Союз двох хижаків: як Гітлер і Сталін поділили Європу за спиною "демократичного Заходу"

Підписаний 23 серпня 1939 року в Москві договір про ненапад між Радянським Союзом та Німеччиною став громом серед ясного неба для світової політичної еліти та громадськості. Від імені урядів двох держав угоду підписали народний комісар закордонних справ В’ячеслав Молотов і міністр закордонних справ Йоахім фон Ріббентроп. Надалі договір отримав назву Пакт Молотова — Ріббентропа.

Договір про ненапад та Секретний протокол

Вранці 24 серпня у "Правді", головній газеті Радянського Союзу, органі Центрального Комітету і Московського Комітету ВКП(б) на першій сторінці з’явилася редакційна стаття "Радянсько-німецький договір про ненапад", в якій обґрунтовувалася необхідність підписання "інструменту миру" між колишніми непримиренними ворогами:

"Укладання договору між СРСР і Німеччиною є безсумнівним фактом найбільшого міжнародного значення, бо договір є інструментом миру, покликаним не лише зміцнювати добросусідські та мирні відносини між СРСР та Німеччиною, але й служити справі загального зміцнення миру. Ворожнечі між Німеччиною та СРСР кладеться кінець. Різниця в ідеології та в політичній системі не повинна і не може бути перешкодою для встановлення добросусідських відносин між обома країнами. Дружба народів СРСР та Німеччини, загнана в безвихідь стараннями ворогів Німеччини та СРСР, відтепер має отримати необхідні умови для свого розвитку та розквіту".

Також на першій сторінці "Правди" опублікували і повний текст договору, в якому було сім пунктів, де сухою дипломатичною мовою розповідалося про те, який важливий прорив зробили ці дві держави для укріплення миру в усьому світі. Сторони зобов’язалися утримуватися від агресивних дій, навіть коли одна з держав буде здійснювати агресію. Звісно, про Секретний протокол, в якому ці "мирні" держави поки що на мапі ділили Східну Європу, – жодного слова.

Саме в Секретному протоколі були окреслені сфери впливу двох держав у цьому великому регіоні. До радянської потрапляли Фінляндія, Естонія, Латвія, більша частина Польщі з Варшавою (на схід від річок Нарев, Вісла і Сан). На захід від цієї лінії майбутнього розмежування вже знаходилася сфера інтересів Німеччини.

Спільна окупація Польщі

Підписанню цих документів передувала ціла низка подій: ситуація на континенті стала вибухонебезпечною навесні 1939 року. 15 березня відбулося остаточнерозчленування Чехословацької республіки, яка за результатами Мюнхена-38 вже не була дієздатною себе захищати; Підкарпатська Русь (Закарпаття) проголосила незалежність, але за лічені дні була потоплена в крові угорськими фашистами; днем раніше Словаччина також стала незалежною і одночасно — сателітом Німеччини.

Нацистська Німеччина та фашистська Італія 22 травня 1939 року підписали Сталевий пакт (вісь Берлін — Рим). В Іспанії добігала кінця громадянська війна, в якій франкісти перемагали республіканців, котрих підтримував Кремль. СРСР розпочав консультації з Великою Британією та Францією в надії зупинити маховик переможного поступу нацистів і фашистів. Спроби домовитися на кволих переговорах завершилися крахом, і Москва несподівано змінила курс: почалися секретні переговори з Берліном, який посилено готувався до нападу на Польщу.

19 серпня 1939 року в столиці Німеччини було підписано Торгово-промислову угоду між двома автократіями. Вона передбачала "надання Німеччиною СРСР позики у 200 мільйонів німецьких марок строком на сім років під 5% для закупівлі німецьких товарів протягом двох років з дня підписання угоди". СРСР своєю чергою в рахунок кредиту повинен був відправити до Німеччини в той самий строк сировини на 180 мільйонів німецьких марок. 21 серпня "Правда" на першій шпальті повідомила про підписання цієї угоди.

Це був перший крок до братання двох тоталітарних режимів. І вже через день міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп прилетів до Москви…

Отже, у вересні 1939 року згідно з Секретним протоколом, нацисти і комуністи розпочали остаточне руйнування європейської системи безпеки. Майбутня спільна окупація Польщі стала пробним шаром.

Не обійшлося без спільного параду за участю німецьких і радянських військ, який відбувся 22 вересня 1939 року у захопленому Бресті.

