Титан, робітники-пенсіонери, ламка логістика: чому спиняються збройні заводи США

Невизначеність у ланцюжках постачання і забезпеченні сировиною, а також брак робочої сили — основні проблеми оборонної промисловості США.

Здатність США захищатися і стримувати конфлікти залежить не лише від просунутих систем озброєння, але і від їх виробництва та підтримки в робочому стані. США десятиліттями займали лідерські позиції в галузі як військових технологій, так і промислового потенціалу, що лежить в їхній основі. Зараз ця перевага втрачається — не через технологічний застій, а через ненадійні ланцюжки постачання, застарілу інфраструктуру і щораз більшу залежність від іноземних, іноді ворожих, держав як джерел критично важливих матеріалів і компонентів.

Фокус переклав статтю "Чому так важко відновити оборонну промислову базу" співробітника Конгресу США Деніела Боба для порталу National Interest. Фахівець з питань економіки та зовнішньої політики розповів про "нерайдужну" ситуацію в американському військово-промисловому комплексі і пояснив, чому з'являються проблеми зі зброєю.

Зброя США та проблеми ВПК

Оборонно-промислова база США — багаторівнева мережа виробників, ливарних заводів, постачальників і кваліфікованих робітників, які формують нашу армію, — потребує серйозних удосконалень. Вартість сировини зростає. Багато підрядників залежать від одного-єдиного постачальника, і майже всі вони потерпають від нестачі робочої сили, що обмежує зростання виробництва. Ці слабкості проявляються в період щораз більшої глобальної напруженості, особливо на тлі загострення стратегічного протистояння з Китаєм.

З погляду зовнішньої політики і торгівлі така тенденція викликає занепокоєння. Занадто довго в плануванні національної безпеки недооцінювався вплив економічних важелів, виробничих потужностей і контролю над ланцюжком постачання на формування геополітичної потужності. Оскільки межі між комерційними інтересами та конфліктами продовжують розмиватися, промислова стійкість повинна розглядатися як ключовий елемент стратегії США.

Адміністрації США одна за одною віддавали пріоритет ефективності ланцюжків постачання над їхньою надмірністю, з огляду на припущення, що глобальна економічна взаємозалежність вища за політичні чвари. Але Китай методично використовував стратегічні лазівки, що дало змогу йому контролювати понад 70% світової переробки рідкісноземельних металів і лідирувати у виробництві галію, вольфраму та неодиму.

Ці та інші ресурси вкрай важливі для систем, що лежать в основі військової могутності США — сучасних радарів, ракет, систем наведення, обладнання зв'язку та двигунів. У 2024 році Пекін ввів обмеження на експорт галію і германію, посилаючись на міркування національної безпеки у відповідь на політику США щодо напівпровідників. Цей крок порушив баланс світових ринків і довів готовність Китаю використовувати доступ до критично важливих матеріалів як зброю.

Тим часом оборонне виробництво США працює не в найсприятливіших умовах. Урядові оцінки та незалежна аналітика вказують на серйозні ризики. Сфера, як і раніше, надмірно залежить від іноземних ресурсів. Чверть працівників аерокосмічної та оборонної промисловості досягли пенсійного віку або вже вийшли на пенсію. Нижні ланки ланцюжків постачання залишаються вразливими. Втрата всього лише одного постачальника може призвести до зупинки складання складних систем. Крім того, практика закупівель заснована на логістичній моделі постачання "точно в термін", яка не може згладити геополітичні або економічні потрясіння.

Як війна РФ в Україні вплинула на виробництво зброї

Ці проблеми проявляються в багатьох царинах. У 2024 році самі лише замовлення на комерційні літаки перевищили 14 тисяч одиниць, що за поточних темпів виробництва потребуватиме кількох років. Аналогічні вузькі місця стосуються ракетних систем, компонентів супутників і суднобудування.

