Важко сперечатись з тим, що для постійної місячної бази досі краще рішення, ніж ядерний реактор, не вигадано. Сонячна енергія на полюсах Місяця обмежена довгими темними періодами, тож без ядерних джерел не обійтися. Подальший розвиток космічних місій теж залежить від цього досвіду – так само потужний реактор може знадобитися і для майбутніх польотів на Марс.

Гонка між США й Китаєм у цій сфері несе не тільки наукове, але й стратегічне навантаження. Стати першим на Місяці – означає закласти основу для наступних поколінь досліджень і для потенційно великих космічних проєктів. Найближче десятиліття може кардинально змінити розподіл впливу у космосі: тепер "не важливо, хто ставить прапор, а хто що будує". Тож переможе той, хто не лише зібрано реалізує технічну амбіцію, але й задасть нові правила гри.

Просто "скинути" мініатюрний ядерний реактор на поверхню Місяця у найближчі десять років обидва конкуренти можуть майже одночасно, вважає Андрій Колесник. Питання ж – у побудові дієвої в автоматизованому режимі енергосистеми на базі ядерної енергетики.

На це може піти не одно десятиліття, оскільки впиратиметься у спроможності швидко доставляти багатотонне супутнє обладнання, збирати його та розташовувати на підготовлених майданчиках,
– вважає експерт.

Саме цей момент Колесник називає "вузьким місцем", адже він залежить від наявності відповідних засобів доставки, частоти їх запусків та від коштів, які можуть виділятися за відносно малий проміжок часу. Тому питання слід ставити не хто перший щось подібне вивантажить на поверхню Місяця, а хто перший там почне експлуатувати енергетичну систему на базі ядерних реакторів, фіналізує фахівець з космічних питань.