Менше ніж за два роки, на самому початку німецько-радянської війни, захисникам Брестської фортеці довелося відчайдушно відбивати атаки своїх нещодавніх братів по зброї…

Сталін і Гітлер стали союзниками у новій війні в Європі — війні, яка практично відразу переросла у світову. Німецькі війська розпочали 1 вересня 1939 рокубойові дії на території Польщі, а радянські війська, витримавши паузу, 17 вересня перейшли Збруч.

"Як офіційний привід для введення своїх військ радянське керівництво називало захист життя і майна населення Західної України та Західної Білорусії. Урядові радянські заяви не розкривали справжніх мотивів Москви. Допомога "єдинокровним братам-українцям" і "братам-білорусам", що проживали у Польщі, не становила найвищих пріоритетів радянського керівництва. Цей мотив радше давав можливість СРСР не виглядати агресором і представляти інтервенцію Червоної армії у вигідному світлі", – відзначав український історик Ярослав Грицак у "Нарисі історії України".

28 вересня 1939 року уряди держав-агресорів вирішили підписати нову угоду (Договір про дружбу і кордони між СРСР та Німеччиною), якою дещо змінили пункти Секретного протоколу. Німеччина отримала більшу частину польської етнічної території разом з Варшавою, взамін СРСР додав до своєї сфери впливу Литву.

Паліями війни Москва та Берлін назвали майбутніх союзників СРСР по Антигітлерівській коаліції: "…якщо зусилля обох урядів не принесуть бажаних результатів, це демонструватиме, що Англія та Франція відповідальні за продовження війни, урядам Німеччини та СРСР слід провести спільні консультації стосовно необхідних заходів".

Відтепер в окупантів були остаточно розв’язані руки: жахливі репресії проти місцевого населення, і в першу чергу політичної та економічної еліти, інтелігенції та духівництва по обидва боки нового кордону, вже радянсько-німецького, стали буденністю. Розпочався бенкет на поваленому тілі Другої Річі Посполитої. Жертвами його стали спочатку поляки, а потім і всі інші національності – українці, білоруси, євреї, литовці…

Неприродний союз смертельних ворогів

На території держав Балтії, які капітулювали перед потужним східним сусідом влітку 1940 року, а також у "звільнених" радянськими військами Північній Буковині та Бессарабіїбула аналогічна ситуація. Практики масового знищення опонентів, справжніх, потенційних і уявних ворогів руками гестапівців і енкаведистів, були вельми схожі; відбувалося свого роду змагання репресивних органів. Часто на кордоні проходили обміни політичними в’язнями. Вістря репресій, які провадили нацисти, були направлені крім вищеназваних категорій населення в першу чергу проти однієї нації – євреїв. Расова політика з її перевірками людських черепів, початковий етап Голокосту зі створюванням гетто, проходили паралельно з наповненням концентраційних таборів ворогами Третього рейху. А в Радянському Союзі розпочалися депортації населення на "звільнених" територіях і відчайдушний терор у катівнях НКВС.

Антифашисти, комуністи країн Європи й навіть деякі радянські громадяни, були спантеличені від настільки неприродного союзу нещодавніх антагоністів. Комуністичний інтернаціонал і його керівництво опинилися в складній ситуації, бо повністю контролювалися Кремлем. Чимало прихильників комуністичної ідеології у світі, які закривали очі на масові репресії в сталінській імперії (і вірили в наявність мільйонів "ворогів народу" чи боялися втратити підтримку Москви), відтепер ототожнювали два тоталітарні режими як близнюків і знаходилися у прострації. Авторитет могутньої держави, де проходив комуністичний експеримент, упав до найнижчого рівня.

Економічна співпраця ще недавно смертельних ворогів — нацистів і комуністів — у період між підписанням Пакту Молотова — Ріббентропа та початком 22 червня 1941 року німецько-радянської війни це окрема тема. Її всі післявоєнні роки в СРСР намагалися тримати подалі від громадськості – у сейфах архівів. Лише в 1990-х роках у Російській Федерації розпочався процес з відкриття архівів КПРС і КДБ, згорнутий вже в середині наступного десятиліття.

"Німецько-радянський пакт часто називають дозволом Гітлерові починати війну. Це правда, проте тільки наполовину, бо цей пакт був ще й дозволом Сталінові починати війну. Тільки-но висохло чорнило, кожному, хто підписався, було вільно нападати на своїх сусідів, не маючи перешкод з боку свого партнера. Саме це обидва вони й учинили", – писав британський історик Норман Дейвіс в книзі "Історія. Європа".