Як знак на межі Донеччини перетворився на символ війни

Стела на в’їзді в Донецьку область була типовою для радянського періоду конструкцією, яка позначала адміністративну межу. Таких знаків по країні десятки: бетон, герб, назва області. Функція суто технічна: показувати, де закінчується одна область і починається інша. Але з часом ця стела стала чимось незрівнянно більшим, пише 24 Канал.

"Я тут був"

З початком війни вона перетворилася на народний меморіал. Захисники, волонтери, місцеві – всі залишали на ній свої сліди: автографи, побажання, жовто-блакитні стрічки. Кожен напис – як пульс. Кожна подряпина – як свідчення. Стела стала способом сказати: "Я тут був. Я тут є". І не зникну.

Легендарна стела / Фото, надане 24 Каналу

На початку 2024-го стелу обстріляли. Комунальники швидко її відновили, військові додали прапори, підсилили фундамент. А в лютому 2025-го – накрили антидроновою сіткою. Бо навіть символи потребують захисту.

У квітні 2024-го четверо волонтерів зафарбували написи – хотіли "очистити", але вийшло навпаки. Громада обурилась:

Це не графіті – це пам’ять". Активісти оцифрували старі знаки, запропонували повернути їх у вигляді наліпок чи артоб’єкта. Ідея – зберегти зміст, оновити форму.

Сьогодні стела є не просто пунктом, який позначає межі області. Це точка, де перетинаються пам’ять, безпека і людська присутність.

Яке значення має ця стела?

Волонтерка Яна "Східна" Статна розповіла про те, що насправді означає цей знак.

Волонтерка Яна "Східна" Статна / Фото, надане 24 Каналу

Чому стела є важливою для людей, які залишили там свої підписи?

Стела Донецької області (саме зі сторони Дніпра) – це для мене своєрідна точка, яку ти проїжджаєш і думаєш: "Я вдома!". Це не просто знак на межі областей, це жива історія регіону, це історія війни, історія тих людей, які залишили тут свої підписи.

Я знаю, що не тільки військові тут підписувались, а й волонтери та місцеві. І підписатись тут – це як зафіксувати в цьому місці памʼять про себе. Це як коротка розповідь про те, що ти теж їдеш туди, де зона бойових дій, де війна. Що ти знаєш і розумієш, що тут відбувається. Саме тому і я поставила свій підпис на стелі. Навіть не знаю, чи зараз його можливо віднайти, здається, що їх тут тисячі.

Це не просто знакове місце – це моє улюблене місце. Це моя Мекка, моя Медина. Моє місце сили і мотивації. Це памʼять про дім, силу духу і віру в повернення (якщо твій дім в окупації). Можливо не зараз, не вже – але точно потім. Бо без цієї віри тяжко.

Ця стела – це наш символ боротьби, любові та пам'яті. І я дуже хочу, щоб вона була збережена для майбутніх поколінь.

Це унікальний об'єкт, який має надзвичайно велику цінність для військових, волонтерів та жителів Донеччини. І ми хочемо, щоб це місце (стелу області), як символ нашої сили побачив увесь світ!

Чи є у стели історичне, меморіальне значення?

Про трансформацію знаку розмежування між областями роздумує Антон Лягуша, кандидат історичних наук, академічний директор магістерської програми "Дослідження памʼяті та публічна історія" в Київській школі економіки:

За його словами, по-перше, це символ маркування небезпечного простору – війни, горя, трагедії та болю. На ньому військові, волонтери й усі, хто приїздив на цю територію, залишали свої позначки. Так стела перетворилася на своєрідний пам’ятник-акцію, місце меморіального активізму".

Коли ж волонтери, не порадившись із громадою, вирішили зробити "красиво" і перефарбували стелу у жовто-блакитні кольори, це викликало великий скандал. Адже їхні дії сприйняли як спробу замалювати пам'ять. І саме після цього стела набула ще більшої ваги для українського суспільства,
– пояснив він.

Отже, з одного боку, вона є символом розмежування – позначенням в’їзду в простір війни. З іншого – знаковим, живим місцем пам’яті, де люди залишають свідчення своєї присутності.

Водночас стела має ще ширший сенс: вона символізує територію, з якої українці вирушають на неокуповані землі, територію степу й сподівань, простір, що має міжнародне політичне значення. Таким чином, стела Донецької області – це одночасно символ, пам’ятник, місце ідентифікації та діалогу з нами як українцями.

Він переконаний: після війни її необхідно демонтувати й встановити у великому музеї, бо вона є одним із фундаментів націєтворення. У майбутньому ця стела неодмінно стане символом національної пам’яті та державності.

Що це за складанка?

Спільна памʼять живе не лише в монументах чи датах – вона проростає в речах, які ми торкаємось щодня: у деталях, у жестах, у предметах, що стають знаками нашої причетності. Тож до Дня Незалежності України бренд Dodo Socks запустив благодійний проєкт на підтримку фонду "Повернись Живим". У крамничках та на сайті бренду можна придбати складанку "Рубіж", 100% коштів із її продажу стануть донатом.

В її основі – стела на в’їзді в Донецьку область як точка, де починається захист. Більше про складанку та символи, які є на зображенні, розповідає Христина Вершина, ілюстраторка та авторка складанки:

Стела на в’їзді в Донецьку область стала символом стійкості й боротьби. У реальності вона проста: стандартні кольори, вишиванка, незграбний шрифт. Ми ж прагнули надати їй глибшого змісту, відійти від поверховості.

За її словами, у композиції з’явилися образи степу: сокіл як знак сили й витривалості, гадюка – як уособлення темної сили, рослини – маки, полин і будяк, що поєднують красу й колючість. Це протиставлення світлого й темного, добра й зла, що віддзеркалює реальність війни.

Складанка із стелою Донецької області / Фото, надане 24 Каналу

Христина Вершина сказала, що так стела перетворилася з географічного знаку на символічний – пам’ять про біль і втрати, але водночас і про надію. Вона наголосила, що у дрібницях, у повсякденності цей символ допомагає нам залишатися в контексті, не впадати в ілюзію, що все добре. Бо ті, хто перебуває по інший бік цієї стели, – в умовній темній зоні – потребують нашої уваги щодня. І через такі маленькі речі ми можемо проявляти свою позицію і показувати, що пам’ятаємо.

Стела на межі Донеччини – це не просто бетонна конструкція, а жива точка пам’яті, що об’єднує досвід війни, надії та присутності. Складанка "Рубіж" відтворює її символіку в деталях, дозволяючи кожному доторкнутися до цієї історії щодня. Через такі предмети ми не лише зберігаємо пам’ять, а й продовжуємо її.