Смертельні перегони на дорогах: 3200 загиблих у ДТП в Україні за 2024 рік

До чотирьох тисяч людей гине в Україні щороку на автошляхах, констатує директор Інституту безпеки дорожнього руху Віктор Черній. На дорогах, фактично, триває друга, після розв’язаної Росією, війна проти українців, каже експерт. І вона почалася раніше агресії з боку РФ.

Причини високої смертності на дорогах — безвідповідальність водіїв та низькі штрафи, зауважує Черній. У Гельсінкі, наприклад, за минулий рік не було жодного ДТП із загиблими. Чому? Бо швидкість по місту там складає 30 км на годину. І в Україні має бути не тільки відповідальність водіїв, а й безпечна організація дорожнього руху. “Це і лівий поворот, і огородження. Все має бути враховано”, – резюмує експерт.

3200 загиблих у ДТП в Україні за 2024 рік 

На самому початку давайте поговоримо про актуальні дані стосовно кількості ДТП в Україні. Яка зараз статистика та чи погіршилася вона через повномасштабну війну?

Ми вже маємо цифри, які оприлюднює Національна поліція. На сьогодні, якщо говорити про 2025 рік, то більше 1600 людей загинуло та більше 17 тисяч – травмовані. Щороку, на жаль, на дорогах помирає близько 3,5-4 тисяч осіб. Якщо казати за війну, то конкретні цифри виокремити важко, але поліція декларує, що щороку на дорогах гине 3,2 тисячі осіб (Це дані Нацполіції на 2024 рік. Відповідно до них: за 2024 рік зареєстровано 25 781 ДТП із потерпілими, у яких загинуло 3 202 особи та 32 023 людини травмовані. Основні види ДТП із потерпілими: зіткнення (41,7%); наїзд на пішохода (26,7%); наїзд на перешкоду (12,2%) – ред.)

Причини високої смертності на дорогах — брак освіти та низькі штрафи

Це жахливі цифри. Додам, що традиційно причини, через які люди гинуть на дорогах, не змінюються з року в рік: перевищення водіями швидкості, водіння в нетверезому стані. Які б ви визначили чинники, що призводять до смертей на дорогах?

Ми розуміємо, що розв’язана Росією війна передусім забирає життя військових та цивільних. Але є й друга війна — це дороги. Ця війна почалася раніше агресії з боку РФ. Але коли ми їдемо в європейській державі, то бачимо, як працює алгоритм. Йдеться про невідворотність покарання.

Водій має розуміти, що за кожне своє правопорушення він має бути покараний. А що відбувається в нас? Якщо подивитися на ту частину покарань, яка є, то це смішно. Якщо штрафи складають 10 євро, то яке може бути забезпечене покарання? Водій розуміє, що це не ті кошти, які будуть його сьогодні стримувати. А система працює тоді, коли спільнота розуміє та реагує. Все треба починати з освіти, а освіта в цьому питанні не виконує завдання, людина не отримує виховання, при якому вона розуміє, що дорога — це відповідальність.

Під освітою ви маєте на увазі не лише навчання в автошколі?

Ні, йдеться і про садочок, школи, навчальні заклади. В навчальних закладах ми сьогодні не готуємо інженерів з безпеки дорожнього руху. А держава має не просто бачити, а контролювати, фінансувати, чого, на жаль, не відбувається. Зараз війна і ми під неї хочемо це відтермінувати, але це так не працює.

Знати закони, виконувати їх та реагувати на порушення

Поговорімо тепер про маніфест нульової смертності на дорогах України. Розкажіть про його зміст.

Він скерований до всієї спільноти в нашій державі. Це, передусім, державні органи та органи місцевого самоврядування, бізнес, громади та населення, яке мешкає в Україні. Як ми це бачимо й чому ми про це говоримо? Сьогодні дорога стала небезпечною і для того, щоб вона знову стала безпечною, це має бути пріоритетом держави. Ми маємо світовий досвід, наприклад, Швеції, де нульова смертність на дорогах. Там 1997 року ухвалили концепцію, яка на сьогодні є обовʼязковою. В нас така система не діє: ми спочатку прокладаємо дороги, а потім — організовуємо дорожній рух. Тому треба вносити зміни.

До 2024 року в Україні була Стратегія безпеки дорожнього руху. Термін закінчився, а нової стратегії немає. На сьогодні є Національна транспортна стратегія і якщо ми її відкриємо, то там дуже цікаві й водночас жахливі цифри. Вони говорять про те, що сьогодні держава прийняла рішення, що до 2030 року ми маємо зменшити смертність на дорогах до 5 осіб на 100 тисяч населення. Така ж цифра й щодо травмованих осіб. Про що це каже? Про дуже великий виклик, проте написати і зробити — це різні речі. Для реалізації цих завдань потрібна програма і вона має бути відпрацьована наступним чином.

На сьогодні ми маємо державні дороги та дороги місцевого самоврядування. Так от, на державних дорогах в нас є система — держагентство, дослідний інститут. Але є й органи місцевого самоврядування, які в стратегіях міст прописали ту ж саму норму. Тож як її контролювати? В Національній транспортній стратегії прописано, що держава має утворити єдиний відомчий орган, який сконцентрує на собі всю частину роботи і контролю.

Так воно відбувається і у світі, але в нас, на жаль, центру, який би давав єдину статистику, формат контролю немає. Держава знає про це. Тому сьогодні на часі і є маніфест, який ми вчора задекларували. Ми маємо знати всю нормативну базу, виконувати її і не дивитися, як хтось порушує правила і проходити поруч, а реагувати на це.

Основа безпеки дорожнього руху — правильне проєктування

Пане Вікторе, ви розмежували дороги державні та місцевого значення. А чи є розуміння, які з них безпечніші? Чи за показником смертності немає відмінності?

Цінність одна — життя. На державній дорозі чи дорозі місцевого самоврядування, значення немає. У нас є місця концентрації ДТП і якщо воно визнане, поліція його фіксує, то органи місцевого самоврядування або органи, які утримують державні дороги, мають там виконати роботи, щоб цього місця концентрації ДТП не було. Але в нас сьогодні багато питань звʼязано з проєктуванням.

Проєктування — це головний чинник на сьогодні. Ми маємо зробити так, щоб водій може й порушити, але технічна частина, відпрацьована по організації дорожнього руху, не дасть йому це зробити. Це і лівий поворот, і огородження. Все має бути враховано. Ми не маємо перекладати всю провину на водія, а маємо забезпечити безпечні та комфортні умови, а водій просто має виконувати. Якщо водій їде по державній магістралі і вона огороджена, то він не переїде на зустрічну смугу. Це чинник, який забезпечує безпеку.

Пріоритетом має бути не нова дорога, а безпечна організація дорожнього руху

Ви згадували про міжнародний досвід, який впроваджують інші країни, аби зменшити смертність. За рахунок чого їм вдається реалізовувати ці концепції та що ми могли би з цього досвіду взяти для себе?

Якщо дивитися на досвід, то водій за кожне порушення отримує бали. І якщо він отримав певну кількість балів, то це каже про те, що водій має пройти навчання заново. Якщо не пішов — він далі не їде. Має бути невідворотність покарання та пріоритети — не асфальт покласти, а забезпечити безпечну організацію дорожнього руху. Адже тільки зʼявляється нова дорога, це тягне збільшення швидкості.

За українським законодавством обмеження швидкості в містах складає 50 + 20 км. Як можна забезпечити безпеку руху при 70 км? У Гельсінкі, наприклад, за минулий рік не було жодного ДТП із загиблими. Чому? Бо швидкість по місту там складає 30 км на годину.

Джерело: Українське радіо