Розглянемо, наприклад, виробництво двигунів для військових літаків — одну з найпередовіших і стратегічно важливих технологій США. Ці двигуни потребують тисяч високоточних компонентів, зокрема деталей з екзотичних сплавів і керамічних покриттів. Допуски при виробництві надзвичайно малі, а багато застосовуваних матеріалів імпортуються або постачаються одним-єдиним постачальником.

Однак виробництво дедалі більше страждає від проблем з глобальними ланцюжками постачання. Наприклад, війна Росії в Україні порушила постачання титану, що має життєво важливе значення для аерокосмічної промисловості, зокрема для виробництва двигунів. Нестача робочої сили теж є серйозною проблемою: американські заводи насилу знаходять кваліфікованих працівників для заміни техніків, які виходять на пенсію, що призводить до затримок у виробництві та ремонті двигунів. Ці вузькі місця, що посилюються залежністю від іноземних постачальників ключових компонентів, створюють ризики зриву постачання літаків у разі кризи.

Перша адміністрація Трампа зосередила свою увагу на ризиках, пов'язаних із залежністю від супротивників у питаннях постачання критично важливих компонентів, і просувала релокалізацію виробництва як державну необхідність. Це зосередило дискусії про національну безпеку на промисловій стійкості.

Однак необхідні більш цілеспрямовані дії. У багатьох галузях, особливо у виробництві двигунів, боєприпасів і низькорівневих компонентів, немає запасних варіантів. Якщо з ладу виходить лише один завод або припиняє діяльність ключовий постачальник, постачання певних систем може просто припинитися, а для критично важливих компонентів, як-от двигуни F-135 для F-35 та інші передові системи для наших військових літаків, це означає справжню кризу.

Як розв'язати проблеми ВПК США

Аби згладити цю вразливість, Сполучені Штати повинні ухвалити цілеспрямовану довгострокову стратегію, яка, зокрема, сприятиме розширенню внутрішнього виробництва рідкісноземельних елементів, критично важливих мінералів та інших стратегічних ресурсів. Цей план повинен включати заохочення вертикальної інтеграції там, де це доцільно, посилення постачальників нижчого рівня (особливо малих і середніх підприємств, які часто не мають достатнього капіталу або впевненості в інвестиціях і договорах); відновлення кадрового резерву шляхом постійних інвестицій у професійну освіту, стажування та регіональні партнерства з виробничими центрами; реформування політики закупівель з метою заохочення надлишковості, захисту ланцюжка постачання і використання американських ресурсів, а не тільки економічної ефективності або швидкості доставлення; а також проведення глибинного аналізу ланцюжка постачання з метою виявлення одиничних слабких місць і визначення пріоритетних царин, в яких відсутні або резервні потужності.

У випадку виробництва двигунів для військових літаків такі кроки допомогли б забезпечити доступ до критично важливих матеріалів, збільшити трудові ресурси і стабілізувати базу дрібних виробників прецизійних виробів, які постачають багато турбін, лопатей і компонентів. Підвищення прозорості ланцюжка постачань і раціональний підхід до закупівель також допомогли б виробникам двигунів будувати плани на випадок непередбачених обставин, а не тільки реагувати на кризи.

Оборонна промисловість США занадто часто розглядалася як допоміжна логістична функція — важлива, але другорядна щодо основного стратегічного планування. Більше так мислити не можна. Здатність підтримувати, масштабувати і адаптувати військове виробництво в умовах непередбачуваних глобальних обставин визначатиме межі американської могутності в найближчі десятиліття.

Стратегічне протистояння з Китаєм стосується не тільки кораблів, літаків і ракет, але й здатності виробляти, поповнювати запаси і витримувати тиск. У такій боротьбі промислова потужність — це національна могутність.

Америка, як і раніше, має капітал, технічні знання та людський потенціал, необхідні для відродження оборонної промисловості. Але вікно можливостей закривається. Наступна криза не чекатиме, поки ми відновимося. Час діяти — зараз.

Про автора

Деніел Боб — фахівець з питань зовнішньої, торгівельної та економічної політики в Палаті представників і Сенаті США.